Тоді вже, не думаючи нічого і не вагаючись, схопився і побіг до великої церкви.
Протискаючись через чернечі ряди до вівтаря, чув у собі щось таке світле й огненне, чого ще не почував ніколи в свому житті.
— Що сталося? — спитав він якогось ченця.
— Церкву грабують...—крізь сльози відповів той.
— Грабують?!—хрипло вирвалося з його горла і миттю кинувся до вівтаря, де голова комісії вже давав озброєним бородачам якісь розпорядження.
— Як ви смієте?! — скрикнув він до голови. — Невже ви не знаєте того, що вартість цього золота не в тому, що воно золото?..
— В чьом дєло, товаріщ монах? — з єхидною усмішкою повернувся до нього голова.
— Невже ви не знаєте, — кричав він далі, — що найменша дрібниця, яку ви бачите тут, являється свідком віри дідів і прадідів наших?!.
— Скарєє, товаріщ монах,—перебив його голова комісії. — В чьом дєло, собственно ґаваря...
— Як, ви ще й досі не розумієте?! — спалахнув послухач. — А знаєте ви, що зробив один служитель Божий, коли знайшовся один безумець з прозвищем Арій?..
Голова голосно зареготався й повернувся лицем до іконостаса. Зупинився поглядом на сяючому самоцвітами чудодійному образі Матері Божої і сказав до озброєних бородачів:
— Вот с ентаво начінаєтє, товарищі!..
— Боже, допоможи мені! — голосно вимовив послухач і з усієї сили вдарив голову комісії кулаком просто в лице.
Той від такої несподіванки захитався й хотів було втікати, але через хвилину прийшов до себе й закричав до озброєних бородачів:
— К аружію, товарищі! Бунт!..
Аж четверо навалилися на послухана й звалили його під свої ноги. Потім схопили його за волосся й поволокли його через усе монастирське подвір'я й запровадили в темний льох в'язниці, де й віддали його на глум і сміх тим, що мали собі втіху з цього...
Ченці монастиря заховалися в сутінку печер святих, щоб не чути й не бачити того, що творилося у їх затишному, споконвіку славному монастирі Печорському...
VII
В ділах "Трибуналу" є один протокол, складений з приводу чинної образи монастирським послухачем голови "Комісії збору дорогоцінностей", зробленої під час виконання ним службових обов'язків. Зміст протоколу, приблизно, такий:
"На допиті послухач признався, що він не так давно в монастирі і пішов туди з того переконання, що справжнє чернече життя є найвищим щаблем того, до чого змагає людство, а втім, і соціалісти. Перед тим, як піти до монастиря, він був одним з визначніших діячів урядової партії, з якої він пішов самовільно, не повідомив про те ні Цека партії, ні своїх товаришів. Будучи
в монастирі, запалився гарячим бажанням вислужитися перед монастирським статутом і відразу дав обітницю пильно охороняти печери і так сидів в них аж до бунту. Одначе, свідки з молодших ченців казали, що в часи його перебування майже щоночі гинули жертвенні проскурки, які клалися коло "мощей" преподобників по прадавньому звичаю, а свідки-прочани доповіли, що до них щоранку виходив якийсь стрункий і чорнявий чернець і наділяв усіх тяжко голодних великим куском білого хліба. Імені його в монастирі не знав ніхто, крім ігумена і старця Ананія. Будучи арештовані й допитані, обидва відмовилися назвати його імення. Сам же він себе також не назвав, а наслідком необережного поводження з ним тюремних наглядачів несподівано помер, чим припинилася вся справа..."
...Кажуть, що діялося це в престольному городі Києві, року Божого 1922-го, коли над всією Україною панував жах нечувано— го голоду і розпач сотень тисяч тих, що вже перестали вірити...
м. Львів,
1922р., літо