Пашо, ходім у ту хату, ви мені розкажете...
Паша. Пашка вже сказала. Годі. Тепер вона іде додому. Бувайте! (Киває головою і хоче йти).
Антонина. Чекайте.
Паша. Не можу. Я не маю часу. У мене зараз лекція. А потім на урок треба. Та ще там на улиці жде мене один екземпляр із породи закоханих... Дурень. Причепився провожать мене сюди. А я взяла й не пустила сюди. Жди там... Ну, Пашка пішла.
Антонина. Та почекайте. Що ж сказала акушерка? Ходім туди...
Паша. Вона сказала... Ну, ходім, делікатне створіння. Мені все одно.
Антонина. Ти, Васю, підожди, я за хвилинку. Кривенко. Добре.
Антонина і Паша виходять в Антснинину кімнату.
Кривенко сідає на канапу, простягає ноги і непорушно, важко дивиться на кінчики їх. Часом безсило розводить руками, трудно зітхає, перемінює позу і знову застигає.
Входить Орися. Зачесана вже по-іншому, а 1а Сауаііегі. Ступає весело, енергічно; насмішкувато, хвацько посміхається. Зупиняється перед
Кривенком.
Орися. Ну, герой нашего врємєні?
Кривенко (як тільки вона входить, зиркає на неї і ліниво розвалюється, не дивлячись на неї). Ну, Рокамболь в спідниці?
Орися (весело і просто). Як? Рокамболь? Хіба похожа? Диви! І не знала... А ви що, заспокоїлись уже? Швидко...
Кривенко. А вас це дуже цікавить?
Орися. Страшенно! Я ж вам сказала, що... Ет! Хіба важно, що я сказала п'ять хвилин назад? Ну, ви вже обмалювали мене перед Тосею як слід? Га?
Кривенко. Ви боїтесь?
Орися. Мені боятись нічого. Та що ви все одповідаєте питаннями?
Кривенко. Так мені хочеться вам одповідать. Так ні трішки не боїтесь? А як вона не схоче тепер жити з вами?
Орися (сміється). Ха! От завгорив! Я нічого не боюсь, говорю вам. Боїться той, хто дорожить чим-небудь.
Кривенко (напівуважно). А ви нічим?
Орися. Абсолютно. Дорожать принципами — у мене їх немає. Честю дорожать — у мене такої штуки не водиться. Правдою, ідеалами, справедливістю дорожать... І все одно живуть одинокими...
Кривенко. А у вас нічого цього нема? Скажіть, яка оригінальна людина... Отрішилась од всього? Диви!
Орися (зітхнувши, поправляє зачіску, піднявши обидві руки). Да. Без принципів, порожня панна... А подивіться-но, гарна у мене зачіска?
Кривенко (не обертаючись). О, можу зарані сказати, що чудова.
О р и с я. На це, мовляв, мене мати родила? А ви все-таки подивіться. Чи боїтеся? Ха-ха-ха! Скажіть, який Іосиф незайманий!..
Кривенко (ліниво обертаючись, байдуже ковзає поглядом по голові, по пишній постаті і одвертається). Все як слід!
Орися (на мент гнівно закусює губу, але зараз же поривчасто сідає коло його, бере за плечі і повертає до себе). Нахал! Ви дивіться краще. Знаєте, яка це зачіска? (Пильно дивиться на його).
Кривенко (неохоче повертається, дивиться). А 1а Сауаііегі?
Орися. І більше нічого?
Кривенко (занадто здивовано). А що ж ще?.
Орися (вдивляючись йому в лице, задоволено). Ну, більш нічого не треба. Вже бачу, що пам'ятаєте! Так? Вона? Кривенко. Яка "вона"?
Орися. Ха-ха-ха! Бідний, яку погану пам'ять має. Ну, добре, я вже поможу вам. Слухайте. Був вечір. Хтось узяв гребінець, розчесав мої коси. Цілував їх... Обмотував круг лиця собі... Ну, це до діла не касательно. Потім... а потім зробив зачіску таку, як це, і став на коліна. Згадуєте?
Кривенко. Да, щось... наче...
