А поспішає, сідає одразу до ткацького верстата. Чи не тому, що Кролевцем поповзли чутки, що нова комуняцька влада хоче знищити ткацькі верстати й заборонити ткання?
Поволі під пальчиками дівчинки поставав рушник. Як дивовижна ще одна мова – промовляє до Микольці візерунками краще, ніж словами.
Коли Валюнька йшла вже додому, хлопчина милувався тими орнаментами, які чомусь дуже схожі на візерунки й інших народів, які мешкали в Кролевці й пишалися своїми візерунками по всіх базарах – універсальна мова, лише з іншими написами – словами.
От прокидається Микільцюня од торохкотіння ткацького верстата, дивиться, як вдало у Валі заплітаються в основу знаки орнаментів. Як вони повільно постають, що спершу й не вгадаєш, куди воно заплітається й звідки виникає.
Микольця, спираючись на костури, сідає ближче до дівчинки й починає допомагати.
– О, ти диви, вже й устав, уже й на видужання пішло, – заховав у вуса посмішку тато.
– Може, з нього хоч ткач вийде. Ба, яке воно стало цікаве до ткання, – радіє тихенько мати.
До якого ткання?
До Валюші приховано світяться його оченята; та й вона коли-не-коли зиркне на нього, й тут же потупиться до ниток.
І ось одного разу вона прийшла, аж сяючи, принесла чималого пакунка. Дає Микольці, він розгортає – аж там книжки. А треба сказати, що під час недавньої війни книжки геть знецінилися, бо людям не до читання було.
Особливо до іноземного – його на базар чимало, адже нова більшовицька влада розорила навколо всі маєтки, тож чимало книжок, які чомусь не згоріли у вирі так званої громадянської війни, потрапили на сільські прилавки.
Мовчки подала книжки Миколці.
Той розгорнув і просяяв – це був товстий і незрозумілий "Фавст" Ґете. А ще з гарними картинками – "Пані Боварі" Флобера.
– Па-ні Бро-ва-рі, – по складах прочитав тато.
– Не Броварі, а Боварі, – виправив його, глянувши на обкладинку, син.
У кімнаті запанувала, ніяковіючи, тиша.
– Ой, – сплеснула руками Васса. – Де ти таке диво взяла?
– Виміняла, – потупила оченята дівчинка.
– На що? – здивувалася мама.
Бо й справді, що було такого в малої, аби виміняти на таку поважну річ?
– Рушника оддала, – зашарілася та.
– Як? – здивувалася Васса. – А вдома висварять?
– Я їм нового витчу, кращого, – кивнула на ткацького верстата, де пишався близький до завершення рушник.
Батько Олексій не здужав стримати посмішку:
– Еге ж, новина настала. Де таке було, щоб дівка хлопцеві рушники ткала?
– Ткала, це ще не означає, що не сватала, – заступилася мати.
Валюнька од такої підтримки стала сміливішою:
– Я тобі ще їх добуду, – тихо сказала вона.
"Рушників? Ще раз свататимеш?" – подумав Микольця й зашарівся.
– Ні, книжок принесу, вони там недорого. Якщо на ткання міняти, – неначе почувши його думки, виправдалася вона.
Дядько, ніжно торкаючись дорогої закордонної книжки, шепотів:
– Це ж скільки треба рушників виткати, аби на всі потрібні книжки виміняти? Еге, все може зробити наша людина, навіть килима. А от книжку зробити – такого в нашому роду ще не було. Що ж, доню, будемо працювати та на грамоту міняти.
Оленка знову потупила оченята:
– Нічого, доки маємо руки, будемо ткати.
Сказала і втекла.
Як же Микольця знову й знову чекав, коли застукотить верстат під її тоненькими ручками, творячи незнані візерунки-письмена...
Історія людини в історії людства
Микола Олексійович Лукаш (1919-1988 рр.) – найкращий український перекладач.
А ще – педагог, мовознавець, літературознавець, лексикограф; упорядкував шість словників, деякі вже натепер видані.
Один із найбільших знавців нашої рідної мови.
Блискучий знавець й інших мов, поліглот, він легко володів понад двадцятьма (!) мовами, з яких і перекладав найцінніші шедеври. Бо вважав, що в умовах імперської цензури публікувати власні правдиві художні твори не випадає. Отож вирішив збагачувати рідну мову за допомогою перекладання закордонної класики.
Його переклад "Декамерона" Боккаччо в 1964 році нечувано поповнив українську літературу втраченими, здавалося б, назавжди, словами; він узагалі змінив мову, змусивши всіх наших письменників писати інакше.
За це й зазнав утисків од тодішньої влади, був виключений зі Спілки письменників, його переклади було заборонено друкувати.
Загалом у його доробку переклади більш аніж трьох з половиною тисяч творів.