Але так легко на душі!
Найстарші гейші танцюють у готелі "Бенія"
Для дуже почесних гостей.
Що не кажіть, а в цій країні
Досвід таки щось важить.
У майстерні знаменитого митця
Вази і чаші кутані
Зовсім не схожі на ті золочені,
Що продаються для туристів у численних салонах
Сіробіле тло...
Блідоголуба синька...
А скільки ніжності й поезії.
"Хто підноситься, буде впокорений,
А хто впокорюється — той піднесеться."
Вічні і незатребувані Уроки Святого Луки.
Щоразу, коли вмикаю японське ТБ,
Згадую біблійне:
Сміх – це здоров'я.
Мовчазна трапеза —
Це найсердечніший контакт по-японські,
Які ми різні!
Тільки в Японії
Я зрозуміла увесь кошмар
Пострадянського періоду в Україні.
Бузкова вістерія,
Зимне саке, морський бриз –
Вечір на Ізу.
Курорт Одоріко вразив мене
І художніх галерей.
У горах Коген забуті господарями віли,
Обвиті плющем,
Виглядають таємничо і сиротливо.
На садовій стежині
Мертва цикада.
Відспівала...
Скільки віял
Я подарувала цього літа...
Скільки друзів у мене!
Чорні рукавички,
Чорна парасолька —
Найнеобхідніший липневий сет у Японії.
Який розкішний серпень у Токіо —
Дівчата у юкатах28, віяла, парасольки,
Чайні церемонії, концерти і
Свята, свята, свята.
Музей Токугави. Японський сад.
Чай з кінакомочі29. Рідне обличчя доні.
Мить, яку хочеться зупинити.
Президент України
На священному острові Міядзіма
Годує оленят,
Як він подібен до юнака.
Наша доня зачарувала японців. А Японія зачарувала її.
Як легко нам з батькдм
Перебувати між цих двох зачарованостей.
Подивилась фільм про Солідарність.
В Україні, слава Богу, все відбулось
За скороченим сценарієм.
Нині політичне життя держави
Перестало бути внутрішньою справою.
Та чи добре це?
"Чи шкодую я за чимось?" — питаєте ви.
О так, хотіла б мати
Хоч би з семеро дітей.
Все міняється у цьому світі,
А "стукачі" залишаються.
Що за дивна доля у цикад —
Невидимий хор, повна анонімність,
Відчайдушний альтруїзм!
Чайна церемонія садо
Японською значить Шлях Чаю.
Чистота, спокій, гармонія.
І квітка у селадоновій вазі.
Так ти сказав,
Що найпрекрасніше в цьому світі —
Це птахи і квіти чотирьох сезонів?
"А ще посмішку моїх дітей" — додам я.
Щоразу відчуваю Божу прихильність.
Ніби теплу долоню на чолі.
Ось і Японія – це його дарунок.
Ніколи і ні з ким не йшла на прю,
Бо стократ переконалась:
Сам Архангел Мисаїл
Карає моїх ворогів.
Зелений чай щоранку,
Поцілунок щоночі — і так сорок років.
"Сподіваюсь, останні дні
Літньої спеки Вам до душі.." —
Лист від друга.
Принцеса Саяко
Після заручин
Стала принцесою Норі.
Радію за неї, мов за власну доню.
Під прохолодним струменем води
Мию стебла вакаме30.
Яке дивне відчуття – шовк та й годі.
На гінкго — недозрілі плоди.
Під ногами — пожухле листя.
Скінчилось літо.
Потроху збираю все,
Що потрібно для чайної церемонії
Сьогодні купила хісяку31.
Сякухаті — різновид флейти.
Якщо ви будете наполегливі у навчанні,
То не мине і двох років, як ви навчитесь
Видобувать з неї солодкі звуки.
Сьогодні я написала одинадцять листів,
Завтра у мене шість зустрічей,
Ми нарощуємо темп.
Принцеса Норі разом з чоловіком
Гуляють по парку Сіндзюку.
Неймовірно!
Риби, квіти, птахи,
І Фудзі, Фудзі, Фудзі – це Хокусай.
