Та роздмухувала вогонь.
– А чи допомагав тобі сьогодні Ндере чистити калебаси? – спитав Мгамба.
– Ні, мзеє! – сердито відповіла Ґівін, закашлявшись від диму. – Півдня не бачила його, лобуряку!
Її гість задумливо закивав головою: Кібівот сказала правду, а Ндере збрехав – Мгамба знав це від самого початку!
Зі мною щось не так, – вирішив він. – Чи може піти на єнкангу до мганґи[22] Дабасо, звіритись розважливому знахарю? Мгамба вже розсудив, було, на світанку рушати до недалекого табору, як раптом згадав Нйамбуру. – Адже якщо я… за якимось незбагненним задумом далекозорого Нкая… – Молодий старійшина передумав іти до мганґи, принаймні поки що. – Врешті, треба провідати малечу, — вирішив. – Народивши Мгамбі нащадка, його перша дружина рідко виходила на люди, сидячи переважно в хатчині та бабляючись із чорнооким щокатим малюком Камаєю. По господарству їй допомагала невтомна Еуніс.
Моран позбавлений права на одруження аж до еното[23], але таке зовсім не означає, що молодий дужий воїн не знає жінки. Щойно ставши захисником племені, юнак самбуру отримує право накинути на плечі чорну шукку[24] – знак, що моран шукає подругу, прикрасити обличчя вохряним орнаментом, оздобити себе ланцюжками, браслетами, сережками та намистом з бісеру, спорудити на голові барвисту діадему зі страусиною пір'їною на вершку, взяти списа й вирушити до віддалених єнканг і бом видивлятися тамтешніх красунь. Нагледівши підходящу самбурійку, юний моран дарує обраниці яскраве намисто (дівчата носять на собі цілі оберемки таких приносин) і пропонує їй своє серце.
Втім, Мгамба не квапився накинути на рамена чорну тогу раніше, аніж здобудеться на червону, тому всю свою молодечу силу віддавав на тирловищах, невпинно вправляючись у бойових змагах.
Нйамбуру Мгамба зустрів уже не голомозим ілбартоном, а змужнілим мораном, на чиїй голові гордовито гніздилася розкішна грива з заплетеного в безліч кісок волосся, в бомі Леуанґу, куди вродливиця прийшла з подругами, щоб обміняти на прикраси верблюжу шкуру. Заскочений вродою дівчини всі свої заощадження – аж двісті шилінгів, Мгамба обміняв у сомалійця на десять разків червоного, білого й синього намиста, вручив красуні й заявив, що прямуватиме за нею хоч би й на край світу, а можливо й далі – аж до загадкового Індійського океану!
Шкіра на округлому обличчі Нйамбуру була такою гладенькою, що до неї кортіло торкнутися бодай пальцем, сповнений витончених звивів носик і пухкенькі вуста надавали цьому обличчю чарівної лагідності, а виразні очі з глибоким поглядом із-під поворозочок брів – досконалості. Невисокий, як для самбурійки, але звабно тендітний стан дівчини з усіма належними йому вигинами елегантно огортала яскраво-синьої барви шукка.
Але найдужче Мгамбу вразила усмішка, якою вродливиця віддячила йому за подарунок. Усмішка Нйамбуру не була ні ввічливою, ні приязною, ні вдячною, ні щирою, ні загадковою, ні багатообіцяючою, ні багатозначною, ні беззахисною, вона була… теплою, навдивовижу теплою, наче щойно видоєне молоко. Мгамба розтанув у тій усмішці, потонув безнадійно, мовби правдивий метелик[25] у правдивому калебасі з-під корови, в якому не зсілася ще густа піна… Дівчина була молоком, а морани звикли пити молоко з кров'ю, і то мала бути його кров…
Дізнавшись як звати красуню, Мгамба одразу ж запросив її на гостину до своєї маньяти, на що Нйамбуру відповіла, що на жаль та на прикрість для вродливого морана вона вже відвідувала маньяту, іншу – над гурою[26] Суґута, куди її запрошував мужній широкоплечий воїн Кімето, цілу ніч вони танцювали, співали пісень і розмовляли про кохання.
Але її молоко – її усмішка була такою теплою, такою манливою, що Мгамба попросив знову, і Нйамбуру знову всміхнулась, і зглянулась – либонь надто вже благальним виглядало його обличчя, і пообіцяла, що прийде.
І вона прийшла, з подругами які відвідували його товаришів, потім приходила ще й ще – незаміжнім дівчатам дозволяється приходити до моранів, але не дозволяється вагітніти. Спершу вони лише танцювали, співали та гомоніли про кохання, але якось Мгамба запросив Нйамбуру до свого куреня, і вона зайшла, і з'ясувалося що він перший, хто торкається її лона, і його кров змішалася тоді з її молоком, і він пізнав його смак – її смак, і ціла нескінченна кенійська рівнина, від озера Баринго аж до Кайсутської пустелі зробилася їхнім ложем, і бездоганно чорне кенійське небо накрило їх своєю верблюжою шкурою, і зорі з тієї шкури лоскотали їхні голі тіла…
Відтоді Мгамба чекав дівчину як убогий габбра[27] чекає від своїх слабосилих богів дощу. Але іноді Нйамбуру не приходила. Він кидався тоді розпитувати її подруг, а ті й не думали щось приховувати і невинно розказували знетямленому Мгамбі, що в його коханої велике серце і цього разу красуня понесла його кремезному морану Кімето, до далекої маньяти над пересохлим річищем Суґута, але нічого – наступного разу Нйамбуру неодмінно завітає й сюди. Мгамба стискав у руці незрадливого, на відміну від дівчини, списа – в такі миті йому хотілося вбити її, вбити незнайомого Кімето, а тоді вбити себе.
