Зайдіть! (В першу трубку). Хвилинку... (В другу). Ні, ні! Це я не вам. Сьогодні посилаємо цілу...
Дзвоник з кабінету.
Зараз! Вибачте, не вам... Посилаємо цілу партію. Так!.. (Кладе трубку і йде з паперами в кабінет).
3
З коридора прочиняються двері — чоловіча голова: — Тут, скажіть, оргрозподіл ЦК? Гм... Нікого ще нема, чи що? (Входить, в провінціальній куртці. Підходить до зава дверей. Навшпиньках одходить), Гм.,. (Безпорадно повів очима).
Телефон дзвонить удруге.
(Бере трубку). Слухаю! Так, це оргрозподіл ЦК партії, тільки ви, будь ласка, тихіш. Ні, ні, засідання нема, я самтут... Так, зрозумів, але я не Вайсберг. Я просто так собі, партіець. Ну просто відряджений до ЦК з периферії. З периферії, кажу. З пе-ри-фе-рії... Ви питаєте, чого я взяв трубку? Нікого нема, от і взяв... Та чого ж ти лаєшся, барашко? Я ж з ввічливості взяв... Як моє прізвище? А ти хто такий, що питаєшся мого прізвища? (Почувши відповідь, раптом кидає трубку і навшпиньках одскакує). Гм... Оце, мабуть, знов напоровся.
4
Входять Майка, Ромен, Байдух. Ромен (ще з порога). Кого я бачу? Тиміш Гай? Тимко! Тимошику! З двадцять другого ж... Га! От несподівана зустріч... І прекрасна! — Так писатиме майбутній... (зворушений, Майці і Байдухові — на чоловічка в провін-ціальній куртці). Тиміш! Гай!
Чоловічок, теж страшенно зворушений, одводить Ромена од дверей.
Р о м е н. З двадцять другого року не бачились. Теж романтик! Старий романтик! Навіть прізвище собі прибрав романтичне, ще сімнадцятого — Гай!
Чоловічок. Уже не Гай — а Гайка тепер. Переробили чорти на Гайку.
Ромен. Дев'ятнадцятого на фронті одбив сам на Дніпрі пароплав у білих. Ми, одступаючи, з лівого берега, затопили. А білі вийняли, одремонтували,— вже дивимось — парує. Майно. Далі дивимось — жене вдосвіта до нас. Паніка. Стріляй! Підожди, не стріляй, кричить. Дивимось — Гай на капітанському містку.
Майка. Так?
Ромен. Пішов сам на вивідки і пригнав.
Г а й к а. А, та на які там вивідки! Просто, признаться, здизертирував на той берег. Хотів ще раз попрощатись з однією, між нами тільки кажучи, жіночою особою...
Ромен. Не романтик?.. Але не дійшов. Дивиться — пароплав стоїть і парує.
Гайка. Та катер! Команди чоловіка з п'ять.
Ромен. Пробують машину. Він на катер. Бабах капітана в воду! Красні! — кричить,— оддай кінці!
Гайка. А машиніст не з їхніх був. Лука Чеченя. До речі, знаєш? Помер, сердега, той рік. Од трагічної смерті, як казав над ямою наш промовець Заїка Іван,— з'їв сім порцій мороженого і помер.
Ромен. А Заїка ще й досі промови любить виголошувати?
Гайка. Ого! Його оце недавно побили. Зайшов десь на похорони, з попом ховали, і закрутив, кажуть, годин на три антирелігійну промову.
Ромен. Чудесний Іван Заїка! Пам'ятаєш, як він на різдво удосвіта з пам'ятника говорив антирелігійну промову, аж поки не стяг його начальник міліції Іванов. До речі, де він тепер?
Г а й к а. За директора торфокопалень. А Іванова другого — того виключили. За троцькізм.
Р о м е н. А де Піщаниця Максим?
Гайка. Літа десь на аеро.
Ромен. Бляу Архип?
Гайка. Заїхав десь аж на Камчатку.
Р о м е н. У нього ж п'ятеро малечі!
Гайка. Тепер уже восьмеро. На Камчатці, каже, спасибі скажуть. Розсердився і поїхав.
Ромен. Так Чеченя помер... І Бонця, мабуть? Той же без правої легені.
Гайка. Ні! Бонця каже, що на зло буржуазії помре аж у Північних Американських Соціалістичних Радянських Сполучених Штатах.
