— думав Купи-Продам. — то, мабуть, лев утік із звіринця, який учора приїхав. Отже, можна його зловити й повернути туди. За хорошу винагороду, звичайно. Так, так, можна загребти немалі грошики". Рік тому, коли він викрав пухнасту болонку, клята тварина боляче вкусила його за палець. Але ж і зиск був! Коли він потім приніс собача до хазяйки, старенька, зрадівши, добре заплатила йому. А тут — лев!..
— Ого-го, які грошаги можна загребти! — сказав уголос Купи-Продам і пішов швидше.
— Які грошаги, дядечку? — зацікавилась Дінка і спробувала визволитися з чіпкої руки незнайомця. Але той ще міцніше стис її руку і лише біля хвіртки відпустив. Потім підштовхнув дівчину вперед і наказав:
— Ану, показуй, де твій лев.
— Ой, дядьку, я боюся... — Дінка хотіла сховатися за широку спину Купи— Продама, але той штовхнув її у хвіртку й сам теж зайшов до саду.
— Ну, так де ж він? — спитав глузливо. — Чи не вигадала ти, дівчисько, того лева? Дивись у мене, рудоголова!
Купи-Продам показав принишклій Дінці величезний кулак.
А тим часом на дереві, під яким тихо спав лев, велась невесела розмова.
— Спочатку треба було клітку намалювати, а вже потім лева. — дорікав Май другові.
— Клітку! —як завжди насмішкувато заперечив Кім. — Клітку я й зараз можу намалювати.
— На дереві? Пальцем? — Май при нагоді теж міг по-глузувати.
— Поки ти злізеш та намалюєш, лев тебе... — Май не договорив: він побачив Дінку з якимось довгов'язим дядьком. — Кіме, дивись, допомога!..
Кім теж побачив їх і зрадів невимовно.
— Ми врятовані. Маю, — проказав він стиха, а потім голосно гукнув: — Дядьку, тут лев, але ви не бійтеся, він намальований, чуєте, дядьку!
Купи-Продам із Дінкою побачили хлопчаків, що сиділи на дереві. "Мабуть, від лева на дереві рятуються", —подумала Дінка. Лева за кущами вони не бачили.
— Дядьку, он бачите, у банках фарби? Вони чарівні. Візьміть пензля й просто на землі намалюйте клітку. — гукав Кім.
— Скоріше, дядьку, поки лев не прокинувся, — докинув і Май.
"Знов ці розбишаки щось, вигадують". — думала Дінка, озираючись на всі боки, бо таки боялася, чи не вискочить лев із кущів.
Купи-Продам теж дивився навкруги, сердито прикидав, чи не одурило його рудоголове дівчисько. Замість лева хлопчаки на дереві: чи не глузують вони з нього, розпатякуючи про якісь фарби? Ох і всипле він цій дівчині, якщо його обдурено. Але тут він помітив пензель, що валявся на садовій стежині. Це був чудовий пензель художника, вимазаний жовтою фарбою.
Купи-Продам провів пензлем по асфальту, щоб стерти фарбу. На асфальті лишився жовтий слід кілечком. І рантом... Купи-Продам протер очі: намальоване кілечко звелось і покотилось по стежині, бдивовані Дінка і Купи-Продам перезирнулись і пішли слідом. Кільце докотилося до ящика, в якому стояли банки з фарбами, й, дзенькнувши, впало.
— Чудеса! — гмикнув Купи-Продам. Він щось зміркував, умочив пензель в одну з банок і намалював ще одне кілечко, цього разу червоне. Воно теж звелось і покотилося садом.
— Оце дає! — захоплено сказав Купи-Продам. — Яку цирку!
— Ми ж казали, що фарби чарівні! — загукав зраділо Кім.
— Намалюйте, дядьку, клітку біля лева, поки він спить. — попрохав Май.
Але Купи-Продам наче й не чув хлопців. Він підняв червоне кілечко, розглядаючи його. Кілечко як кілечко, годиться хіба що дітлахам для забави. Дітей у Купи-Про— дама не було, і він відкинув непотрібну річ геть. Кільце описало дугу в повітрі і влучило левові в ніс. Тієї ж миті по саду розітнулося лев'яче рикання. Ще і ще...