І Мгамба ледве не вчинив непоправного (й марного) коли на святі емболосету[28] йому показали суперника – вродливого крижастого морана з приязним поглядом із-під високих брів. Їх тоді ледве розборонили та з ганьбою вигнали зі свята, і Мгамба побрів у буш, ішов невидющий, ранячись об галуззя колючої маньяри, й плакав, і потривожені тарантули розбігалися з-під його ніг. Ніхто не повинен бачити як плаче моран. Бо моран ніколи не плаче.
Відбувши еното Мгамба випросив у матусі Еуніс живу козу, дві козиних шкури, новенький калебас, виміняв у мандрівного крамаря дві мідні завушниці й пішов на єнкангу Нйамбуру – просити в батьків зрадливиці її руки. Коли угоди було досягнуто, вже Кієнг – мати нареченої, дала за донькою великого білого бичка, якого Мгамба забив посеред єнканги і влаштував з того датку бучне весілля.
Дружину він поселив у новенькій хатці, де від шкур іще чувся тягучий дух плоті великої тварини, від жердин – приємний припах свіжої деревини, а від глини – повів гарячої землі. Нйамбуру присягалася йому, що буде вірною, що забуде про Кімето, матуся Еуніс переконувала, що заміжня жінка – не дівка й крутити чоловіком-старійшиною, як незаміжні крутять моранами, не посміє. Мгамба вірив. Мгамба хотів вірити, бо кохав. Але то з одних то з інших вуст затруювала серце побрехенька, що якось дуже надовго зникла Нйамбуру біля оази, куди вона в товаристві нових подружок ходила з верблюдами по воду, або що несподівано прудко вирвалася була вперед, коли разом із тими таки подружками навідувалася в бому Милгіс до крамниці, або що, на подив, засяяла, коли їй переказали, як матуся Кіанг страждає від укусу гадюки й чекає-не-дочекається до себе доньку на гостину й розраду. І хто переказав – нікому не знайомий олайон, який невідомо звідки виник і не знати в якому напрямку неозорих рівнинних просторів здимів!
Мгамба нетямився й карався. Дивлячись у його люті очі своїми, виразними й бездонними, Нйамбуру вкотре присягалася, що побрехеньки – то лише плід жіночих заздрощів, що матусю справді таки вкусила гадюка, що про Кімето вона давно забула й думає лише про нього – свого хороброго сімбу[29], невтомного й неперевершеного не лише вдень, а й уночі Мгамбу.
Він дуже хотів вірити, але, вгніздившись одного разу в серці, черв сумніву ніяк не хоче його залишати, либонь дуже вже смакує паразиту людська кров! І саме черв штовхнув Мгамбу на пошук другої дружини, яка не викликала б у нього підозр і ревнощів, і дуже швидко він її знайшов, і дуже швидко з просто дружини Сайна перетворилася на дружину улюблену, і з нею Мгамба зазнав того безклопітного щастя, якого ніяк не міг зазнати з Нйамбуру.
Перша й друга його дружини виявились протилежностями в усьому. Нйамбуру пишалася повнотою тіла – Сайна була тендітна як молода пальма над оазою, рухи Нйамбуру нагадували ходу левиці – Сайна пристрибувала як газель, Нйамбуру не виділялася багатослів'ям – мова Сайни лилася немов струмок у розпал дощового сезону, Нйамбуру усміхалася тепло й журливо – Сайна сміялася голосно й безтурботно. Стосовно Сайни в чоловіка не було жодних сумнівів – стосовно Нйамбуру…
Заспокоївся Мгамба лише коли та народила йому первістка і аж з двох причин: по-перше, тепер заклопотана малям Нйамбуру нікуди не виходила з дому, а по-друге, дослідивши новонародженого, Еуніс авторитетно заявила, що татусь і нащадок схожі одне на одного як два козиних буруб'яхи, мовляв, варто хоча б придивитися до верхньої губи татуся й нащадка.
Татусь повірив, але… Але якщо за нез'ясовним задумом прозорливого Нкая Мгамба отримав змогу відрізнити брехню Ндере від правди Кібівот, то чому б не пересвідчитись… і тоді обидві його дружини стануть однаково улюбленими, це ж така нагода!
Жінка сиділа на долівці, прихилившись спиною до жердини й гойдала на своїх м'яких стегнах Камаю. Малюк смоктав дерев'яну фігурку зебри. Хатчину освітлював зроблений з черепахового панцира блискунець, верблюжий лій у якому ледь потріскував.
– Скажи Нйамбуру, – почав Мгамба присівши перед дружиною навпочіпки, – Камая, він… він справді мій син?
– Справді, хоробрий сімба! – жінка усміхнулася до нього тепло й поблажливо.
– Справді! – видихнув Мгамба з полегкістю. – А ти… ти… ти зраджувала мені після одруження?
– Ні! – відповіла Нйамбуру з тією ж таки усмішкою.
– Брешеш! – спалахнув Мгамба. – О, всевидющий Нкай, повелитель неба, скель і дощу – вона бреше! Мене, старійшину племені самбуру зраджувала дружина!
– Ні! Ні! Ні! – розпачливо викрикувала Нйамбуру.