Успіх був грандіозний.
— У Польщі з'явився другий Моцарт! — твердили захоплені слухачі й зустрічали кожну появу семирічного хлопчика біля рояля схвальними вигуками та аплодисментами.
Коли після концерту пані Юстина підійшла до сина й запитала, що, на його думку, сподобалося публіці найбільше, Фріцек не вагаючись відповів:
— Матусю, я гадаю, що найбільше їм сподобався мій новий оксамитний костюм... А ще всі вони дивилися на мій білий мереживний комірець!
— Тепер ти бачиш, що нашому синові не загрожує рання слава! — усміхнулася пані Шопен до свого схвильованого чоловіка. — Просто він вважає, що вміння писати музику — це так само природно, як дихати. А ось костюм у нього справді дуже гарний і так личить моєму синочку!
Незабаром Фридеріка запросили зіграти перед дружиною російського царя Павла І Марією Федорівною, яка саме в той час приїхала до Варшави. Хлопчик зовсім не розгубився перед вельможною панею і блискуче виконав два польські танці, які написав напередодні візиту до царської особи. Коли ж юний композитор заграв військовий марш, князь Костянтин (тодішній намісник російського царя у Варшаві) підійшов до нього й здивовано запитав:
— Малий, а чому ти, коли граєш, дивишся на стелю? Ти читаєш там ноти?
— Просто я знаю всі свої твори напам'ять, і ноти мені не потрібні, — спокійно відповів хлопчик.
— Ну що ж, — усміхнувся Костянтин, — такий талант має бути винагороджений, — і царський намісник простягнув Фридеріку перстень з діамантом.
Згодом, коли Шопен став уславленим композитором і мешкав у Парижі, йому пропонували стати придворним царським музикантом, але Фридерік, симпатії якого завжди були на боці польських патріотів, що боролися за незалежність своєї держави, категорично відмовився служити при царському дворі. До речі, він продав коштовний перстень з діамантом, не бажаючи зберігати в себе подарунок великого князя Костянтина.
Розділ ШОСТИЙ. Не заважайте — Шопен іде своїм шляхом!
Фридеріку виповнилося 12 років. Одного дня його старий учитель Войчех Живний, послухавши новий твір свого учня, зітхнув і тихо сказав:
— Ну що ж, мій хлопчику, я навчив тебе всього, що знав сам. Може, я й не найкращий учитель музики в Європі, але я відкрив тобі глибинну суть музики. А це набагато важливіше, ніж уміти швидше від інших вдаряти по клавішах роялю! І пам'ятай — ніколи не намагайся підлаштуватися під смаки публіки й не продавай свій талант. І дослухайся до народних пісень і танців. Часом прості польські селяни відчувають красу глибше, ніж модні композитори. Народна музика — жива.
Фридерік усміхнувся і з вдячністю вклонився вчителеві. Він зрозумів, що в його житті починається складний і цікавий період, але розлучатися з добрим і дотепним чехом, який так самовіддано любив музику, хлопцеві було сумно.
— Пане Войчеху, я дуже вдячний вам, зате, що ви тоді виманили мене з-за рояля, — промовив Фридерік і почав награвати на роялі ту простеньку мелодію, яку він виконав, познайомившись із Жив— ним. Але тепер він почав імпровізувати — вільно й невимушено. Під його пальцями народжувалася прекрасна музика, ніжна й трохи сумна.
— Це я дякую тобі, Фріцеку. Якщо моє ім'я й пам'ятатимуть, то лише через те, що я був першим учителем Фридеріка Шопена.
Завжди веселий чех витер сльози, що раптом набігли йому на очі, й пішов. А вже наступного ранку батько записав Фридеріка до Варшавського ліцею, що вважався найкращою школою в Польщі. Досі хлопчик, через слабке здоров'я, навчався вдома — але тепер час було опановувати серйозні науки. А музикою з Фридеріком відтепер почав займатися найвідоміший у Варшаві музикант Юзеф Ельснер — також із походження чех. Він виявив, що хлопчик має свою власну манеру гри на роялі, але не став переучувати його, розуміючи, що може зашкодити його унікальному таланту. Річ у тім, що юний Шопен грав не за тодішніми музичними правилами, а так, як йому було зручно, і це надавало його грі якогось особливого чару.
