Так само як і ти мій.
— Я припинила писати пісні, а через це і надсилати тобі емейли.
— Я так і подумав, коли вони перестали приходити. Слухай, я щойно дізнався від побратима, що славетна снайперка Галя з нашого бата, яка влітку люто кошмарила кацапів, це ти. Ми тут зараз в Одесі тусуємося на ветеранському заході й подумали, що було б добре, якби ти приїхала до нас на різдвяно-новорічні дні. Ми б тобі влаштували файну святкову реабілітацію.
Ореста прийняла мою пропозицію, що було ще одним підтвердженням того, що ані чарівні казки, ані Санта Клаус не є вигадкою.
Ми сиділи в пабі, пили шампанське: я і принцеса всіх принцес. Запитання, яке мучило мене понад усе, ніяк не наважувалося злетіти з моїх вуст. Нарешті я промовив:
— Чому ти написала свої пісні?
— Бо життя таке. Мої пісні оголяють непоказну правду моєї долі, а також долі більшості таких дівчат, як я.
— Ну таких дівчат, як ти, геть не більшість. Чесно кажучи, таких, як ти, більше нема. Ти — найвродливіша красуня в цьому світі. Я не розумію лише одного: чому ти не взяла участь у конкурсі "Міс Усесвіт" і не перемогла в ньому. Тож, напевно, все, що ти співаєш у своїх піснях — метафори та алегорії. Так?
— Та ні. Жодних метафор та алегорій. Суто реалістичний показ оголеної правди. І не знущайся з мене, називаючи мене красунею.
— Ну почекай, Оресто, яке знущання? А як тебе ще можливо назвати? Хіба що принцесою всіх принцес. Яке відношення до тебе мають прищі та лупа?
— Прищів, слава Богу, я дійсно давно позбулася. А лупа була не в мене, а у хлопця. Але все одно я невродлива потвора.
— Що ти верзеш? Та мене дивує навіть просто той факт, що ти не дружина або фаворитка якогось олігарха. Бо ти реальна принцеса всіх принцес.
— Ну не дражни мене! Яка я принцеса? Я — потвора, яку Бог геть обділив вродою. І моє життя було саме таким, як я розповіла в моїх піснях, доки я не вирішила для себе, що не матиму більше стосунків із хлопцями. Крім ділових, звісно. З того часу єдиним винятком, коли щось підштовхнуло мене спробувати познайомитися з хлопцем, був той випадок з тобою.
— Спробувати познайомитися з хлопцем? Ти хочеш сказати, що найкрутіші з хлопців навколо тебе не записуються в черги, щоб спробувати познайомитися з тобою? Як таке може бути?
— Слухай, я зараз піду, якщо ти не припиниш так зло з мене глузувати. Я вже давно не та дурепа, яка все всім терпляче пробачала.
На цьому місці в моєму процесорі стався збій. Любі генії, ви як найкращі фахівці в інформатиці повинні розумітися в тому, що зі мною відбувалося. Я спочатку заглючив, а потім завис. А коли розвис, єдина думка, яка в мене з'явилася, мала такий вигляд: ERROR. Я довго роздивлявся, розглядав це повідомлення в моєму розумі, аж поки процесор не став працювати як слід. Тоді я почав міркувати:
"Найгарніша у світі дівчина вважає себе невродливою. Як це може бути?" Щоб з'ясувати це, я сказав:
— Оресто, не ображайся на мене і не йди. Я зараз просто намагаюся зрозуміти дещо, що мені незрозуміло. Будь ласка, допоможи мені в цьому. Дай відповіді на мої запитання, які я тобі поставлю. Просто конкретні, чіткі відповіді на мої запитання. Добре?
— Добре. Запитуй.
— Ти вважаєш себе невродливою?
— Так.
— Чому?
— Бо це так і є.
— Що в тебе не гарне?
— Це якесь безглузде запитання. Бо ти ж сам бачиш.
