Молода кров

Винниченко Володимир

МОЛОДА КРОВ

П’єса на чотири дії

ДІЙОВІ ОСОБИ

Морочинська — поміщиця, удова.

А н т о с ь — студент,

Гаврусь — гімназист,

— її сини

Степан Макарович,

Макар Макарович,

— її брати

Ї в г а — наймичка у Морочинської.

К л и м — її батько.

Микита — її дядько.

Я в д о ш к а —її сестра.

Панас — наймит у Морочинської.

Семен — парубок.

Баба Саламаха — ворожка.

Парубки, дівчата, селяни.

ДІЯ ПЕРША

Їдальня старовинного дому. Двері в кухню, в вітальню й у сіни. Вікна в сад. Стіл наготовлено до обіду. Коло столу й мисника швидко порається ї в г а — гарненька дівчина в коротенькій спідниці, білій хустці й боса. Вона часом підбігає до вікна, вдивляється в його і знов біжить до столу. Чується десь у покоях спів Антося. Ївга причепуряється перед дзеркалом. З вітальні входить А н т о с ь. Невеличкий, з піднятими плечима, запал йми грудьми, рухи нервові. Побачивши ївгу, перестає співати, озирається й підходить до неї. Ївга засоромлюється й любовно позирає на нього.

А н т о с ь (таємно). А мати де? Ївга. Там, у покоях.

Антось (нервово, піднято потирає руки). Так. Зараз дядюшка приїжджає... Га? їсю! Серденько б'ється. (Хоче обнять ).

Ївга (злякано, соромливо). Ой, паничу!.. Побачать.

Антось. Ну, то що? Ти — моя жінка. Чого там? І потім, їсю, знов "паничу"? От яка ти, їй-богу! Ну швидше б приїжджав дядюшка. Яка тепер година? (Дивиться на годинника). Мусить уже бути. Мабуть, поїзд запізнився. (Знов хоче взяти за руки ївгу). Ну, їсю, не треба бути такою боязкою. Хіба ж ми що?

Ївга раптом закриває лице хусткою й плаче. Антось. їсю! Чого ти? Що сталось?

Ївга мовчить.

Антось. їсю, ради бога, що таке? Тебе хтось обидив? Ну, скажи ж!

Ївга (не піднімаючи хустки від лиця). Я сьогодні одходжу од вас.

Антось. Одходиш? Чого? Що це має значить? Сьогодні? Таж приїжджає дядюшка, доля наша рішиться. їсю! Нічого не розумію.

ї в г а. Я не можу бути у вас... З мене все село сміється Проходу нема.

А н т о с ь. Хто сміється? От маєш... (Змішаний). Так чекай: сьогодні рішиться все і ніхто сміятися не буде.

І в г а (сумно, безнадійно крутить головою). Нічого не рішиться. Пани ніколи не дадуть свого согласія.

А н т о с ь. Дасть, їсю! їй-богу, дасть, побачиш. Дядюшка їй об'яснить, мама дуже поважає дядюшку Макара.

ї в г а. І дядюшка не согласиться... Мужичка... Ой, та що там казать...

А н т о с ь. Чекай, їсю: ти дядюшки Макара не знаєш, значить, помовчи за нього говорить. А я тобі кажу, що не тільки согласиться, а вже согласився. Я ж тобі читав його листа. Пам'ятаєш, що він писав? "Лучче репана проста мужичка з чистим ясним серцем, ніж панянка з душею, як помийниця". Ну, чого ж тобі більше? Чудачка. Дядюшка не такий чоловік. Він недурно вчений. А вчені люди, їсю, вже давно знають, що діло не в тому... Ех, чекай, от переїдемо по весіллі в город, побачиш сама. А як будеш учителькою...

ї в г а (соромливо сміється). Ой, сядьте! Учителькою... Я й читать не вмію, а вони...

А н т о с ь. Все вмітимеш! Побачиш! За рік-два видержиш екзамен на вчительку. Ех, їсю, переїдемо в город, зараз тобі учителів, книжок. Так тебе обмундируємо, що через місяць сама себе не впізнаєш. А потім здаси екзамен, построїмо в нашому ж селі чудесну школу, ти за вчительку, я за вчителя. Хай тоді сміються з нас.

ї в г а. За які ж гроші ви построїте?

