В ній він писав. ч<Робітні люде всього світу обходи муть святочно сегоднішній день Першого Мая. Від сего не
Павлик радий незвичайно: "Ну, сто раз скоріше я надіявся смерті, як від Вас листа, та ще й такого! Не буду про те тепер говорити, тим більше, що я, не пишучи до Вас, не тільки забув писати по-людськи, а й забув про світ божий. Тепер я несказанно рад і Вашому здоров'ю, і тому, що Ви звернулися в той бік, що я Вам не раз говорив: на бік артистичного творення і суспільної праці. Держіться тої дороги — і будьте щасливі і серед найтяжчих ударів, які Вас ждуть. Я тут Вам буду служити з усієї душі, як служив — усім найдорожчим, що в мене було, є і буде"
Коли приїхав Окуневський, Соломія не зустрілася з ним більше. Батько мусив пояснити ситуацію кепським здоров'ям дочки, але й сам Окуневський зрозумів, що нічого не буде, бо Соломія прийняла нарешті рішення, а для її натури воно мало бути безповоротним. "Вам мусить бути дивно,— пише вона,— що на Ваші запити і погляди на наші стосунки з Окуневським я не відзиваюся.
Казала Вам якось раз, що я тепер ані можу, ані хочу гадати о подружжю, і взагалі не хочу нікому завадою бути, бо і сама завад не потребую. Навпаки, мені треба спокою до праці і поступу, і то такого спокою, щоб я могла цілу душу віддати артизмові. Поволі переконуюся, що артизм відплачує мені самими терпіннями і нищить моє здоров'я (набуте дорого)..."
Розділ III
відстрашить їх ніяка сила, ніякі супротивні заходи, бо вони тямлять на слова найбільшого мужа нашого часу і найщирішого їх защитника Карла Маркса: "Робітні люде всіх країв, єднайтеся!"
Далі він дав популярну характеристику його творів, і закінчувалася листівка такими словами: "Через свої діла і свої письма стався Маркс найбільшим чоловіком нашого віку, пророком і защитником робітних людей. Слава його імени не загине!"
Безперечно, Соломія знала про ці свята і про їхнє значення для робочого люду, і тому її слова — це свідчення громадянської зрілості співачки.
І ШИРШАЛИ ОБРИ... Важко переоцінити в житті Соломії Крушельницької роль Михайла Павлика. Нехай їхні студії не тривали довго,— менш ніж десять років,— але все, що він зумів збудити в її свідомості, живило її духовні сили на довгій мистецькій дорозі. Серед факторів, що формували демократичний світогляд Соломії Крушельницької, чи не найважливіше місце належить художній літературі, особистим контактам із прогресивними громадськими і культурними діячами, з письменниками.
В історії оперного мистецтва Соломія Крушельницька посідає особливе місце ще й тому, що: "Оволодівши різними мовами,— як писав німецький музикознавець Ц. Дросте в 1913 році,— вона змогла згодом перетворитися на співачку із специфічним інтернаціональним прапором". Італійський критик Г. Марроті свідчить: "Всебічно обдарована й освічена, сповнена артистичного чуття і шляхетності, вона розмовляла і співала українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською, іспанською мовами".
Михайло Павлик палко підтримував саме такий напрям розвитку таланту Соломії. Серед літератури, яку він їй надсилав, чи не найповажніше місце посідали твори російських письменників. Відомо, що Павлик був глибоко закоханий у російську літературу і вважав її за один із найважливіших факторів становлення людської особистості. Уже за кілька тижнів із початку їхнього письмового знайомства він посилає Соломії, поряд із статтею про французький театр XVIII століття, оповідання Чехова. До цих посилочок він завжди додавав скупий, але влучний словесний коментар. Характеризуючи оповідання Чехова "Володя большой и Володя маленький", Павлик пише: "Останнє оповідання виходило немов на розпусту, але це тільки поверхово; на дні його видко жіноче горе — хто ними не помітає, і як те чувство, що звуть любов'ю, подібне до пут, з котрих середня жінка вибивається усяко — звичайно надаремно. Володя маленький — просто свиня, звиніть на слові, недостойний Софії Львівни. А скільки він їх переводить, і скільки таких Володів на світі! Чехов — тепер один з найкращих письменників. Марі — Маріон і Маскотта зачіпають той світ, в якім і вам прийдеться бути, а "Одни" гарненька ідилія супружеська".
Намагаючись зацікавити її Герценом, Павлик звертає увагу Соломії на статтю в журналі "Русская мысль": "Александр Иванович Герцен и Наталья Александровна Захарьина". "...Ви мусите пізнати цю незвичайну жінку та її славного мужа, для того я добув Вам їх твори... Взагалі я Вас буду знайомити з передовими людьми у нас і за границею". До розмов про Герцена Павлик повертатиметься ще не раз, особливо наголошуватиме на його стосунках із дружиною, маючи на увазі залучити Соломію до організації жіночого руху. "...Буду старатися,— пише Павлик,— познайомити Вас з усім Герценом — він чимало написав про свої відносини до своєї жінки Наташі — і це один з найкращих його творів. Та й то не все ще досі оголошено; у сина їх (що професором у Лозаннському університеті в Швейцарії) ще є одна глава того роману — про часовий розрив між ними, та це може бути надруковано тільки по смерті сина. Герцени померли давно".