Орися. Ха-ха-ха! Пригадується? А потім розстібнув кохточку і благав позіровать русалку. Це було ще тоді, коли у мене були принципи і я соромилась свого тіла.
Кривенко (хрипло). А тепер уже не соромитесь?
О р и с я. Я й тоді не соромилась. Брехня. Не тіла соромилась, а принципів. Дурна була, всі бажання свої убивала, стискувала їх, коверкала. Для чого? Народу служила. А народу того не любила, не знала. Три года в партії була. Якого чорта, спитать? Із принципів, яких не любила. Це ж треба буть такою ідіоткою! І того мучилась. А тепер ні народа, ні принципів не люблю, і почуваю себе чудово.
Кривенко. Да, я думаю, вам— нема рації мучитись, дістаючи від свого чиновного тата щомісяця солідну пенсію...
Орися. Розуміється! А от як не стане пенсії, піду на фабрику, в учительки, в проститутки. Тоді і буде рація боротись за свої інтереси і за партії усякі. Сама народом буду... А тепер живу як хочу, а не як должно, цебто як хочеться другим... "Ну, і ша!", як каже наша Паша... А дитинка родиться, правда? "Уви, сомнєній нєт"? Як же ваші принципи? Пищать, бідолахи? Га? А чесність з собою? Корчиться? Ха-ха-ха!
Кривенко. Вам, здається, дуже весело? Орися. Страшенно! Кривенко. Через що?
Орися. Через те, що бачу, як валяться бо*ги, яким я уклонялась. Так їм! Ногами їх топтать! Ногами подлих істуканів!
Кривенко. Геть принципи во ім'я принципа безпринципності?
Орися. Як? (Вдумується).
Кривенко. Так... (В'яло посміхається).
Орися. Хм! А це інтересно... "Принцип безпринципності"... Ну, і наплювать! Річ не в назві. Хай собі "принцип безпринципності", аби чоловік від цього не мучився. А стане мучить, викину к чорту. І все! А вам цього не можна. Бачите?
Кривенко (раптом просто і сердечно). Слухайте,
Орисю, їй-богу, мені здається, що ви просто якусь комедію граєте. У вас щось болить, мучить рана якась, а ви навмисне регочете, щоб не чуть і показать другим, що нам наплювать. Правда ж?
Орися. Я?? {Регоче). От угадав! Ха-ха-ха! Це дійсно... Та, голубчику мій, регочу через те, що хочеться. Захочеться плакати, плакатиму, не спиняючи себе нічим. І рішуче ніякої рани у мене немає. Будь ласка, не робіть мене якоюсь загадковою, нерозгаданою натурою, тайно страждаючою. Прошу! (Схоплюється). Ох, я й забула!.. (Підбігає до вікна, розчиняє і вихиляється. Гукає і махає комусь рукою. Киває головою, закликаючи до себе. Ще раз киває головою і зачиняє вікно). Бідолаха! Стоїть коло ліхтаря покірно і жде... Один з моїх прихильників. Чудовий медіум для моїх експериментів. Ходячий принцип. Він з семінаристів, а тому всі принципи у його з ореолами святості, як святі на іконах. Ми його називаємо "світове питання". Кажуть, буде світило науки, уже згоджується навіть в церкві вінчатись зі мною. Спершу не хотів. "Із принципу", каже. Тепер згоджується... Вас дуже не любить. Каже, що ви підло повелись з Антониною... Казав, що руки вам не подасть навіть. Тоже з принципу...
Кривенко (байдуже). Так? (Раптом з інтересом). А ви як дивитесь на це?
О р и с я. Я? (Кривить губи). Хіба ви повірите, що я скажу правду?
Кривенко. А чому б вам не сказать її? Орися. Та не хочеться зараз. Кривенко. Ну, а все-таки?
Орися (мнеться, потім сміючись). Вам чого хочеться? Комплімента чи вилаять? Мені все одно.
Входять Антонина і Паша.
Паш ай(до Орисі). Що, покликали того кавалера? А то стоїть там *і досі стовпом.
Орися. Зараз прийде, покликала. А правда, Пашо, добродій Крийенко на селі поправився? (Зиркає на Кривенка й Пашу і ледве помітно посміхається, зараз же зробившись цілком серйозною).
