На усю квартиру лунає брязкіт нажебраних монет.) І тіки кому-небудь шепанеш, в свій підземний перехід на каталці їздить будеш!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А це ж чого ти мені Гріша угрожаєш?.. Я думала, шо хреста, шо в дяка виміняла за мішка картоплі, я Діані оддала, шоб у неї у бухгалтерії висів, а виходить він у тебе висить мєжду хвальшивими цицьками!.. Ану жени за прокат церковного апарата! (Підскакує до ГРІШІ й спритним рухом забирає у нього чорний клобук з рук і хреста з шиї. І цілком несподівано для ошелешеного ГРІШІ заходжується розглядати хреста.) Фу ти! Фу-у! А це шо за щербина?! І чого він у тебе так воня чимсь!.. Не пойму і чим. Ти шо ним пацюків бив?!
ГРІША стурбований таким нищівним наступом БЕЗМИЛЬСЬКОЇ холоне, відмахуючись від нав'язливої сусідки, і переходить на рідну балачку.
ГРІША: — Кажи чого треба і паняй звідси. А то я, кажеться, тебе таки точно мовчать сьоодні навчу! (Заходжується знімати з себе монашеські шати.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Це мені треба?.. Це вам Широкоперам треба!
ГРІША (Діані): — Дай їй три гривні, сто грам і пончик! І шоб я її тут не бачив!..
ДІАНА: — Ти шо, не понімаєш, шо це не поможе!.. Вона нашого Діму хоче мужчиною зробить…
ГРІША: — Вона?!.. Діму?! Ти Свєтофоровна — самашедша! (Думає іще щось сказати, але плутається у довгій рясі і мантії і падає на підлогу.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Я не самашедша, я салідна женщина. (Підходить до вікна і відкриває його навстіж, вистромлюючи руку з клобуком на вулицю.) От як не будете приставать на моє предложеніє — возьму ето церковне аблаченіє і викину…
ГРІША: — Як викинеш? Я ж за нього гроші оддав!
ГРІША намагається підвестися, зашпортується і летить просто на БЕЗМИЛЬСЬКУ, яка стоїть біля відчиненого вікна. БЕЗМИЛЬСЬКА не встигає відскочити і ГРІША падає на неї усім тілом. Обоє перевалюються за вікно. В останній момент БЕЗМИЛЬСЬКА хапається за шибку руками, а ГРІША встигає зачепитись носаком черевика за фрамугу. Так вони і лишаються балансуючи тілами на підвіконні, кожен у своєму ритмі, ніби гойдаючись одне на одному, при чім ледве но ГРІША хоче відштовхнутись від БЕЗМИЛЬСЬКОЇ, щоб потрапити до кімнати, як БЕЗМИЛЬСЬКА негайно підкидає його ногами назад, убік відкритого вікна. ДІАНА від цієї чудернацької картини застигає у цілковитому замішанні.
ГРІША (шепоче БЕЗМИЛЬСЬКІЙ, яка лежить під ним): — Перестань зідхать і волновать свою грудь… а то я упаду первим…
БЕЗМИЛЬСЬКА (теж натужно шепоче): — Це значітєльно облегчить ситуацію…
ГРІША: — І не дхни у мого носа… Ти чим сьогодні закусювала, шкапа сапата?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Я б ше з утра не їла, коли б знала, шо ти на мене приляжеш…
ДІАНА (отетеріло): — Гріша, а чого це ти на Телісфоровні гойдаєшся? Ану сповзай з неї назад у комнату.
ГРІША: — Я не можу… Вона вчепилась у мене, як п'явка…
БЕЗМИЛЬСЬКА (пристрасно стогне): — Він просто стісняється сказать, шо йому на мені харашо… Да, Грішенька?
ГРІША (ДІАНІ): — Не слухай цю заразу і тягни мене до себе…
ДІАНА підійшла до них, але схопити ГРІШУ за ногу ніяк не змогла, бо БЕЗМИЛЬСЬКА весь час хвицяла ногами. Потім ДІАНА таки ухопила чиюсь ногу, але виявилось, що не ту.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ой, мені аж душу підперло! Ой, счас кончусь і упаду! (Вона ще сильніше захвицяла ногами, від чого ГРІША почав кричати).
ГРІША: — Дуня! Держи мене! Бо ця ідійотка таки скине мене униз!
ДІАНА: — Та як же ж тебе вдержать! Ірка одпусти мого чоловіка!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Та хто його держить!.. Він сам на мене упав і не одпускає!