А н т о с ь. Як за які? За свої! Зараз же по весіллі мене виділяють. Жити ми будемо скромно... Ти подумай, їсю, скільки ми зможемо добра зробити людям! Така, наприклад, ясна, хороша душа, як у тебе, і в темноті. Читать не вмієш. А скільки ж таких, як ти!

ї в г а. А хазяйнувати не будемо?

А н т о с ь. Е, бог з ним, з хазяйнуванням! Ми з дітлахою будемо хазяйнувати. Ну, одходиш чи ні, говори швидше!

ї в г а (тихо). Одходжу...

А н т о с ь. Усе ж таки не віриш? Ні?

ї в г а (так само). А Килинка? (Сумно дивиться на нього).

Антось (змішавшись). Ну, Килинка... Що ж Килинка?.. Ну, правда, винен. Та я ж все-таки трохи покрив свій гріх... А за жінку вона була непідходяща мені. Винен, правда, не криюсь. Ну, а тепер хочу загладити свою вину.

ї в г а. Аз мене вже сміються, що я на Килинчине місце стала. Звели з розуму дівчину, пустили славу, а тепер куди вона? Я не хочу так. Я піду лучче додому...

А н т о с ь (рішуче). Ну що ж? Катай, справді, додому; так, може, дійсно краще. Правда, так краще! А я прямо, значить, до тебе зашлю сватів. Так-так, це лучче! А то наймичка, у своєму домі. Правда. Молодчина Іська! Правильно, іди додому. Хай буде по всім правилам. Коли хочеш іти?

І в г а. Та не знаю, як там тато...

А н т о с ь. Правильно, іди! Бачитись ми можемо й так. Будеш виходити до мене в садок? І в г а (соромливо). Не знаю.

З кухні входить Я в д о ш к а, дівчина років 14—15.

А н т о с ь (весело). А от і наша помошниця прийшла. Ну, як же там, Явдосю? Не бачили, не куриться дорога, не летить наш дядюшка-визволитель?

Я в д о ш к а. Ні, не видно ще.

А н т о с ь. А поїдете з нами, Явдосю, в город? Знаєш, Ісю, ми її теж на вчительки. Ій-богу! От, справді, чудесна ідея! Як же мені це в голову не прийшло? Ого! Такий інститут устроїмо, держись тільки! Правда, Явдосю? Хочете в город?

Я в д о ш к а (говорить дуже швидко, дрібно й одноманітно). Атож, хочу. Я в городі ще не була. А, кажуть, там їздять на возах, що без коней. Ніби некіпажі такі, карети. Та не вйокають, як у людей, а гудуть у дудки такі. Та сила-сила їх! Та, мабуть, усе те брехня. Казав Семена Кривого брат.

А н т о с ь. Ні, правда. От побачите. Та що ж це нема їх з вокзалу? Може, що сталось? Пора б уже. Треба піти подивитись на дорогу. (Заклопотано, швидко виходить).

ї вт а (як тільки зачинились за Антосем двері). А де тато? Чом же не йдуть? От, господи! Жду їх, а вони собі сидять там.

Я в д о ш к а. Та там причепились до них дядько Микита. П'яні такі, що аж страх. І знов за землю свою добиваються. Чистий клопіт. Та грозяться панам розказать. От горенько.

І в г а. Панам?

Я в д о ш к а. Атож! Розкажу, кричить, як ви панів під ма-настир хочете підвести. (Підходить тим часом до столу, жадно огляда його, потім хутко xana з нього наготовлену їжу і пхає собі за пазуху). Я трошечки, Ісю, трошечки. От ще цього. Та цього. А того можна? Я візьму, я небагато.

І в г а (сердито). Явдохо! Та ти сказилася, чи що? А диви, хтось ввійде, що я казатиму? Забирайся собі геть! Пришелепувата! Годі ж, кажу! Чуєш? Явдохо! А диви!

Я в до ш к а. Та я ж трошечки. От яка!

І в г а (прислухається до гомону в сінях). От, здається, вже хтось і йде.

Входять Клим і Микита. Схожі один на одного, тільки Микита нижчий, добродушний на вигляд; п'яний.

Клим (до Микити). Ну, йди, йди, п'янюго, йди! Побачимо. (Неспокійно, злодійкувато озирається).

Микита (ступає за поріг і вперто випростується). От же і ввійшов. Ну? Ввійшов і не боюсь.

І в г а (незадоволено). Та чого ви сюди? Дядьку Микито, а що вам треба? Не можна, пани зараз обідати будуть. От, їй-богу! (До Явдоиіки). Та чого ти ще тут? Іди звідси! (Випиха Явдошку в кухню). Тату, заберіть дядька та йдіть собі. От, дивіться!