Дядюра з оркестром у Токіо —
Як могутньо звучить Україна!
Ні класицизму, ні романтизму, ні соцреалізму –
Лише птахи і квіти чотирьох сезонів
Протягом тисячоліття.
Соціальні мотиви у мистецтві приречені на забуття, адже вони детерміновані у часі, а часи міняються, як відомо. Тому лише непроминальне варте уваги таланту – а це природа.
Кожен Новий рік у Токіо
З віденською флокс-опера –
Дарунок Кріса МакДоналда.
Орхідея Vanda Sanderiana
Завжди нагадуватиме мені
Чарівну Казуко Сіазон.
Принцеса Такамадо у салатовому кімоно
Між різнокольорових китиць
Розкішних орхідей — незабутнє враження.
Виявляється, що ця ніжна квітка
Має цілу армію своїх оборонців
У всіх країнах світу.
Блукаю в орхідеєвих алеях
Придивляюсь до кожної квітки,
Ніби зазираю у вічі.
Усі неповторні, усі прекрасні.
Усі індивідуальності...
На відкритті Omotesando Hills
Подружжя Морі зустріли нас
З гігантськими орхідеями у петельках.
Вірять, що квітка сприяє процвітанню.
Принцеса Кіко вагітна.
Вже другий тиждень в пресі
Не вщухають дискусії з цього приводу.
А вона лише усміхається — ніжно-ніжно.
Каліграфія – шлях до просвітлення,
Каліграфія – шлях до бусідо,
Каліграфія – шлях до кокоро32.
Мій вірш, виконаний славетним каліграфом,
Експонується на виставці –
Немає більшої честі
У Саппоро
Славетний сніжний фестиваль
Виглядає як рімейк стократ збільшеної
Колекції Сваровського.
У хоккайдському корівнику
На фермі Матімури
Дружина Посла Еквадора
Признавалась мені у коханні.
Все виглядало достоту небуденно.
На Хоккайдо я вперше у житті
Побачила кілометри неторканих снігів.
Усі чомусь згадували Сибір,
А я— своє весілля.
Ми святкуємо Різдво
На японській кшталт: боби, рис, риба, помаранчі,
Трави, мочі33 і саке.
Наша доня у захваті.
І я сказала: віднині і довіку
Новий рік зустрічатиму в Японії.
Так тому й бути!
Сухий сад монастиря Дайтокудзі
Переконав мене, що у цьому світі
Ще є оборонці краси.
Об'їдь усю землю, пройди тисячма доріг, все одно нічого не зрозумієш про грішний світ, доки не ступиш на ту найвужчу зі стежин, що веде до власної душі.
Район Йосівара – це суміш паризького Монмартру і Кіотського Гійона. Тут славні ойран34 конкурували з улюбленими акторами, тут залишали серця і капітали, тут створювались шедеври і розігрувались трагедії. А я загубила рукавичку від Фенді.
Найславетніша родина театру Кабукі Дандзюро існує вже триста років – Дандзюро Перший, Дандзюро Другий, Дандзюро Третій, Дандзюро Четвертий, Дандзюро П'ятий. Власний герб, власна історія, власне вічне амплуа і вічний статус — Національний Скарб Японії. Це лише один з механізмів збереження традицій. Механізм вічний, які perpetum mobile.
Принц Такамадо
Розкрииває коробочку з павлонії
І показує нецке, яку щойно придбав у Венді Макіно.
В цю мить немає на світі
Людини щасливішої за нього.
Орхідеї, які подарував мені
Славетний Рей Наканісі
На день народження у вересні.
Зустрічали з нами Новий рік.
Це на щастя!
Учора надвечір
Гілки квітучої сакури
Принесли в мій дім.
Яка легкість обійняла душу!
Весняне дефілє Джюн Ашіда
Нагадало мені ультрамаринові грона гліциній
На сонячній терасі у Сен-Тропез.