ДІАНА: — От же ж горе! От до чого воно дійшло!.. Усе нада контроліровать…
ДІАНА спробувала знову ухопити чоловіка за ногу. Але БЕЗМИЛЬСЬКА чи випадково, чи зумисне — невідомо, відштовхнула ДІАНУ своєю ногою так, що та полетіла в інший кінець кімнати.
ГРІША: — Одпусти мене, бо вдарю!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Одпущу, як рибьонка дасиш на пєрєвоспітаніє!..
ГРІША: — Одпусти, кажу!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Вашому Дімці нужна порядошна дама… І я вам хотіла помогти. А тепер всім розкажу, яким ти, Гріша, бізнесом занімаєшся! А ше інженєр сцени!..
ГРІША: — Колишній!..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Всьо, отдаюсь на милость божу!
І БЕЗМИЛЬСЬКА вдає, що таки кидає клобука за вікно. ГРІША скрикнує. Але у цю мить до них підскакує ДІАНА, хапає БЕЗМИЛЬСЬКУ за руку з клобуком і тягне до себе. Уся компанія опиняється на підлозі біля вікна.
ГРІША (віддихаючись і хапаючи свого клобука): — Фу-ух! Я тобі, Безмильська, цього коника не забуду! Я, вообше, нікому коників не прощаю, шоб ти знала!
БЕЗМИЛЬСЬКА (відсапуючись): — Якого ше коника?.. Ех ви, землячки!.. А я хотіла вам добро зробить!.. Помниш, Гріша, як тебе чиряками обкидало послє Чорнобиля і, як треба було кров сдавать, я тобі цілих чотириста своїх грамов одвалила за так, а ти! Невжелі ви думаєте, шо я вам зло пожелаю?
ДІАНА: — Не слухай її, Грішенько! У нас же дитина одна!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ну вам же, кромі дитини, і внуків буде треба. А з таким поніманієм жисті з Дімки виросте самий звращєнєц. Ви, конєшно, простіть, пожалуста…
ГРІША (трохи звашивши): — А ти знаєш, Дуня, шось у її словах єсть…
ДІАНА: — Дурість єсть у її словах.
ГРІША: — Ну, внуки ж нам, навєрно, пригодяться…
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Канєшно, пригодяться!.. А які могуть бить у вас внуки, якшо ви так Дімку занянчили, шо він усього боїться. А дівку гарну як побачить, то червоніє, як рак і всю, ету, біалогію забува.
ГРІША: — Да-а!.. Хи-хи!
ДІАНА: — Чого ти смієшся?
ГРІША: — Хи-хи!.. Та я Маньку гулящу у нашому селі пригадав. Вона така нєжна з усіма була в бур'янах за клубом, хоч німа і дурнувата. Но в цьому вся прелєсть...
ДІАНА: — Я тобі дам Маньку в бур'янах! Я тобі дам дурну і нєжну! (Дає чоловікові потиличника.)
ГРІША (захищаючи голову від чергового запотиличника): — Чого ти лупишся?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А Гріша прав. Була б тут така, як Манька, меньше б було в городі чєловєчеських затруднєній! Та де ж її тут возьмеш…
ГРІША: — Да-а, лю??дського у городі пошти шо нічого не осталось.
Гасне світло.
Дія друга: ЧЕРВЕНЬ
Ява перша.
Світло запалюється і ми знову опиняємось у квартирі ШИРОКОПЕР. Тільки на цей раз у вітальні нікого немає. До вітальні заходить ДМИТРО. З-за дверей спальні лунає веселеньке мугикання. ДМИТРО стукає у двері і увіходить. З-за дверей спальні чути голос ДМИТРА і могутній, низький, прокурений голос мадам ДЕРЕҐИЗ.
ДМИТРО: — Ой! Я-я думал это ма-ама…
ДЕРЕҐИЗ: — А какая разницца? (Долинає гудючий спів схожий на стогін.) У-г-у... У-у-гу!.. Твою мать... сегодня я... буду заменять!
ДМИТРО у спальні несподівано скрикує: "Включите свет!" До вітальні заходить спочатку ДІАНА, яка зупиняється і підслуховує біля дверей, ламаючи у напруженні руки. За нею слідом скрадаючись уступає БЕЗМИЛЬСЬКА. Раптом з-за дверей долинають звуки боротьби. Картинки, календарі, макраме, що висять на стіні вітальні, раз у раз здригаються від різких рухів персонажів у спальні.
ДЕРЕҐИЗ (з-за дверей): —Я, как мать, дарю тебе новую жжызнь! И это только наччало — а ты уже стонеш! Как харашо!
ДІАНА (пошепки БЕЗМИЛЬСЬКІЙ): — Госпаді! Шо твоя мадам Дереґиз там дєла з моїм мальчіком!
