Якби я міг, я брав би його з собою в кишеню й розглядав би, вибравши вільну хвилину, як дитина роздивляється нову, ще свіжу ляльку.
І от мені сняться товариші, що вмерли. Я бачу товариша перед собою, він балакає з X. і сідає грати з ним у шахи. Він грає зле, й я бачу, що він зараз програє, але я мовчу з поваги до нього. Я боюсь сполохнути його любу для мене думку. Тури на шахівниці в нього стоять обіруч короля, як пара його хворих ніг.
Я бачу, що зараз одна з них пропаде, але нічого не кажу. Я тільки боязко кажу: "Здрастуй, Мартине!" Він холодно одповідає мені своїм низьким голосом: "Здрастуй!" і зараз же звертається знову до X. Але я не ображаюсь, ні, я так радий, що бачу його. Я забув, що його розстріляли чехи в Казані, я тільки почуваю, що можу його втратити кожну хвилину, кожну секунду. Руки мені тремтять, я жду, коли він скінчить партію. Я жду, жду довго, нарешті я не можу, я вигукую:
— Це ти, це не сон, це ти, Мартине?
Він якось нахабно, не своїм голосом сміється, встає, повертає до мене обличчя, й я бачу, що це не він, а незносний, байдикуватий франт Віктор Фененко, що вчився в нашому класі. Але я все-таки хапаю його за рукава й питаю:
— Де ж Мартин, де ж Мартин?
Він висмикує свою руку й нахабно сміється мені в вічі; я прокидаюсь, і мені здається, що я сам винний, що не вдержався й сполохнув дорогу тінь товариша.
VI. Чого Майборода програв гроші
Майборода сів на лаві. Так, це був сон. Сьогодні його, мабуть, поведуть на допит. Питатимуться, чого він узяв гроші з каси. Що казати?
Він хотів виграти на ці гроші в тоталізаторі й повернути назад у касу. Ворожка казала йому, що він виграє. А це ворожка знає, що каже.
Так не повірять. І сказати не дадуть. Хіба є Бог у цих людях? Не дурно ж йому в цім місці приснився сатана.
Хіба може що друге приснитись у такому місці, де немає хоча б маленької ікони?
Так що за причина, що він програв? Видно, що не ворожка.
Майборода почав пригадувати. Думки збивали одна одну. Чи молився ввечері, чи христився ївши?.. Ні, все гаразд. Ага, коли виходив з дому ще того місяця, спіткнувся об поріг!
От і кажи тепер, що це дурниця. Місяць цілий проминув, а таки скоїлося лихо — програв казенні гроші.
VII. Майборода й міліціонер
Рипнули двері, і в камеру увійшов міліціонер. Майбороді трохи затрусились жижки.
— Збирайсь, — сказав міліціонер.
Майборода звівся й вийшов. Пройшли коритаром — у коритарі сновигали міліціонери, підрайонні. Майбороді було дуже негарно, його гнітило якесь смутне почуття.
"Наче я щось украв", — подумав Майборода. А він зроду нічого не крав. Що за революції торгував державним майном — то всі ж так робили! Но щоб він щось узяв чуже — крий Боже!
Перейшли дві вулиці — щось народу дуже багато.
"Що б воно таке було?"
Ага, хресний похід!
Так куди! І похід не той, що раніше. То було народу, як та xмapa, а тепер так собі — є де й протовпитись. На перше травня більше буває народу.
"От! Довели!" — подумав Майборода.
Народу побільшало, міліціонер спинився. Майборода став теж дивитись на юрбу. Йшли мало не самі баби. Хоч ні, он крамар знайомий киває, он одставна генеральша Тинякова йде. Є ж іще на світі хороші люди.
Майборода оглянувсь. Міліціонер узявся купувати цигарки.
"Все одно пропадать!" — подумав Майборода й стрибнув поміж баби. Враз генеральша накинула йому на голову хустку, крамар нап'яв ззаду свитину, й Майборода пройшов повз міліціонера.
Міліціонер оглянувсь і кинувсь шукати, та спіткнувся й упав. Майборода скинув хустку й подавсь у завулок.
VIII. Майборода й Пузанов
Майборода швиденько чимчикував завулком. Завулок був глухенький, нікого не було.
Раптом Майборода учув за собою чиюсь похапливу ходу.
Він узявсь бігти — серце йому калаталось, той іззаду теж побіг.
Майборода хотів уже вскочити в двір, коли чиясь важка рука брякнулась йому на плече. Майборода смикнув — друга рука схопила його за вухо.
Майборода повернувсь од болю. Перед ним стояв крамар Пузанов.
— Як же ж моя свитина? — сказав Пузанов суворо. Потім він розвернувсь і вдарив Майбороду в вухо. Майбороді враз полегшало.
— Ви не бійтесь, — сказав він. — Ми з вами зробимо діло. Я таки приховав грошей з половину.
— Приховав? — ласкаво спитав Пузанов. — Це справа инша! Нате ось мою шапку, ходім, зніміть вуса та гайда до мене. Знайдеться де перебути. — Майборода ревно перехристився. Є таки Бог на землі і дбає своїми вірними! Є ще й чесні люди, спасибі їм.
Доведеться, правда, з Пузановим ділитись, то вже так.
— Ми вам паспортика обробимо, — сказав Пузанов, — та сипте собі деинде служити. І профсоюзна картка є: хлопці дістали для брата, так я вам її приставлю.
IX. Майборода й собака
Зайшли до цилюрника, й Майбороді зголено вуса.
Він поглянув у дзеркало — ну чистісінька баба. Якби ото раніше, так іди собі під хусткою й ніякий чортяка не зачепить.
— Оп'ять же панотець вам метрику зробить! — сказав Пузанов. — У них і печатка є, і все, що треба.
