Око має намір залишити свою високу посаду голови Комісії і вона перестає істнувати. Крім того, деякім паскарям поталанило виїхати на хабарях, що в самий короткий час стало відомо населенню всього міста й викликало ряд одвертих демонстрацій перед будинком, де містилася Надзвичайна Комісія Рішучости, так і перед будинком Диктаторської Ради Трьох.
Чекали заворушень в більших розмірах, що заставило подати свій голос і Диктаторську Раду Трьох, яка оголосила коротку відозву з закликом бути терплячими до кінця і ждати на декрет тов. Ока, якими він мав оповісти населення про закінчення своєї праці.
Тим часом тов. Око десь цілком запропастився. Співробітники Комісії шукали його скрізь і всюди, але ніяк не могли знайти. Випадково якось, хтось там вічинив для чогось одну шафу з характеристиками непотрібних і там знайшли його. Він сидів на кучі списаного паперу і щось думав. Розхрістаний, розкуд'йовжений, червоний від напруження, з божевільним виразом очей — справляв чудне вражіння.
Коли його покликали по їменню, то він здрігнувся і крикнув:
— Ах, не перескаджайте мені думати! Хіба ви не бачите, що я сумніваюсь?…
Співробітники поспішили розійтись по своїх місцях, а Око побіг до свого кабінету і зачинився там.
Населення міста рішучо говорило про переворот.
7. Наслідки сумніву.
Через два дні після того випадку мешканці Великого Міста схвильовано переказували друг другу радісну новину. По вулицях міста задихаючись, бігали купки народу, які зупинялися коло тумб і захоплено читали буквально слідуюче:
"Всім без усякого винятку!
Надзвичайна Комісія Рішучости цим доводить до відома всіх мешканців Великого Міста, що свою кольосальну працю над очищенням людства від людсського сурогату вона виконала чудово. З гордістю заявляємо, що з цим днем розгортається нова сторінка життя відновленного людства, серед якого годі вже знайти яку б то не було непотребу. Тепер ви всі, громадяне, справжні й прегарні люде! Радуйтесь життям! Впивайтесь соняшним блиском недалекої весни і живіть щасливо!
Що до Надзвичайної Комісії Рішучости, то вона виконала свою працю з чисто ідейним завданням і ніякої особливої подяки не потребує. Навпаки, вона бажає прийняти саму близьку участь у відновленім життю, а тому бере на себе всю охорону життя, здоровля й радости всього населення Великого Міста, за для чого перетворюється в Надзвичайну Комісію Чемности й Уваги. Від нині члени Комісії Чемности й Уваги будуть щоденно обходити помешкання громадян і справлятимуться про стан іхнього здоровля та умовини життя. Всякі недоладности й невдачі в життю родин і осіб Комісія буде старатися як найскорше усунути, а особливо радісні випадки будуть записуватись в рожеві зшитки й переховуватимуться в спеціяльних шафах в помешканню Комісії, щоб наші нащадки могли знати, коли і як повстало нове життя. Радійте, любі громадяне, як радіємо й ми.
Голова Надзвичайної Комісії Чемности й Уваги
1920 р. 10. березоля. Велике Місто.
Око.
Не дивлячись на те, що ці плякати було розліплено в сім годин ранку, вже о восьмій годині місто уявляло собою гігантський вулик. Задимили димарі заводів, загули автомобилі, задзеленьчали трамвайні дзвінки, весело загомоніли святочно настроєні юрби народу.
Стрівалися знайомі, родичі, бувші вороги і друзі, але всі були веселі, всі друг друга витали й друг другом тішилися.
Як під полудень на вулицях з'явилися ґазетчики, які продавали екстрені випуски газет, на передній сторінці яких містився портрет товариша Ока. Симпатичне, інтеліґентне, трохи аскетичне лице революційного діяча надзвичайно подобалося всім й всі спішилися дістати собі хоч один примірник газети, щоб зберегти на спомин пережитого ними.
Над вечір в книгарнях з'явилася поема "Нові Зорі", колєктивний твір Студії поетів відновленної ґенерації "Словограйність"…
Вечером в театрах відбулося ряд урочистих вистав і концертів на честь товариша Ока, а о півночі десь спалахнула пожежа й міській охороні прийшлося викликати мало-що не всі пожарні команди.
Взагалі місто починало жити своїм життям.
8. Надзвичайна Комісія Чемности й Уваги.
— Можна зайти?
— Хто там?
— З Комісії Чемности.
— Заходьте…
В помешкання ґімназіяльного вчителя математики входять троє: голова районної підкомісії, лікар і секретар.
— Чим можу служить, панове? — питається вчитель.
— Ми… ми… привітати вас з фактом істнування і…
— Забірайтесь до сто чортів! — несподівано вибухає вчитель математики. — Я готую лєкцію на дві години і мені ніколи!
— Ми… ми по обов'язку…
— Забірайтесь!…
* * *
— Можна зайти?
— Прошу!
Члени Комісії Чемности заздалегідь роблять солодкі ухмілки і входять в помешкання паскаря. Той здивовано дивиться на них і питає:
— Ви з тієї комісії?
— Так! Прийшли привітати…
— А-а-а!… Дуже приємно!… Прошу до столу перекусити де що.
— Дякуємо дуже! Ми на хвилиночку тільки. Наш обов'язок дбати…
— Дуже добре було б, — перебиває паскар, — як би комісія подбала про те, щоб не було так тісно в трамваях… Знаєте, тиснуться як свині, а в мене мозолі на ногаx…
— Гаразд! Ми постараємося…
* * *
— Можна?
