Їм конче захотілося потрапити до Природного Заповідника, в якому повно різних чудес природи.
— Он воно що! Ці малі зоряні приблуди збираються поцупити з Землі якийсь дорогоцінний природний скарб!
Від почутого у кота Тимка враз перехопило подих! Його зіниці підозріло звузилися, круглі каганці очей вороже спалахнули, а шерсть на спині стала дибки.
— То он воно що! Ці малі приблуди збираються поцупити із Землі якийсь дорогоцінний скарб!
— Мабуть, Заповідник із чудесами природи дуже далеко звідси? — поцікавились астропундики.
Проте дядечко Олесик авторитетно зауважив, що на Землі за чудесами природи не потрібно їхати кудись надто далеко.
— Справжні скарби природи стрічаються у нас усюди. Скарби — на кожному кроці, прямо у нас під ногами. А в Заповіднику скарби природи охороняються і зберігаються, наче в музеї чи в художній галереї, — пояснив він.
Допитливим астропундикам ще дужче захотілося потрапити в цей музей живої природи і побачити все на власні очі. А якщо зовсім чесно, то їм просто закортіло відпочити на лоні первісної природи. Це ж чудово: раптом опинитись у прекрасному місці, серед високих гір, покритих дрімучим тінистим лісом, милуватися глибоким високогірним озером, почути, як гуркоче в лісовій хащі водоспад, відчути, як шумить і плескоче невпинна гірська річка. Ну хто б відмовився хоч би разочок поглянути на диких тварин, які живуть на волі серед безкрайніх мальовничих лук і полонин, побувати серед первозданної природи, в якій вирує життя?..
Астропундиків зовсім не спинило те, що територію Заповідника дикої природи суворо охороняють лісники. Друзі вирішили прослизнути туди таємно, без дозволу, тобто нелегально.
— Нам треба тишком-нишком прокрастися на територію Заповідника, — рішуче запропонував Гравик.
— Це небезпечно, адже охорона на те й охорона, щоб не допускати сторонніх на територію Заповідника, — стурбовано промовив Магник.
— Ми ж не якісь боягузи, щоб злякатись охорони, — впевнено заперечив Літик.
— Авжеж, правила існують, щоб їх порушувати, — змовницьки додав Гравик.
— Згоден, треба ризикнути. Якщо будемо обережними, охоронці нас не помітять, — нетерпляче сказав Літик.
Цікавість і жага до пригод додала рішучості — й астропундики почали збиратись у подорож.
— От би нам вдалося потрапити до високогірного озера і спробувати набрати кришталевої озерної води! – замріяно промовив Магник.
Про озеро з прозорою водою астропундики дізналися з однієї зореграфічної передачі, яку вони разом переглядали на показі в Галактарії. Відтоді мрія відвідати те красиве озеро приваблювала і тягла їх, неначе магніт.
— Неподобство! Вони точно якісь зоряні шпигуни! — забідкався вкрай знервований кіт Тимко. — Я котячим нюхом чую, що вони сюди не на прогулянку прилетіли. Так воно й є! Хочуть обдурити охорону Заповідника і без дозволу набрати озерної води. Що їм, вдома нічого пити, своєї води не вистачає? – невдоволено пронявчав собі під ніс кіт.
Котова ворожість до малих зоряних гостей здивувала дядечка Олесика.
— Ну чого ти сполошився? Усе гаразд! – заспокійливо погладив він кота.
— Нема чого турбуватись! Облиш свої підозри. Астропундики нікому не заподіють ніякої шкоди, — запевнив він Тимка.
Зоряні прибульці ніяк не реагували на роздратування кота і вдали наче це їх зовсім не стосується. Ну а що, може у них раптом вуха позакладало або вони не розуміють котячої мови…
Проте потрапити у Заповідник із першої спроби зоряним прибульцям не вдалось: омріяна подорож зірвалася прямо на старті. Відкритий космос сповнений несподіванок і непередбачуваних ситуацій. Астропундикам довелося відкласти заплановану експедицію через терміновий виклик із Космічного навчального центру. А будь-яке повідомлення з зоряного навчального закладу обов'язкове для негайного виконання.
Нарешті котик Тимко зміг хоч трохи розслабитись і не пильнувати підозрілих гостей.
— Так їм і треба! Хай швиденько забираються геть із нашої планети! Нічого їм тут швендяти! – злорадно торжествував кіт.
— Не біда! Відвідаємо Заповідник та озеро із кришталевою водою іншим разом, — змовницьки переморгнулись між собою зоряні прибульці.
Вони домовилися, що неодмінно там побувають, адже не звикли відмовлятися від своїх мрій. Їм і справді дуже хочеться хоч ненадовго опинитися в чудовому місці, де довкола лише сама природа, чисте повітря і прозора, кришталево-чиста вода.
До речі, вода — дуже цінний ресурс, і не на кожній планеті вона є. А без води, як відомо, життя неможливе. Саме через воду астропундики зацікавилися Землею. Адже з космосу наша планета здається блакитною кулею, яка оповита водою. Значить, на цій планеті води вдосталь, вода є всюди: в морях, океанах, річках, озерах, болотах і струмках. Вода є навіть під землею, навіть високо в горах і на льодовиках. Вода на Землі така звична й буденна речовина, що земляни до неї звикли і навіть не дуже бережуть її.
Дядечко Олесик розповів, як у дитинстві він любив набрати в рота води і просто так пирскатися нею, заради сміху та розваги. Дуже смішно, коли бризкаєшся, а всі друзі з галасом розбігаються в різні боки.