Вони вийшли. Перед дверима грівся на сонці собака. Майборода одразу впізнав його. Це був той самий, якого він різав на вокзалі.
— А це ти, сатано! — прошепотів Майборода. Він міркував із секунду, чого б такого зробити.
— Дайте ножа, — пошепки сказав він Пузанову.
Пузанов витяг здоровий складний ніж. Майборода розчепірчив його, обережно нахилився до собаки й, що мав сили, встромив йому ножа в шию.
Собака дико зойкнув і помчав по вулиці.
Ніж стирчав у загривку.
— Здорово ви його! — засміявсь Пузанов до Майбороди і взяв його під руку.
Майборода ще раз перехрестився, й вони пішли вниз по вулиці.
Частина 3
I. Ліричний пролог
О Майбородо! О маленька гнидо на засмаглім, жилавім тілі радянської країни! Я не можу сердитись на тебе, бо ти всього тільки маленька філософська гнида — а по спеченому сонцем, закуреному шляхами тілу повзають грубі, налляті кров'ю блощиці — серед них ти — дрібнесенька, плохенька цяточка!
Я розумію тебе — ти родивсь од воші, і от — ти гнида! Твій суворий папаша, що торгував мануфактурою коло собору, держав тебе прикро й не дозволяв тобі курити. Твої товариші сміялися з тебе, й дратували тебе — й тоді ти плакав і скаржився батькові, й батько лаяв слюсарчуків поганими словами і не дозволяв тобі з ними гратись.
Папаша твій був членом Союзу руського народу й читав "Русское Знамя" — і ти почав читати "Русское Знамя". Там ти дізнався, що жиди гублять Росію і погублять її, коли руські люди не візьмуться за них. Папаша гуляли з мадмуазелями, а ти — тихенько займався онанізмом. Ти виріс і став у магазині за касира. Ти пробував брати трохи грошей з каси, й папаша бив тебе ремінем.
Я співчуваю тобі, о Майбородо! Все йшло на погане, й ти став філософом.
Але одна надія жевріла в твойому затурканому серці — що папаша помруть і ти станеш хазяїном.
Та все йшло на погане, і сталося так, як пророкувало "Русское Знамя". Жиди одняли в папаші магазин і оддали його папашиним робочим, і ти, о Майбородо, оставсь касиром у папашиних прикажчиків. Тоді ти, о Майбородо, зробивсь філософом. Папаша вмерли, й ти зробивсь філософом. Ти ждав.
Ти ждав і діждавсь...
II. Майборода їде до Константинополю
Так мислив я, ідучи повз кооперативний магазин. Зненацька я спинивсь. Повз мене промчався Пузанов, розмахуючи руками. За ним ледве встигав поспівати міліціонер. "Обікрали!" — репетував Пузанов і нісся до своєї крамниці.
"Хто ж обікрав Пузанова?" — замисливсь я. Хвилину я пройшов, нічогісінько не тямлячи. Хто ж міг обікрасти Пузанова? Адже ж його брат повсякчас сидить у крамниці, коли Пузанов ходить закупляти крам чи платити податки в фінвідділ.
На розі я налетів на газетяра й потрапив носом у свіженьке число газети, що одгонило ще друкарнею. Я одсахнувсь, очі мої зустрілися з чорними рядками, й я прочитав одне слівце: "Константинопіль".
Я одразу відгадав усе. Неначе полуда спала з моїх очей.
— Константинопіль!
Майборода втік до Константинополю! Це він обікрав Пузанова, коли той замкнув його в своїй кімнаті, загрожуючи видати його міліції й правлячи з нього всі гроші, що він узяв у кооперативній касі. Він обікрав Пузанова, поки той ходив до панотця порадитись у справі Майбородиних грошей. Він знайшов пузановські гроші під черінню в грубці, виліз у вікно, сів на візника... і зараз він уже сидить у потязі, що йде на Одесу. Поки Пузанов приведе міліцію, поки приведуть собак, Майборода без вусів і з голеною головою доїде до Одеси, сяде на турецький парусник і гайда до Константинополю!..
Я вже зовсім налагодився був іти до міліції й порадити дати телеграму до Одеси, але швидко схаменувся. Все одно не повірять! Звідки, скажуть, ви знаєте? І що, скажуть, ви, товаришу, взагалі знаєте в цій справі? Ні, це мені не підходить. Краще піду додому. Другого дня, саме коли я прокинувсь, Майборода сходив паршивою мотузяною драбинкою на турецький парусник. Це була непевна-таки посудина. Турки називають її...
"То справа турків, як її називати!" — вирішив Майборода й ступив на палубу. Босий турок з одним-однісіньким оком провів його до мізерної коморки — це була Майбородина каюта. Майборода сів на лаву й помацав калитку з грішми, що висіла йому на шиї під сорочкою. На палубі метушились турки, смикали якесь мотуззя і готувались відпливати.
"Віддавай!" — гукнув хтось із палуби.
III. Майборода на морі
"Усе гаразд!" — здалося Майбороді, бо причали трішки сколихнулись і поповзли в вікні Майбородиної каюти. Майборода дістав з чемодану ковдру, розіслав її на лаві й ліг... — йому дуже кортіло спати.
"Усе гаразд!" — пересвідчився Майборода, бо причали зникли з вікна, позначилася темна смуга води й за нею обриси портового міста. Повз вікно перебіг босий турок з одним оком. Майборода кліпнув очима й заснув.
...Проходили якісь вагони, на паровозі сидів Пузанов, збочив з колії й поїхав у ліс. У лісі було вогко, з листя сипались краплі й мочили Майбороді комір. Між двох дерев, на мотузку теліпалася гойдалка. Пузанов роздвоївсь на себе й на брата, й вони узяли вдвох всаджувати Майбороду на гойдалку.