— Не заважайте хлопцеві — він іде своїм шляхом! — казав професор Ельснер своїм колегам у музичній школі, які будь-що прагнули перевчити Шопена, зробити так, щоб він грав за всіма тодішніми канонами.
Уже пізніше, гастролюючи по європейських столицях, Шопен часом чув нарікання на те, що він грає недостатньо голосно. Але для композитора завжди було важливішим донести до слухачів свої почуття, а збирати величезні зали, як це робили його сучасники — піаністи-віртуози, він не збирався. Передусім Шопен був геніальним композитором — і це визнавали всі, хто хоч раз чув його музику.
Але це буде згодом, а тим часом дванадцятирічний хлопчик з головою поринув у навчання. Його улюбленими предметами в ліцеї стали література й історія. Але, якщо його друзі-однокласники захоплено переповідали одне одному героїчні події польської боротьби за свободу, то Фридерік сідав за рояль і складав про це музику: балади, фантазії полонези, які згодом стали основою його героїко— драматичних творів.
Однак, незважаючи на щоденні уроки музики та складну програму в школі, Фридерік знаходив час і для розваг. Разом із сестрами він почав видавати журнал під назвою "Літературне товариство розваг" , куди всі діти Ніколя Шопена та їхні друзі писали веселі вірші, оповідання, пародії.
— Фріцеку, а ти зможеш намалювати карикатуру на вашого вчителя математики? — запитала Емілія, наймолодша сестра Фридеріка, з якою він мав спільні секрети і яку любив найдужче.
— Ти маєш на увазі пана професора Ключковського? — запитав Фридерік.
— Так-так, ти ж про нього написав такі кумедні вірші, а тепер до них потрібна ілюстрація...
Хлопець тут же скоцюбрився, вигнув дугою спину, насупив брови й рипучим голосом проказав:
— Увага, панове ліцеїсти! Той, хто не вчить математики — королеви всіх наук, — горітиме в пеклі, кхе-кхе!
Емілька зареготала й захоплено вигукнула:
— Авжеж, точнісінько так розмовляє пан професор, і постава в нього така, і він так само смішно кахикає й суворо супить брови! Фріцеку, ти — талант!
— А вам, молода панно, не до лиця глузувати з поважних людей, кхе-кхе.. Ганьба! — і хлопець нахилився над письмовим столом і кількома штрихами намалював дуже точний портрет розгніваного пана Ключковського.
— Годі, а то я помру від сміху, — попросила сестричка, і Фридерік враз замовк і прибрав свого звичного вигляду.
Слова Емільки його дуже засмутили, адже всі в родині знали, що вона тяжко хвора. Дівчинка насправді померла через три роки, коли їй виповнилося лише п'ятнадцять, — і це було страшною трагедією для вразливого юнака.
Але цього чудового літнього дня вони були веселі й безтурботні. І, звичайно, вірили в те, що попереду на них чекає довге щасливе життя. І світ навколо них був лагідний та добрий, і так хотілося поділитися цією радістю з найближчими людьми.
— Емілько, я хочу сказати тобі щось дуже важливе. Тільки не подумай, що я вихваляюся. Я знаю, що моя музика змінить світ. І люди, слухаючи її, ставатимуть кращими. Часом мені здається, що я для цього й народився. Ось лише треба встигнути передати все те, що у мене є тут, — і Фридерік приклав руку до серця.
Історія людини в історії людства
Найвидатніший польський композитор і один із найбільших композиторів світу Фридерік Францішек Шопен прожив лише 59 років, але йото музичні твори — концерти, балади, ноктюрни, вальси, полонези, етюди, мазурки, вальси й сонати — стали неперевершеним надбанням світової культури.
У його житті було багато страждання. Він закохувався й розчаровувався, втрачав близьких людей і зазнавав зрад. Більшу частину життя провівши в Парижі. він ніколи не поривав зв'язків із Польщею і боровся за волю своєї країни за допомогою наймогутнішої зброї, якою володів. — музики.
Його кохання до видатної французької письменниці Жорж Санд, з якою вони були разом майже 10 років, скінчилося розривом. Але навіть у найтяжчі періоди свого життя Шопен творив геніальну музику, яка й сьогодні змушує людей плакати і сміятися, насолоджуватися і страждати. Адже, як казав перший учитель Шопена Войчех Живний, справжній композитор уподібнюється до Бога.