Цю звичку: набирати в рота води — дядечко Олесик зберіг і в дорослому віці. Його друзі кажуть, що він частенько набирає в рота води і мовчить, як риба. Щоправда, в цей час води у нього в роті нема, а він просто мовчки про щось задумується.
Це тільки здається, що в цей час він нічого не робить. Насправді дядечко Олесик зосереджено спостерігає за якоюсь дрібною комашкою, яка неквапливо повзе стежечкою у своїх важливих справах. Або милується під час дощу бездоганними водяними бульбашками, які щомиті здіймаються на поверхні калюжі, пустотливо танцюють, лопаються і надимаються знову й знову.
Дядечко Олесик узагалі дуже спостережливий. Він часто помічає те, що інші дорослі навіть не бачать. Завдяки цій спостережливості дядечко Олесик постійно щось знаходить. То знайде ліхтарика на дорозі, то загублену кимось іграшку, то ще якусь дрібницю. Якщо так піде й далі, то скоро йому доведеться відкривати власну крамницю або музей загублених речей. Дядечко Олесик жартома каже, що може знайти все, що завгодно. Щоправда, він іще жодного разу не знаходив чиюсь загублену совість. Хоча частенько чув від знайомих, що хтось її втратив. Мабуть, совість — дуже цінна річ, яка просто так на дорозі не валяється. Кажуть, у совісті є голос, який мовчить, а часом озивається. А ще у совісті є зуби, якими вона гризе декого з людей.
Частина 4.
Астропундики, квантики і галактики, яких повно в космосі
Вміння дядечка Олесика знаходити загублені речі стало у пригоді зоряним мандрівникам. Астропундики звернулись до нього за допомогою, коли шукали квантиків, своїх маленьких друзяк із Космічного навчального центру. Квантики — це такі малі бешкетники, які взяли і втекли із зореходу в паралельний світ і десь там заховалися.
Дядечко Олесик одразу взявся до справи. Спочатку він уважно вислухав і з'ясував всі обставини зникнення і навіть подумав про можливе викрадення квантиків. Бо всяке може трапитися з малими прибульцями на чужій планеті. А потім він розпочав ретельні пошуки слідів, залишених квантиками. Але їх наче корова язиком злизала. Жодного сліду і жодного натяку на можливе місце їхього перебування. Астропундиків здивувало, що дядечко Олесик згадав якусь корову. Насправді ж ніякої корови там і близько не було. Просто земляни так кажуть, коли щось або хтось несподівано зникає.
Квантики з'явились так само раптово, як і зникли. То була така весела космічна гра, і дуже скоро вони знайшлися самі собою. Дядечко Олесь здивовано глипнув на малих бешкетників, які спокійнісінько сиділи у дворі на сонечку й теліпали ніжками, звісивши їх із гамака. Врешті дядечко з полегшенням зітхнув: хвилюватися більше нічого. А пустуни безтурботно реготали і навперебій, один поперед одного, розповідали йому про свою витівку. Вони обманули астропундиків і щезли з їхнього поля зору. А все тому, що квантики вміють ставати невидимими і можуть перебувати одночасно скрізь.
— Це тому що ми квантики, — зухвало сказав один з них і зробив виразний жест руками, зображаючи з себе великого силача.
Папуга Лірчик насилу стримався, щоб не сказати їм прямо у вічі все, що йому спало на думку за час пошуків. Однак гарне виховання і творча особистість перемогли і натомість він виразно продекламував щойно написаний вірш:
Розшук квантиків з обіду,
Disappeared — щезли з виду,
Мов крізь землю провалились,
Заховались, загубились.
Квантики, агов, виходьте!
Що за жарти? Досить, годі!
Киньте ваші викрутаси,
Це не смішно — It's not funny!
Квантикам стало трішечки соромно за свою витівку, хоча Лірч поетичний докір і не був занадто дошкульним. Але вибачатися квантики не вміли.
— Не завадило б передати цих нахабних нишпорок нашим науковцям— уфологам чи фахівцям в астрономічну обсерваторію, — насупившись, сердито промуркотів кіт Тимко. Він був явно не в гуморі і не приховував цього.
— Нехай би їм розказували свої вигадки про паралельні світи. Нащо морочити голову дядечкові Олесеві?
Однак Тимкова неприязнь аж ніяк не засмутила квантиків. Вони вдали, що це їх не стосується, і бадьоро продовжували хизуватися своєю дивовижною вдачею.
Фантастичне вміння раптово зникати дозволяє квантикам бути одночасно і тут, і там, і де завгодно, де їм тільки заманеться. Ну що ще потрібно невтомним шукачам пригод і вигадникам?.. Ось квантики й бавляться, розігрують своїх друзяк астропундиків, які час від часу потрапляють на гачок їхніх неочікуваних витівок.
Астропундики вже трошки звикли до того, що квантики — такі невиправні жартівники. Хоча спочатку невловимі друзі завдавали їм неабиякого клопоту, адже їх постійно доводилося шукати.
— Нам і свого клопоту вистачає, нащо нам ще їхній космічний клопіт? – ніяк не міг вгамуватися котик Тимко. — Треба якось депортувати цих непроханих гостей назад у космос, — розмірковував далі кіт.
— От чому дядечко Олесь завжди їм радий? І яке йому діло до цієї зухвалої дрібноти, цих квантиків? Краще б він відпочив на дивані і почитав мені книжку або приніс мисочку зі сметанкою, – докірливо пронявчав Тимко, скоса позираючи на зоряних прибульців.
— Все одно, я краще за них умію виробляти складні повітряні піруети! Хай лише спробують повторити хоч би одну з фігур мого "вищого котячого пілотажу"! Та ніяким квантикам таке не під силу! – ображено вмовляв себе Тимко.