І Кодзікі, і Ніхон Сьокі – офіційні анали Японії – кожному японцю, який прочитає їх на все життя подарують тверду переконаність у тому, що на землі немає народу кращого і вибранішого, аніж той, до котрого вони мають щастя належати. Як легко жити з таким переконанням і як приємно! Ці тексти – найгеніальніший PR усіх часів і народів!
П'яте тисячоліття до н.е. – період Дзьомон... Ось вони – гості з космосу у скафандрах аргонавтів під склом музейних полиць. А концепції про міграції народів, спричинені частими землетрусами, мене вже не переконують. Вірю лише очам своїм.
Бачити красу – це важливіше,
Аніж розуміти її – вчить сенсей.
Що у тебе за вікном?
Лише краса очищує від скверни –
Вчить сенсей.
Природа – ось істинне чистилище.
Культура почуття невід'ємна
Від змісту погляду нашого –
Вчить сенсей.
Ніколи не обминай квітку...
"В період Дойо
Погода така мінлива.
Бережіть себе" – лист друга.
Монах Кукай – творець японської писемності – у своєму трактаті "Всесвіт свідомості" (9 ст.) закликає нас пізнавати світ тут і зараз. Цей прагматизм запліднив японську націю.
Вдихання ароматів,
Споглядання перламутрів,
Уроки поезії,
Каліграфічний практикум,
Любовання першими квітами,
Гра на флейті.
Збирання гербарію,
Полювання на метеликів,
Таємні побачення,
Любовні послання,
Ритуали трапези,
Сон у "Павільйоні
Вечірньої Прохолоди" —
Це день вельможі періоду Хейан.
Розкішні шовкові шати,
Блискуча ріка волосся до п'ят,
Несмілива хода вздовж
"Галереї Місячного Сяйва"
І ледь вловимий аромат конвалій
У нічному повітрі —
Так вона з'являлась у снах Гендзі.
"Так що ж головніше:
Етика чи естетика?" —
Запитую я сенсея.
"Гармонія" – відповідає він.
Момояма – значить персиковий пагорб.
Саме тут стоїть замок Фусімі,
У якому ми бродили весняного ранку
У пору сливових дощів,
Сп'янілі від краси і кохання.
Пора хризантем
Наблизилась несподівано.
Ще дні такі спеклі, а у саду,
Ніби золота хмаринка
Проплива понад землею.
Це осінні квіти у ранковій росі
Вітають мене, всміхаючись.
Лише безкорисливість
Є індикатором людяності —
Вчить сенсей.
Я абсолютно згодна з ним,
Тільки ми називаємо це самопожертвою.
Найславетніший рьокан Кіото "Товарая" зустрів нас зимними протягами, неопалюваними кімнатами, непривітними господарями.
Коли народ не боїться влади,
То прийде влада ще більша,
Це буде влада грошей,
Або інакше — демократія —
Вчить сенсей.
Нема біди важчої, аніж незнання, нема біди більшої, аніж недооцінювання противника, нема біди примітивнішої, аніж пристрасті – вчить сенсей.
Музика звучить сьогодні
Скрізь і усюди,
А я потерпаю від ніжності,
Дивлячись з тераси готелю
На білих чайок понад пірсом,
Рибацькі сіті на березі.
Іграшкові човники у морі.
Срібний туман над далеким
Острівцем вдалині
І цю блакить, якій нема
Ні початку, ні краю.
Ми годуємо коропів
В Імператорському саду.
Наші руки поряд,
А усміхнені обличчя
Відбиваються у люстрі ставку.
Тепло. Тихо. Таємничо.
Це ритуал, що віщує щастя.
Візьми мене за руку. Не кажи нічого,
Я все прочитаю в озерах очей твоїх
Мені дев'ятнадцять. Ранок. Весняний дощ за вікном. Геніальний Григорій Гавриленко вчить мене заварювати японський чай – білі чаші, незвичний терпкуватий смак, ніжний аромат. Ці знання я пронесла скрізь усе своє життя. І тут у Японії остаточно переконалась – вони істинні.
Розпашілі після гарячого онсену, ми пірнаємо у прохолодні юкати і, заплющивши очі, витягуємось на запашних татамі35.