Антонина (неспокійно подивившись на неї). Орисю, голубонько, може б, ми чай зробили?
Паша (не глянувши на Кривенка). Да, сьогодні чудова погода надворі. (Сідає до столу спиною до Кривенка і розвалюється).
Кривенко (усміхається).
Орися (сміючись, підбігає до Антонини, обнімає її). Ах, ви ж мої чудачки хороші! Чай, кажете? Можна! (Вертить її). Можна, можна! Ох, вибачте, що вас тепер не можна чіпати... Простіть, сядьте, Тосю... (Занадто обережно підводить до канапи і всаджує, поглядаючи на Кривенка).
Антонина. Та я сама, спасибі, Орисю. Так ви скажете Ганні, щоб самовар поставила?
Орися. З охотою, з охотою скажу... (В двері з сіней стукають).
Орися. Ша! Світове питання йде! (Голосно). Ввійдіть! (Обертається до Кривенка). За першим разом ніколи не входить: хвилюється. (Голосніше кричить). Ввійдіть!
Входить Бурчак. Товстий парубок з круглою великою головою без шиї. Лице здорове, щокате, невеличкий круглий носик, на якому окуляри. Шкура на лиці в великих червоних прищах і слідах від них. Соромливий, але не хоче цього показувати, через що весь час напружена грубувата розв'язність, від якої дуже потіє, потираючи в замішанні лоб рукавом або долонею.
Паша (до його). Ну, що? Чого з'явились? Я ж вам сказала там чекать.
Бурчак (хмурячи брови, ніби жартом сердячись). Ну-ну!.. (До О рисі). Драстуйте, Орисю Михайлівно!
Орися. Драстуйте. (Сердечно, без жарту). Чому ж ви не зайшли зразу? Га?
Бурчак (зиркаючи на Кривенка, який щось тихо шепоче Антонині). Та он та... (киває на Пашу) сказала, що не можна. Так я...
Паша. Ну, ви! "Он та"... Я вам задам!
Бурчак (грубувато). Мовчіть, мовчіть... Драстуйте, Антонино Павлівно!
Антонина. Драстуйте, Семене Петровичу. Як ся маєте?
Кривенко з цікавістю роздивляється на його.
Орися (до Бурчака). А це — Василь Кривенко. Ви, здається, знайомі?
Бурчак (змішано дивиться на неї). Да... колись. Але...
Орися (здивовано). Ну, так треба ж привітатись, я думаю. Мій боже, який же ви! Про що ви думаєте? Все про хімію свою?
Бурчак (несміло зиркає на неї, ніяково повертається і простягає руку Кривенкові, бурмоче). Вибачте, я не впізнав...
Кривенко (не беручи руки, з спокійною посмішкою). Ні, не треба... Вам це занадто дорого коштує... Антонина. Ва-а-сю!
Бурчак (зовсім сконфузившись). Ну, так... Хм! Я хіба для того... так сказать... (Одходить і сідає на перший стілець, витираючи долонею лоб і ніяково усміхаючись).
Орися (до його). От бачите, світове питання, знов на
моє вийшло. Ніколи не треба робить по принципу, а так, як хочеться. От і зробили!..
Бурчак (вмить схоплюючись, рішуче). Я, так сказать, з поваги до хазяйки дому. Але, коли хочете, моє щире бажання з такими добродіями... зовсім не встрічатись. (До Кривенка). Да, це я вам говорю, добродію.
Кривенко (спокійно роздивляючись на його). Я вас образив чим-небудь?
Антонина (злякано). Панове! Що таке? Семене Петровичу!..
Бурчак (до Кривенка). Ви образили... людську порядність. Ви самі чудово знаєте... Бувайте здорові! (Незграбно всім уклоняється, поспішно повертається і біжить в двері Антонининої кімнати).
Орися. Ха-ха-ха! Куди ж ви? Не туди! Господи, чисто все споганив сам.
Бурчак (одчиняє двері, але зараз же одступає назад і, ще більш змішавшись, з жалкою посмішкою бурмоче). Pardon... Не в ті двері... (Хоче йти в другі).
Орися. Почекайте. Куди ви? (Бере його за руку). Ви зробили дуже чесно, благородно, принципіально, але тікать нічого.