Давав їй найдорожчі ліки з зілля, викопаного у святойванську ніч, а помічниці курили коноплі, щоб відігнати недугу.
Другого дня принесли Єлисаветці радісну вістку. По полудні князівна почувалася краще. Одягнула свою най— багатшу сукню і зі скарбниці вибрала золоті оздоби, які залишив їй таємничий купець. Коли у дверях кімнати станув Гаральд, Єлисаветка кинулась йому назустріч.
Увечорі того дня прибули посли з далекої Норвегії. Вони прохали Гаральда, щоб став королем і засів на батьківському престолі.
Привіз Гаральд великі багатства і поклав перед Єлисаветкою. Були там діядеми і ковані золоті ланцюжки, медальйони і різьби зі слонової кости, і дарував усе те Єлисаветці.
Тепер, разом з Великим Князем вони вирішили, що Гаральд поїде зараз же у Норвегію і, ставши королем, повернеться забрати Єлисаветку. Так і сталося. За той час готовили на княжому дворі два весілля. Друге було для половецького ханенка, який вилікувався від ран і полюбив дочку боярина Вишати, Вожену.
Гучні були обидва весілля. Було там гостей багато. Королевичі і княжата з усього світу з'їхалися на той час у Київ. Були тут славні чужинні роди, франковці, венеційці, ґенуезці, вікінґи, шотландці і данці. А з наших сиділи за столами ославлені в боях князі українські, бояри Розграй, Борис, Буйтур, Ждан, Лют і Гудима. Були теж князівни Анна, Квітослава, Лада і Оля. Але найщасливіші були: Єлисаветка і Гаральд, Вожена та її ханенко.
Так то було. Рздість була, бо великою була Україна, мужні і сміливі її сини і доньки. І буде таке щастя знов між нами, як стане Україна вільна й незалежна.