— Ой, дядьку, я ж вам казала! — злякалася Дінка.
— А ми що казали! — загукали з дерева хлопці.
Купи-Продам на мить розгубився, побачивши гривасту голову лева, що виткнулася з трави.
Дінка кинулася до рятівної хвіртки, але звір величезними стрибками випередиві її й заступив дорогу.
— Дінко, сюди! До нас! Швидше! — Хлопці, сидячи на дереві, махали їй, кликали до себе. Ще сьогодні Дінка з погордою відмовилася з ними бавитись. А зараз, не задумуючись, ухопилася за дві руки і вмить опинилася на гілці.
А Купи-Продам, отямившись і усвідомивши небезпеку, перелякано позадкував, дивлячись на звіра, що наближався тепер до нього. Траплялися з ним усякі біди, але таке сталося вперше. Він гарячково напружував думку: що робити?
— Дядьку, скоріш малюйте клітку! — гукав Кім.
— Чарівні фарби! — додав Май. — Вони все можуть!
Мов потопаючий за соломинку, Купи-Продам вхопився за пензель, тремтячою рукою умочив його в чорну фарбу й заходився похапцем малювати перед собою грати. А лев усе підкрадався, ось він уже поряд. Купи-Продам бачив його хижі очі, ощирену пащу. Зараз він кинеться на нього, ось він уже присів... Р-р-рав! Лев стрибнув, але, вдарившись об грати, що невідомо звідки тут узялися, спантеличено
сів і, лупаючи очима, втупився в них. Не довго думаючи, Купи-Продам намалював грати й довкола лева: страшний звір тепер був йому не страшний, він сидів у клітці.
Купи-Продам зареготав, потираючи руки.
— Отож-бо й є! — підморгнув він до лева, який кидався з кутка в куток і не міг зрозуміти, що сталося, чому ці холодні чорні палиці не пускають його на волю. — Не пощастило тобі, звірюго, — розпатякував Купи-Продам. — Хоч ти й цар звірів, а не пощастило. А мені, ти знаєш, пофартило: так буває раз у житті, та й то не кожному. Тепер я візьму за тебе чималі грошенята. Скільки захочу — стільки й запрошу. Хай спробують не дати!
— От бачите, дядьку, фарби й справді чарівні! — сказав Кім, спускаючись з дерева.
Та Купи-Продам зовсім уже забув про дітей.
— Це старий художник такі фарби винайшов. — розповідав йому Май. — Він усе життя працював над цим винаходом.
— Але треба скоріше поставити фарби на місце. — сказав Кім. — Бо скоро художник повернеться.
Дінка мовчала: вона ще не отямилась після переляку.
Але Купи-Продам думав щось своє. Удача сама йшла йому до рук, і він тепер її не випустить. Роздумував він недовго: його постійною мрією були гроші. Багато грошей! Нарешті їх у нього буде стільки, скільки він захоче. Купи— Продам старанно почав виводити на асфальті малюнок паперової купюри. Та як він не старався, не міг згадати, що ще, крім цифри, там на ній зображено. Пам'ятав, що повинні бути якісь вензельки, знаки, слова... Але які? Він сердито розмазав малюнок. А чого довго мудрувати? Він же може намалювати все, що дає гроші. А з самими грішми й зв'язуватись небезпечно: ще посадять у в'язницю, як фальшивомонетника. А от килими, дорогий посуд, годинники, модні кожушки, хутро, жіночі прикраси...Хіба-ж це все не гроші? Купи-Продам не раз перепродував їх, маючи на цьому неабиякий зиск.
"Тільки ці свідки мені тут ні до чого. — вирішив Купи— Продам, глянувши на дітей. — Треба прогнати їх геть".
— Ну от що, дрібнота, сідайте он на ту лаву за кущем і не заважайте мені, а я...я вам зараз цукерок намалюю, смачних-смачних... добре? — Прогнати дітей зовсім він не наважився, бо вони ще розкажуть комусь про диво-фарби. — А вже потім разом поставимо фарби на місце. Обов'язково поставимо...