— Повідомляю тобі: я бачу ідеально, досконало прекрасну дівчину, яка своєю вродою затьмарює всіх красунь, що живуть у цьому світі. А що тобі здається негарним у твоїй зовнішності?
Я не цитуватиму вам наступну частину нашої розмови, зміст якої стисло можна звести до того, що ми з Орестою розглянули всі деталі її зовнішності і з'ясували, що майже все в її зовнішності мало цілком протилежні якості від тих, які, згідно з її переконаннями, роблять дівчину гарною. І на думку Орести, ці "жахливі вади" цілком знецінювали те, що в ній було красивим, і тому вона була "гидкою потворою". Я ж зі свого боку повідомив їй, що кожна деталь її зовнішності відповідає моєму баченню того, що є еталоном досконалої дівочої вроди.
Обговорюючи ці факти, ми обидва дійшли висновку, що не існує об'єктивних критеріїв, на які б ми могли спертися, щоб визначити, чиє бачення є істинним, а чиє оманним, і врешті-решт зійшлися на тому, що це питання цілковито суб'єктивне. Ця тривала високоінтелектуальна розмова відкрила мені очі на реальність того, що насправді я не можу стверджувати, що Ореста об'єктивно є найгарнішою дівчиною у світі, бо об'єктивно найгарнішої у світі дівчини апріорі не може існувати. Я можу лише стверджувати, що Ореста є найгарнішою дівчиною у світі для мене, що вона є еталоном краси в моєму особистому естетичному сприйнятті.
Раніше я ніколи не замислювався над цим, але тепер мені стало ясно, чому, за рідкісним винятком, переможниці конкурсів краси не здавалися мені дуже гарними. А тепер зрозумів: бо їх обирав не я.
— Дякую тобі, Оресто, за те, що ти допомогла мені провести дослідження, в результаті якого я зробив дуже цікаве відкриття.
— Це я тобі дякую, Оресте. Відкриття, яке зробила я, для мене просто доленосне. І тепер я вірю і в чарівні казки про принцес та принців, і в Санта Клауса.
— Сподіваюся, що мені вдасться допомогти тобі повірити і в любов.
— Я дуже хочу, щоб тобі це вдалося.
І мені-таки вдалося.
— Мамо, якщо кожна дівчинка — принцеса, то, коли вона виросте, як призначений їй долею принц впізнає її, щоб одружитися з нею? — якось спитала наша донечка, коли Ореста збиралася проспівати їй на ніч свою нову колискову. Вона вже наслухалася від мами багато чарівних казок про принцес та принців і намагалася на їхній підставі зрозуміти, як влаштовано світ.
— Його очі, його бачення, його сприйняття створені так, що він бачить те, чого не бачить більше ніхто: він бачить, що вона — не просто принцеса, а принцеса всіх принцес, що вона — Міс Усесвіт у його всесвіті. Тож він ніколи не сплутає її з жодною іншою принцесою.
— Значить, кожна дівчинка — Міс Усесвіт? Так, мамо?
— Так, донечку.
— Тоді для чого потрібні конкурси краси?
— Люди часто роблять багато різних дурниць. І конкурси краси — одна з них.
— Я так і подумала: вони некорисні.
— Вони навіть шкідливі, бо вводять в оману дівчат, яким мами не розповіли про це.
— А ти мені розповіла. Дякую тобі, мамо!
— А мені про це розповів твій тато. І потім зробив моє життя чарівною казкою.
— Моє життя теж чарівна казка, мамо.
— Звісно, моя люба. Така властивість чарівних казок: вони поширюються на життя тих, кого торкаються. Тож, живучи в чарівній казці, ти робитимеш чарівною казкою життя всіх, кого ти любиш.
— Дякую тобі, мамо, що ти мене любиш. Я тебе теж люблю.
— Чудово, що ти в мене є, моє щастя.
— Твоє щастя — тато. А я — твоє маленьке диво.
— Ти теж моє щастя.
— Я — твоє маленьке диво і твоє щастя. А ще я — принцеса всіх принцес і Міс Усесвіт мого принца, якого я зустріну, коли прийде час.