Щиросердно Павлик ділиться з молодою співачкою своїми особистими враженнями по прочитанні улюблених творів. "...В "Рассказах" Всеволода Гаршина... прочитав я оповідання "Происшествие". От нарешті наскочив на тему, що мене мучить половину життя! Оповідання немов мені вийняте з душі — через те посилаю Вам і прошу милувати і жалувати. В усякому разі, я певний, що в героїні ви признаєте нещасну свою сестру, а в герої — чоловіка, що пошанував в ній людину, і, полюбивши її, знісся над тлумом фарисейських мужчин і жінок, і воліє не жити, чим бачити муки і пониження людської істоти — проститутки. Справді, герой ліпша людина від мене, бо я хоч мучуся самою думкою про те нещасне життя тих всіх істот, а все-таки досі не застрелився — а повинен був!"
Таке особисте, глибоке ставлення Павлика до художніх творів, віра у правдивість літературних образів породжували і в Соломії певну довіру до них. У своїх листах Павлик користувався порівняннями з творів. "Ох, якби Ви знали, як важко мені стало,— пише він із приводу думок про майбутнє Соломіїне одруження, від якого він постійно її розраджував,— якось так, як кораблеві на морі, пробитому в такому місці, де ніхто не вважає, і дірочка невелика, а крізь неї проб'є вода, і корабель неминуче піде на дно. Бог зна що! Не дивуйтеся — це порівняння я взяв з "Былого и дум" Герцена. Він так каже про свою жінку, котра його любила над життя, та все-таки раз повірила пройдисвітові і втекла з ним. Переконавшися зараз, що він скот — вона знов обернулася до мужа, та цей фатальний крок так її гриз, що незабаром пішла на дно. Яка трагедія! І якби Ви прочитали, як то Герцен описує!.. Зауважую, що цей твір читається мило і легко, бо то споминки великого письменника і діяча, та ще й написані до біса правдиво і артистично.
Тим часом посилаю Вам спогади Короленка про Черни-шевського — ще сам їх не прочитав. Чернишевський великий російський письменник і діяч, замучений російським урядом. Короленко гарний белетрист — українець родом — теж переслідуваний.
Нарешті, посилаю Вам і по портретові: Кеннана, С. Пе-ровської, В. Осінського, В. Засулич, С. Степняка, С. Дік-штейна. Останній поляк — застрелився. Про перших Ви вже знаєте із "Подпольной России", що я Вам позичав читати. І портрети, і книжки для Вас.
...От Вам би прочитати "Что делать?"— роман про жіночу справу... Тепер уже в Росії виросли з того, а все-таки Вам було б цікаво пройти крізь той золотий дощ блискучих думок про жіночу справу. "Что делать?" повинно бути в бібліотеці... а у Франка буде певно".
Настав час нагадати шановному читачеві, що цьому зближенню російської, української і польської культур найбільше сприяла діяльність декабристів, яким адресувалося гасло революційного єднання: "За вашу і нашу свободу!" Пізніше його підхоплять Герцен і Чернишев-ський. "Ходімо ж разом,— писав Герцен,— і хай нас супроводять лайки диких і вузьких націоналістів з обох сторін". Підтримуючи Польське повстання 1863 року і вважаючи його початком визволення народів Росії, Герцен водночас виступав проти зазіхань частини польських керівників повстання на українські та білоруські землі, говорив про фальшивість тези про "історичну Польщу". І тому він обстоював долю трудящих України: "Що ж це буде за крок до їх звільнення, коли, знімаючи царські кайдани, їм скажуть, що вони повинні належати Польщі?" І далі: "Розв'яжемо їм руки, розв'яжемо їм язик; хай мова їх буде зовсім вільна, і тоді хай вони скажуть своє слово, переступлять через батіг до нас, через папєж — до вас або, якщо вони розумні, протягнуть нам обом руки на братерський союз і незалежність від обох". Своїм ставленням до Польщі, до Польського повстання О. І. Герцен, за висловом В. І. Леніна, врятував честь російської демократії.
З поширенням у Галичині соціалістичної пропаганди, від перших процесів над соціалістами у Львові, поширилася і цікавість до передової російської літератури, яка, безумовно, прислужилася до пробудження політичної свідомості галичан. Чималу роль у розповсюдженні її відіграв і М. Драгоманов, суспільно-політичні погляди якого не завжди були послідовними, а інколи і суперечливими. "Я составил план,— пише Драгоманов у "Автобиографии",— распространить в Галиции украинское направление посредством русской (великорусской) литературы, которая своим светским и демократическим характером подорвет в Галиции клерикализм и бюрократизм и обратит молодежь к демосу..."
Така мета і прогресивна діяльність дала підставу Драгоманову в тій же "Автобиографии" стверджувати: "Смело могу сказать, что ни один московский славянофил не распространил в Австрии столько "московских" (русских) книг, как я..."
Павлик, як друг і соратник Драгоманова, теж немало прислужився цій справі. Його любов до всього передового російського виявлялася і в тому, з якою послідовністю і постійністю він направляє мрії Соломії про співацьку долю в бік Росії. Обіцяє їй допомогу: "В мене є знайомі в Києві, Москві й Петербурзі,— такі, що могли б тим занятися".
Пізніше, коли вона буде лаштуватися у Францію, він звернеться до неї з проханням у справі Тургенева.