Микита. Ша, дівко! Ти знай, з ким говориш. Я тут, і, значить, так полагається. Поняла? Ти не думай, що високо вилетиш. Високо несешся, а низько сядеш.

Клим. Та годі, Микито. Ну, годі. Ну, чого ти? Хіба тут місце? Ну, випив і йди додому спати в солому. Випив і йди собі, ляж, проспись.

Микита (до Івги, так само). Ти думаєш, що когось обдуриш? Нет, я старий салдат, на похторитєльной службі сал-датськую кров проливав.

І в г а (озираючись на двері в покої). Дядьку Микито! От, боже ж мій! Зараз пані ввійдуть. Тату! А, господи. Ну навіщо ви їх сюди привели?

Микита. Я сам прийшов! Мене не треба водить. За правду я в огонь і в... куди вгодно піду. Ти мене...

Клим. Микито, ходім, бог з ним, ходім собі помаленьку.

Микита (не глянувши навіть на брата, до Івги). Племінниця! Не задирай носа! Слиш? Я от — босяк, батько твій ограбував мене, ну, не задирай ще носа. Подожди ще-трошки. Ти думаєш, много тямиш? А ти знаєш, скудова став чела-єк на світі? Га?

І в г а. Ну от, вже тепер про обізяну почнуть. От, боже ж мій! Дядьку, я вас просю: ідіть собі. Я вам винесу чарку горілки, тільки...

Микита. Подожди. Чарка чаркою, то само собою, а от обізяна, то, скажем, тоже само собою. Челаєк єсть од обізяни. Знаєш? Нє, постой. Од обізяни чи не од обізяни? Я от хочу пана спитати. Чи од обізяни, чи нє? Как од обізяни, так... (Грізно повертається до Клима). Так как же ти смів забрать землю у рідного брата? Га? Давай січас свій вопрос! Я тебе тут питаю, і давай свій вопрос!

ї в г а (щоб залякати). Тшш! Пани йдуть, ідіть швидше!

Клим (хапаючи Микиту за рукав). Пани йдуть, Микито, ходім, ходім!!

Микита. Ну, так що? Я й спитаю панів! Що мені пани? І всьо. Весь вопрос. Я й спитаю пана: маєш ти право у рідного брата землю однімать? Ви думаєте, я не знаю, що ви тут затіваєте? А, нам всьо звєсно. Я на похторитєльной службі, как бил, у... Я, брат, понімаю всякі артикуляції.

Кл им (рішуче). Ну, знаєш що, Микито? Ходім, я тобі щось скажу. Ходім до пана, хай пан нас розсудять. Ходім.. Ну, ходім! Пан у конторі, ходім. Раз так, то ходім. У контору, пан у конторі. Ходім!

Микита. У канторі? А-а, ну, ходім у кантору. Ти думаєш, я кантори боюся? Я, брат, землі не крав у брата рідного, я...

Клим. Ну, добре, добре. Іди. (Обережно випихає його в сіни й зачиняє за собою двері).

У вікно в цей час зазирає кілька разів Панас. Коли брати вийшли, він підходить знов до вікна. Стиха стукає:

— ївго! ївго!

Ївга (підбігає). Ой, чого тебе тут носить? Сховайся, а то як побачать...

Панас. Та вже можна чи ще не пора? Надокучило сидіти в кущах, хай воно сказиться.

Ївга. Можна. Іди, хтось іде! (Хутко одходить).

Панас ховається.

З вітальні поспішно, щось поправляючи на собі, входить М о р о ч и н-с ь к а, з добрим, невиразним лицем жінка й здивовано озирається по хаті.

Питає:

— А де Ж ВОНИ?

Ївга. Хто, пані?

Морочинська. Та... Хто ж тут оце балакав?

Ївга. Та то заходив прикажчик. Питався пана.

Морочинська. Ая вже думала, що то наші приїхали з вокзалу. Що ж це їх так довгенько нема; ще, хай хранить господь милосердний, що трапилося в дорозі. (В саду чується виття собаки). Ох, боже мій! Знов той собака! (Схвильовано хапається за серце і ТЯОІСКО дихає). Що ж воно таке? Та дивились хлопці в кущах? Не може ж бути, щоб не можна було найти її! Біжи скажи Панасові, щоб...

1 2 3 4 5 6 7