— Так, доню. Ти така маленька, а вже розумієш, як влаштовано світ. А тепер заплющ свої оченята і слухай колискову. Це нова. Ти такої ще не чула...
ВІД ТАТА
З раннього дитинства та аж до дев'ятого класу я щовечора прохав тата розповісти мені перед сном якусь казку або історію. І тато завжди розповідав. Звідки він знав стільки казок та історій, щоб впродовж кількох тисяч вечорів йому завжди було що мені розповісти? Просто, знаючи, що я щовечора чекаю від нього казку або історію, у вільний час тато готувався до цього. Це давно вже стало його хобі.
Цю історію він розповів мені, коли мені було чотирнадцять:
В одному містечку жив юнак на ім'я Йосип. Його тато був теслею. З дитинства допомагаючи татові в його майстерні, Йосип досконало опанував це ремесло і став працювати разом з татом на рівних. У ті часи життя було набагато простішим, природнішим і стабільнішим, ніж зараз. Люди були справжніми майстрами своєї справи. Речі, які вони виробляли, були досконалої якості, і ними користувалося багато поколінь людей. Батьки передавали професійні секрети і професійне мистецтво своїм дітям, а також залишали їм у спадщину знаряддя праці, зв'язки з партнерами, клієнтуру і все інше, необхідне для успішної професійної діяльності. Так відбувалося впродовж багатьох поколінь. Тож люди не мали страху перед майбутнім, воно було в них визначеним і гарантованим. Кожен мав упевненість у завтрашнім дні та в тому, що він зможе прогодувати і виростити юрбу дітей та забезпечити їм щасливе життя. Усі люди займалися фізичною працею, яка була природною, звичною, корисною для їхнього фізичного та психічного здоров'я. Через це люди були сильні, здорові, психічно стійкі, жили довго і щасливо. Вони не нищили природу, не забруднювали довкілля, тож насолоджувалися первозданною красою нашої чудової планети, їли чисту, здорову, смачну, корисну їжу, пили чисту воду з природних водоймищ і дихали чистим повітрям.
Бути теслею в ті часи означало бути шановною, заможною людиною, а тому й завидним женихом. До того ж Йосип був гарним, добрим, веселим, життєрадісним, харизматичним хлопцем, і багато дівчат було закохано в нього. Дівчина, яку кохав він, теж кохала його. Їхнє кохання мало довгу, але просту історію: вони жили на одній вулиці і з дитинства дружили ніжною, зворушливою, міцною дружбою. Це про них були вигадані оті дитячі дражнилки на кшталт "тілі-тілі-тісто, жених та невіста, хочуть заховатись, щоб поцілуватись". Тож Йосип з Марійкою — так звали його кохану — вже давно домовилися одружитися й отримали на це згоду батьків. Єдине, на що вони чекали — коли дівчина сягне віку, в якому закон дозволяв вступати в шлюб.
І цей довгожданий момент незабаром мав статися. Уже навіть було визначено дату укладення шлюбу та весілля. Аж раптом, коли до цієї дати залишалося кілька тижнів, Марійка сказала Йосипові при зустрічі:
— Коханий, я вагітна.
Йосипа наче блискавка вдарила. Адже в них з Марійкою не було жодного статевого акту — вони терпляче чекали на першу шлюбну ніч попри сильний потяг одне до одного, бо цього вимагали релігія, закони суспільства та накази їхніх батьків. "Як це могло статися?! З ким моя кохана мала секс і чому?! Хтось зґвалтував її? Чи підмішав їй у пиття зілля, що спричиняє нездоланне сексуальне бажання, якому неможливо протистояти і яке примушує людину негайно вдовольнити його проти її волі? Так чи інакше, сталося щось жахливе й огидне!" — думав хлопець в розпачі.
Обнявши свою кохану та притиснувши її до свого серця, зі сльозами на очах Йосип поставив їй усі ці запитання.
— Це не було ані жахливим, ані огидним.