З чоловіком вона років п'ять нікого іншого не помічала. А потім були ще два випадкові чоловіки в її житті, про яких краще не згадувати.
І тепер Чернюк. Кожний квадратний сантиметр квартири нагадував про його перебування тут. Подарований ним розкішний букет червоних троянд, її улюблених квітів, і досі в спальні, як нагадування про спільно проведений день народження.
Будь-які доторки чоловіка після Чернюка викликали у неї фізичний біль. Вона не уявляла, як тепер зможе займатися з ним коханням – та ні, хоча би банальним сексом.
Віолетта, постійно думаючи про Чернюка, ніби перейшла з одного паралельного світу до іншого, але так і не змогла потрапити до реальності.
10
Орест Бориславський був злий сам на себе. Відчував, який же він нікчема. Скільки разів наказував собі сидіти вдома, коли п'яний. Ні, потягнуло на подвиги. Мусив покрасуватися в центрі Дрогослава. І саме тоді зустрів колишню дружину з сином. На Ольку йому було начхати. Але Мирослав дивився на нього широко розплющеними очима. Орест Бориславський вмить зчитав у цьому погляді німий докір. Тату, як ти міг?
Він вже давно не бачив малого. Ну, малий вже був парубок. Вуса. Невеличка борідка. Окуляри. Виглядав старшим за свої роки. Але все ж такий мамин синочок. Коли вона потягнула його до автобуса, не впирався. А міг же підійти до батька, розпитати, як життя. Ага, діждешся від нього.
І знав же Орест Бориславський, що лютувати має сам на себе, на свою пиятику, але був несправедливим і у всьому звинувачував колишню дружину та сина.
А колись же кохав Ольку. Аж поки не застукав її з якимось старим. Давно це було. Тепер і він вже такий самий старий, як і той коханець колишньої дружини. Тоді довго не думав. Подав на розлучення. А серце ще палало коханням до Ольки. Довго палало. Впрягся в роботу, аби забути про неї. А найбільше – щоб менше згадувати Мирослава. Так виходило, що рідко бачився з ним, хоча колишня дружина не забороняла зустрічатись.
А потім все пішло шкереберть – через горілку, уявних друзів, яким Орест Бориславський був потрібен лише тому, що мав гроші на оковиту й закуску. Тепер із сином майже не бачився. Так, якісь випадкові зустрічі, як сьогодні. Розмови ні про що. Ні телефонних дзвінків, ні вітань з днями народження одне одного. Ніби випадкові люди на планеті Земля.
Олька так і не вийшла заміж. Казали, що жалкує. Хотіла би повернутись до нього. Так він же гордий. А коли став пити, дізнався, що має якогось. Ніби молодший за неї. Не хотів вірити, аж поки сам на власні очі не побачив. Справді молодший. Здавалося, що навіть Мирослав старший за Ольчиного хахаля. Перебільшував, звичайно. Але це щоб вдавати з себе байдужого. До колишньої дружини. До сина. Ось чому кажуть, що дружина колишня, а діти колишніми не бувають?
Ніби побитий пес, повернувся Орест Бориславський додому. Не знайшов нічого кращого, як знову напитися до нестями.
11
Андрій Чернюк не розумів, що з ним відбувається. Віолетта була не з тих жінок, з якими діють за принципом "прийшов, побачив, переміг – і забув". Це не була перемога у звичному розумінні цього слова. Якщо дві половинки розчиняються одна в одній, – це радше їхня спільна поразка, і вони грають у піддавки, не жадаючи перемоги, намагаючись віддати її іншій половинці.
Дивно, але молодість Віолетти не тішила його самолюбство. Він пишався собою, коли два роки тому мав дев'ятнадцятилітню, яка щойно вийшла заміж, а він її по-справжньому, на відміну від чоловіка, задовольняв. Але що з того, якщо в нього до неї не було жодних почуттів?
Віолетта була з тих жінок, яких у фізичному плані хочуть покохати багато чоловіків, але вона надає перевагу лише тому, хто зуміє завоювати її душу. Андрій Чернюк розумів цю просту аксіому, яка не потребує доведень, але коли він зійшовся з Віолеттою, то зовсім не мав наміру завоювати її як жінку, фізично, а тим більше – її душу. Але дивись що вийшло! Він тепер постійно думав про неї, як колись про своє перше кохання. Невже повторювались події тридцятип'ятирічної давності?
12
Вовк помер глупо – від кулі снайпера. Взагалі-то глупих смертей не буває. Кожна – Божий знак живим. Щоб задумались! Але людський поговір такий. Не розуміють, чому саме так помер чоловік. Чи може глупою бути смерть, якщо це смерть?
Розвідка давно казала, що в їхній зоні працює снайпер. Причому не якийсь там місцевий мисливець-сепаратист, а справжній снайпер, мало не олімпійський чемпіон, який приїхав із Росії, щоб полювати на людей. Тренування у нього такі. І прізвисько у нього — Олень.
Поруч із Вовком у ту мить був Студент. Саме він бачив, як вуйко Петро, ніби в уповільненій зйомці фільму, осідав на землю. А перед тим не знати чого визирнув із укриття. Тоді його й упіймав у свій приціл Олень. Ось не було у Вовка жодної потреби виставляти голову під кулю снайперу. Але щось тягнуло його саме в той момент назустріч смерті.