Голос у дядька був улесливий, аж солодкий, і діти повірили йому. Вони всілися на гнутій садовій лаві, чекаючи обіцяних цукерок.
Але Купи-Продам і не думав малювати цукерки. Він усе прикидав, як би вигідніше скористатися з чудо-фарб. Може, спершу здати лева до звіринця й узяти винагороду? Треба тільки його якось туди спровадити.
А для чого чарівні фарби? Саме тут вони й знадобляться.
Купи-Продам швиденько взявся до діла: до всіх нижніх кутків клітки попри— мальовував колеса, а перед нею — троє коней в упряжці. Тепер можна було рушати, ці коняги хутко домчать його до звіринця: ач як рвуться, так і дивись — понесуть.
— Тпру-у-у, прудконогі! — притримав він коней. їх теж можна потім продати. Ох і грошви у нього збереться! А що, коли хтось поласиться на його багатства? Купи— Продам навіть похлинувся від такої думки. Так, так, якщо в нього буде багато грошей, то треба мати при собі й зброю. Не довго думаючи, просто на асфальті Купи-Продам намалював пістолет.
Він ще ніколи не малював, навіть не пробував, через те й гадки не мав, що зможе зобразити зброю, а виходить — уміє. Чи не хист проклюнувся? Малюнки виходили око— вирні. "Ех, було б раніше зайнятися малюванням". — подумав Купи-Продам. Але думка ця промайнула — й зникла, розмірковувати не було часу.
Він підняв пістолета, дмухнув у ствол, клацнув запобіжником і, впевнившись, що пістолет справжній, поклав його до кишені. Але ж пістолети теж можна вигідно продати! У нього є дружки, які охоче куплять зброю. Він намалював ще кілька пістолетів і перейшов до автоматів.
На лаві за кущем у цей час Кім з Маєм розповідали Дінці про свої пригоди.
— Ех, ви! — докоряла їм Дінка. — Не могли намалювати щось цікавіше, а то — яблука, сливи. Ось я б...
— Ти б! — перервав її Кім. — Ти б, звичайно, намалювала стрічечки та бантики.
— Знаємо ми вас, дівчат. — хмикнув Май.
— Які ще бантики? — образилась Дінка. — Аніякісінької у вас фантазії. Я б таке зобразила, таке!..
— Якщо не бантики, то цукерки. — дражнився Кім. — "Ану, забери!" чи "Пташине молоко"...
Дінчине обличчя стало якимось просвітленим, радісним, веснянки на ньому аж запалахкотіли.
— Я намалювала б... — мовила вона. — Я скликала б у цей сад друзів.
— Нас? — зрадів Кім. — Мене й Мая?
— Чи з табору "Дружба"? — дошкуляв Май.
— І вас, і з усього світу. Намалювала б чорних негренят, жовтолицих дітей Японії, білоголових, як Май, фіннів...
Май пригладив своє біляве волосся.
— ...кучерявих та смаглявих, як Кім, іспанців, — продовжувала Дінка. — На мексиканських дітях були б отакенні капелюхи. — вона зобразила двома руками широчезне коло навкруг голови.
— Сомбреро. — підказав Кім.
— Еге ж, сомбреро, а шотландські хлопчики були б у картатих спідничках.
Сміхотливий Май пирснув:
— Хлопчики, а в спідничках...
— Тихше, Маю, — зупинив його Кім: Дінчина витівка йому подобалась. Обличчя у хлопця стало серйозним, він дивився кудись угору, поверх дерев — мріяв.
— Уявляєте, яке свято можна влаштувати? — закінчила Дінка. — Отоді й яблука згодяться, й цукерки.
— До речі,—згадав Май,—щось не поспішають нас пригощати цукерками.
— Може, нагадаємо? — запропонував Кім.
Дійка виглянула з-за куща, але в ту ж мить злякано відсахнулася :
— Ой, хлопці, дивіться!
Всі глянули на Купи-Продама.