БЕЗМИЛЬСЬКА (ображено і так само пошепки): — А скіки ти їй дала, то вона те і дєла, согласно тарихву!
ДМИТРО (з-за дверей): — За-зачем вы облизываете мои пуговицы?! Ой!
ДІАНА: — Ой! Шоб же ж не травміровала!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А можеть і травміровать, єслі ти їй забагато дала! Я ж тебе предупреждала, наші шльондри — дєвки без тормозов і с фантазієй, за десятку мертвого піднімуть!.. А ти їй доларов 150-т одвалила!..
ДІАНА: — Заткнись, Ірка! Ти вже один раз розпорядилась моїми грішми, шо дівиця три дні у нас тріскала усе підряд, така голодна була! А Дімі тільки моргала, реготала, як дурна, і бігла од нього на кухню!
ДЕРЕҐИЗ (чути з-за дверей, як вона харчить): — Мне нужен твой язык! Сччас! Немедленно! Открой шшире рот!
ДМИТРО (з-за дверей, задихаючись): —М-м-вы-тя-хгх-нни! А!.. Тетка …а-а-а-тая!
ДЕРЕҐИЗ (з-за дверей): — У-угу! Какой круччэный! Шшуми! Обижжай меня! Мать твою! Можешш дажжэ бить меня!.. Бей! В грудь! Она давно болит!
У спальні знову щось важке падає на підлогу. ДІАНА скрикує і рве на себе двері. БЕЗМИЛЬСЬКА затуляє їй рота рукою, хапає її і тягне з усіх сил з кімнати. Двері до спальні несподівано самі відчиняються і звідти вистромлюється жіноча рука, яка крутить тумблер радіоприймача, що висить на стіні. Радіо голосно: "А сейчас "Хор йодлеров" из Австрии исполнит альпийскую народную песню…" Чути чоловічий фальцет і високі регістри тірольського йодлю.
ДЕРЕҐИЗ (стогне за дверима): — Я же музыка твоей души!.. С неконччэнным!..
ДМИТРО (так само стогне за дверима тільки від переляку): — С-с ч-ч-чем?!..
З дверей вистромлюється рука Дмитра, яка похапцем крутить тумблер у інший бік і радіоприймач замовкає. Двері зачиняються.
ДЕРЕҐИЗ: — …С неоконччэнным… фэльдшерским…
ДМИТРО: — Не надо меня за-за ш-ш… штаны с-снимать!
ДЕРЕҐИЗ: — Котик, прыдется! Детства в штанах лишшить нэвазможжно!
Двері відчиняються і у їхньому отворі видно Дмитра, який широко розставив ноги і вчепився за свої штани руками. Собою він затуляє від глядачів жінку, яка встромляє йому між ніг оголену коротку опасисту ніжку і крутить нею, немов у танці.
ДМИТРО: — Не надо меня ни-ничего лишать!
Раптом мадам ДЕРЕҐИЗ, яку усе ще за ДМИТРОМ важко розгледіти, хапає хлопця за шию і заплигує йому колінами на плечі.
ДМИТРО (несамовито): — Отпустите меня, мне б-больно!
ДЕРЕҐИЗ: — Глупый дураччок! Я жэ твой прыступ счастья!
ДМИТРО не витримує тягара і падає на спину, тримаючи у руках розстебнуті штани. Через його голову перекидом перекочується коротконога, присадкувата мадам ДЕРЕҐИЗ зі справді чималим бюстом, голими пухкенькими литками і у короткому зеленому халатику хірургеси, напнутому на голе тіло. Після переверту вона по-спортивному приходить на ноги. При цьому з її обличчя злітає марлева маска з намальованими на ній червоними губами, а на чолі зсовується набік дзеркальце отоларинголога. Вона поправляє маску і з важким грудним зиком починає ганятися по вітальні за ДМИТРОМ, який ледве встигає підвестися.
ДЕРЕҐИЗ (весело і з завзяттям): —Ух ты, как нэобыччно!.. Какой шшустрый пацциэнт попался! Я вся трыпещщу в прэдччувствии грубого вмешательства!
Вона раптом зупиняється перед ДМИТРОМ, повертаючись до глядачевої зали спиною, при цьому на халаті добре видно оранжекий напис: "Власність шпиталю Добрих Самаритян", і рвучко розкриває перед хлопцем поли хірургічного халата.
ДМИТРО (волає): — А-а-а! (Ледве не плачучи.) Я сейчас родителей позову!
ДЕРЕҐИЗ: — А-а-а! (Передражнюючи ДМИТРА.) Божжэ мой! Так ты еще совсем рэбенок?!..