— Заходьте!
Члени Комісії приймають відповідний вигляд і несміло входять в помешкання військового комісара.
— В чому річ?
— Ми з Комісії… привітати вас…
— З чим?
— З фактом істнуваннячка…
— Йолопи!… Знайшли з чим вітати!…
— Ми… ми з обов'язку…
— А ви з обов'язку оженили б мене… Бачите, що мені сутужно самому…
— Дозволите записати? — солодкиим голосом спитався голова.
— Як хочете…
* * *
— Дозволите?
— Що там?
— З Комісії чемности…
— Якого дідька?
— Привітати…
— Заходьте завтра, бо сьогодня в нас хрестини. — Почувся з-за дверей помешкання якогось дрібного урядовця п'яний голос.
9. Боротьба з собою.
Товариш Око знову віддався праці. Дні і ночі просиджував у своїм кабінеті і перечитував незлічену кількість рожевих зшитків, в яких його талановиті співробітники записували відрадні й так характерні з'явища обновленого життя.
І про що там тільки не писалося!… Поруч захоплення й радощів паскаря з приводу добре проданого транспорту солі містилися ніжні почування безнадійно закоханої молодої пари. Поруч радощів молодого подружжа з приводу першої появи плоду свого кохання — задовольнення вже підтоптаного добродія смертю своєї тещі. Спільно перепліталися безкорисні почування й стремління з самими ненажерливими замірами. Голова тов. Ока обважніла, в очах темніло, але він все читав і читав. Бог знає, коли він обідав і коли спочивав, бо його співробітники цього ніяк не могли знати.
Дивлячись на його невтомну працьоватисть, вони також просиджували далеко по за урядові години й призвичаєно писали, писали й писали… Цілі гори рожевих зшитків виростали на їх столах, але це їх зовсім не охолоджувало до праці. Навпаки, вони ще більше прикладали старатливости і з під їх скрипучих пер виходили такі чудові річі, яким міг би позаздрити не тільки редактор найбільшої газети Великого Міста, або голова Студії поетів відновленої ґенерації "Словограйність", але й сам "безсмертний" Золя, як би тільки він міг зараз щось чути, або бачити.
Раптом тов. Око кудись зник. Кабінет його був зачинений на замок, а його самого нігде ніяк не могли знайти. Шукали його скрізь і всюди, навіть у шафах, але він наче у воду впав. Тоді співробітники вирішили тримати це "про себе" і, покищо, нігде нічого не говорити.
Тим часом у місті все йшло своєю чергою і відновлене життя стало набірати певних ознак давно прожитого й старого. Знову з'явились черги за хлібом, вечерами блукали по вулицях п'яні мужчини й проститутки. Частіщі стали випадки крадіжок, грабунків, нападів і самогубств. Мужчини безцеремонно чіплялися на вулицях до прохожих жінок і говорили їм старі, як світ, сто раз говорені компліменти. Жінки нудно й одноманітно кокетували. В порожніх церквах лунали попівські казання про смертні гріхи і про день Божого суда, а в театрах величезним успіхом користувався новий танець "Одвертого коліна…" Знавці танців казали, що цей танець з мистецького боку мало чим ріжнився від старого "Танґо" але значно перевищував його своєю експанзіею і дінамічністю рухів.
В помешканнях громадян життя тако-ж підупало. Мущини, як і колись, грали в карти, курили папіроси, говорили друг другу масні анекдоти, після смачного обіду ікали, або клалися спати, при чому жонаті вимагали цього самого від своїх жінок. Що до жінок, то вони також мало в чому перемінилися… словом сказать, усе поверталося на своє місце і, хто знає, чим могла б закінчитися строго послідовна праця Надзвичайної Комісії Чемности й Уваги, як би не трапилось нещастя з самим тов. Оком.
Одного дня, цілком несподівано для всіх співробітників, в помешкання місії вбіг товариш Око. Чорний, невмиваний, оброслий бородою, з розбитими окулярами на носі, в пірванім пальті, в зімятому капелюсі, з портфельом під рукою вскочив і крикнув:
— Товариші! Кидайте к чорту це все! Я шукав, я думав, я гадав, я боровся з собою! В цей час, як ви тут надривали свої сили, я був на селах і xуторах, в нетрях і пущах, в лісах і полях і скрізь, де тільки є хоч найменші ознаки людського життя. Спостерігав, дивився, вчився і переконався, що їх треба різати, різати й різати.
Співробітники з широко роззявленими ротами стояли навколо нього і не знали, що сказати…
— Чого-ж ви роти роззявили с… с… ?… Хіба не чуєте, що я кажу вам?!…
В той час один співробітник закашлявся і товариш Око так і скипів.
— Так ви сміятися здумали! — скрикнув не своїм голосом і кинувся з кулаками на першого, що стояв коло нього.
Тоді всі співробітники кинулись на нього, звалили його з ніг, звязали йому руки й ноги викликали по телєфону "скору допомогу".
Коли прибув лікар, то наказав його відправити в найславніщу в цілому місті лікарню для божевільних.
Після цього всі співробітники залишили помешкання Надзвичайної Комісії Чемности й Уваги і демонстративно розійшлися по своїх домівках.
Того-ж таки дня вечірні газети оголосили офіціяльне повідомлення Диктаторської Ради Трьох, яке звучало приблизно так:
"Громадяне! Бувають помилки, від яких ніхто не є застережений. Нічого дивного, що й найвища влада Великого Міста допустилася досить прикрої помилки і дала право божевільній людині на протязі чотирьох місяців порядкувати життям громадян Великого Міста.