Ромен. Прекрасно! А як Ракша?
Гайка. Ракшу забили куркулі. На перших хлібозаготівлях.
Р о м е н. А де тепер той, як його? Він у нас за военкома був?
Гайка. Котрий це? Тоді ж їх аж троє змінилось.
Ромен. Він з кравців сам. Кривенький. Все брав участь в роботі драмгуртка, гопака виконував.
Гайка. А-а, Зумензум! Він тепер за директора вівчарського радгоспу. Найкращі вівці! Чабанів обшив у френчі.
Р о м е н. А драмгурток є?
Гайка. Обов'язково.
Ромен. І гопака садить?
Г а і к а. Мабуть, садить.
Ромен. Чудесно. Ну, а ти як?
Гайка. Я?
Ромен. Як сюди попав?
Гайка. Як попався. Та безневинно майже. Ти ж зна* еш, як я люблю детство? Ромен. Ти? Детство?
Гайка. Ну, дітей.
Р о м е н. А ти хіба одружився?
Г а й к а. Та ні! Раз трапилось — захворів, навіть мало не помер. Прекрасно. От я, видужуючи, трішки випив — лікарі приписали. Це свої (на Майку й Байдуха) хлоп'ята?
Ромен. На всі сто!
Гайка. І чогось згадалось мені детство. Вийшов на вулицю, дивлюсь — тьотя дитячий садок веде. І тут, я думаю, трапилось зо мною щось причинне: захотілось теж маленьким стати. Підійшов до виховательки, аж плачу та прошу повести й мене в лавах. Ну, а вона, барашка, до міліціонера: товаришу міліціонер! І так далі й тому подібне.
Ромен. Ну!
Гайка. Викликали до КК, інтересуються, звичайно, як це мені захотілось маленьким стати. Я розсердився. А хто б з вас, товариші, питаю, не захотів би тепер хлопчиком стати, тільки ж починається життя!
Ромен. Ну? Не романтик?
Гайка. Ну, а голова КК ще більший романтик: їдь, каже, та спитай про це ЦК.
5
Одчиняються зава двері. Голос Секретаря. Хто ще до товариша Вайс-берга?
Ромен. Твоя черга.
Гайка. Ні, ні! Будь ласка! Я ще пожду. Мені треба на одного товариша ще ждати... Ну а ти як сюди попав?
Ромен. Скінчив комуніверситет. По призначення з товаришами ось... Усіх трьох на завод. (Романтично тисне Гайці руку). Чи побачимось ще?
М а й к а. На все добре, товаришу Гаю!..
Гайка. Гайка, товаришко... товаришко...
Майка. Просто Майка.
Гайка. Товаришко просто Майка!
Майка. Може, хочете теж на завод, то просіться!
Р о м е н. А справді, Гайко!
Гай ка(аж рвонувся). Та от... товариша жду. Може, там внизу його зустрінете, то наженіть! М а й к а. А який він із себе?
Г а й к а. Ні! Ви його не знаєте. (Коли ж Байдух, Ромен і Майка вийшли). Бо я його й сам не знаю. (Підходить до дверей). Ні! Таки у мене, мабуть, справді міокардит серця...
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Біля заводської брами. В о р о г а р впускає першу зміну. Підходить Ромен.
Робітник, молодий. Наша газета вже вийшла? Не бачили, Тарасовичу?
Воротар. Наша газета ще чай п'є.
Робітник, старий. Здоров, Тарасовичу!
Воротар. Здоров, Івановичу!(До другого). Як там твій бабський цех, Трохимовичу? Кажуть, хтось втулив тобі замість деталі дитинчатко?
Трохимович. А що це сьогодні вже під тобою пісочок, Тарасовичу?
Воротар. Проходь, проходь, старий султане! Хіба не бачиш, що це я каміння розтер на посту молодечими ногами?
Конторник. А скільки чобіт? І не висовують?
Воротар. Аяй так поперед усього заводу стою. Куди ще висовуватись?
Ромен. Прекрасна відповідь! Рука за це, товаришу?
Воротар. Нема за що давати. Краще ви дайте мені вашу... перепустку. (Прочитав подане). Призначення. Бо, бачиш, тепер кожне нам руку дає, всяке у пролетарьят проскользнути хоче. А ви заходьте!
Р о м е н. Я ще пожду на своїх товаришів.
2
Підходить дівчина з околиці. Побачила Ромена. З несподіванки:
— О!
Р о м е н. О! Ви!
Д і в ч и н а. Ні! Ні! (Хоче пройти). Ромен (заступає дорогу). Та як же ні, коли це ви, досвітній привид. Д і в ч и н а. Ні! Я не привид.
Ромен. Мій з сопротівлєнієм матеріалів і ясними очима привид! Ви тут? Дівчина. А ви й тут мелодекламуєте?
Ромен. Якби я ще вмів співати, грати, якби мав музичний інструмент, ну скрипку, піаніно абощо, я б оце зараз і заграв отут.
Дівчина. Так би отут і заграли б?
Ромен. Так би й заграв!
Дівчина. Отут на вулиці?
Ромен. Отут на вулиці.
Дівчина. На піаніно?
Ромен. Отут на піаніно!
Дівчина. Ха-ха-ха!
Ромен. На вулиці, хочете — на кладовищі, а то й просто серед степу — ще смішніше. Уявіть — серед голого степу, на двадцять кілометрів не видно житла я поставив би піаніно і заграв. Отак степ, отак могили, уявіть собі, далекий обрій, хмари, так — піаініно, й я граю.
Дівчина. Ґавам?
Ромен. Молодому класові, що будує й збудує на голих степах соціалізм,— симфонічний привіт. Друге — пісню нашим надзвичайним дням. Вони дають нам більше, ніж ми навіть мріяли. Я, наприклад, мріяв побачити яснооку дівчину вдосвіта, а бачу і вдень. Удосвіта бачив з сопротівлєнієм — удень...
Гудок.
Дівчина. Сама я гава! Я вас більше не. слухаю. (Пішла).
3
Підходять Б а й д у х і Майка.
Ромен. Але дівчина з околиці вже слухала. Навіть усміхнулась двічі на ці трохи незвичайні, чудернацькі, дивовижні, проте щирі й безпосередні слова того, кого в жарт було названо романтиком,— писатиме далі майбутній поет-драматург. Бачили? Та дівчина з сопротівлєнієм! Переконуєшся тепер, Майко, що таке справжня романтика?
Майка. Дивлячись яка і де.
Ромен. Ага! Вже йдеш на компроміс?
Бай дух. Знайшов романтику! Тепер дівчат з таким "сопротівлєнієм", хоч греблю гати.
Ромен. Закрийся, скептику. Ідуть удосвіта три комуністи, бачать ранню зорю, дівчину з сопротівлєнієм ма-теріалов. Кругом як мачти — риштування п'ятирічгіика; Пора року — весна. Майко! Кричи добридень!
Майка. Добридень, товаришу Гайко!
Махаючи руками, підбігає Гайка.
Ромен. Тиміш!.. Ура! Байдух. Ну, як?
Га й к а. Ху-х! Усе гаразд, за винятком двох моментів: спитали, скільки мені справді років?— Сказав. На завод підете? — А він не з проривом, перепитую.— А коли з проривом, то що?— Риба ж, кажу, шукає, де глибше... А далі як?— питають. Бачу — напоровся. А комуніст, кажу, де глибший прорив. І написали — на завод (жест на браму), де найглибший прорив...
КАРТИНА П'ЯТА
У заводі в цехкутку. Майка. Телефон. Біжать і:аси. Тисячоголова шумова оркестра.
Майка (в телефон). Не буду критися, товаришу Власов, становище ще не виправлено. Ще в'язнемо в прориві. Так. Скільки виконали? За вчорашній день сорок процентів завдання, якщо на сьогоднішній спробі тракторів який не загальмується — я й це беру на увагу. Працює дві бригади. Авжеж мало — наша провина. Беремось. Запроваджуємо. Що? Чому нема сводки?
Трохимович (до робітника). Зробив дядя, на себе глядя (кидає деталь у брак).
Р о б і т н и к. Ні, це я на вас дивився, Трохимовичу!
Трохимович. Криво дивився. Дивись простіше, по-нашому, по-робочому, і не на мене, а на деталь, звичайно! Ока з неї не спускай, голубе! (До другого). Деталь, як жінка,— зради не терпить, не так подивився — вона вже й скривилась. На! піди вибачся й ще раз погладь її!
Майка (в телефон). Я й не кажу, що це головні. Дошукуємось, вивчаємо далі. Доручили Гайці. Які зміни в робсилі? Пішло сімнадцять.