Напередодні увечері Вовк розповів Студенту про свої взаємини з дружиною і колишнім найкращим другом. Ніколи ні з ким не ділився, а тут прорвало, наче відчував свою смерть, а тому мусив розповісти про те, що таїв у душі. Хтось Вовку зателефонував і сказав, що колишній найкращий друг пропонував його дружині розлучитись і вийти за нього заміж. Але дружина відмовила і взагалі сказала тому найкращому колишньому другові, аби раз і назавжди відстав від неї, бо вона кохає свого чоловіка. А Вовкові вже було байдуже. Навіть якби його дружина до кінця свого життя була з колишнім найкращим другом – тепер все одно. Це його не пече. Так і сказав Студентові.
Коли Вовк упав, Студент не відразу зрозумів, що сталося. Здається, й крові зовсім не було. А потім підбігли хлопці й сказали, що працював снайпер.
Тієї ж миті Студент усвідомив, що осиротів.
13
Коли олігарх отримав повідомлення Маші з проханням визволити її від дяді Вови, то лише розсміявся. Ох, вже ці спецслужби з їхніми дурнуватими перевірками на лояльність Путіну. Невже вони думають, що він такий наївний, щоби проковтнути їхню явну туфту?
Всі знали, що не якісь там гобліни-аксьонови і різна шваль, а саме дядя Вова є практично правою рукою Путіна в Криму. Якби олігарх повірив Маші й став зовсім дурним, щоби воювати з дядею Вовою, вже би опинився в підвалах Луб'янки.
Він пригадав, як десь місяць тому його знайшов у Відні лідер однієї з так званих опозиційних партій Росії. За визначенням, він би мав бути бідним, як церковна миша. Але дорогий сучасний костюм, туфлі модної європейської марки, годинник на руці, що не кожний багатій собі може дозволити, – говорили зовсім про інше. Просив в олігарха грошей на партію. Звичайно, що відмовив йому. Мало того, що цей лідер так званої опозиційної партії є агентом ФСБ і підгодовується Кремлем, так ще і його, олігарха, перевіряють таким чином на лояльність до Путіна. Яке нахабство! Їхня логіка проста: не дасть грошей – хай поки що живе, а дасть – ну-ну, давно по тобі Сибір плаче.
Десь у глибині душі олігарх усе-таки розумів, що крик душі Маші може бути й правдивим. Але яка самовпевненість! "Ощасливлю до кінця життя, яке залишилось". Дівчинко, тебе можна використати лише на одну бурхливу сексуальну ніч, а для життя, що залишилось, обирають інших жінок.
14
Дружина, власниця фабрики, на якій працював Зенон, давно виявляла, м'яко кажучи, нездоровий інтерес до українця. Він часто ловив на собі її недвозначні погляди й розумів, що це означає. Але це все було або в присутності її чоловіка, або інших працівників фабрики і не виходило за рамки пристойності.
Єлєні було п'ятдесят чотири, але виглядала значно молодшою. Тим, хто не знав її, вона видавалася привабливою. Проте все псував характер. Єлєна була єдиною донькою в сім'ї російського дипломата, який довгі роки працював у Німеччині. Донечку балували до нестями, аж поки не виховали з неї монстра. А монстр у сімейних умовах – це взагалі жах. Термін дипломатичної місії закінчився, і батьки виїхали. Єлєна, вискочивши заміж, залишилась у Німеччині.
Якби хтось дослідив стосунки Єлєни з першим чоловіком, то здивувався б, як довго цей нещасний прожив на білому світі. Від вибриків коханої дружини міг би сконати й набагато швидше. Від передчасної смерті його могли врятувати діти, але Єлєна виявилася безплідною.
Другим її чоловіком п'ять років тому став нинішній власник фабрики. Від стервозного характеру Єлєни його рятував власний пофігізм. До неї він був уже двічі одружений, мав шістьох дітей – двох від першої дружини і чотирьох від другої, яка загинула в автомобільній катастрофі. Йому вже виповнилося шістдесят, він по-філософськи ставився до життя, але для повного щастя йому, здається, не вистачало саме такої дружини, як Єлєна.
Власник фабрики доволі часто влаштовував собі короткотермінові відрядження у межах Німеччини чи до сусідньої Австрії. Подейкували, що він має молоденьких коханок, з якими приємно проводить час. Здається, Єлєну це не особливо хвилювало.
На час його відсутності старшою на фабриці залишалась Єлєна. Тоді для працівників усе перетворювалося на суцільне пекло. Нервова фурія бігала по фабриці, змішуючи з лайном усіх, хто потрапляв їй на очі. Але найгірше було, коли вона намітила собі якусь жертву і викликала її до кабінету. Після душевних розмов, які могли тривати й до трьох годин, жертві краще було покінчити життя самогубством, ніж продовжувати своє існування на грішній і нещасній планеті Земля.
Під час одного з таких відряджень власника фабрики Єлєна викликала до кабінету Зенона. Той лише міг здогадуватися, що насправді відбувалося в цих стінах, бо ті, хто побували на співбесіді з Єлєною, воліли краще справді вмерти, ніж слово сказати про це.
Єлєна вже добряче напомпувала себе віскі. Залишки рідини ще були у пляшці. Цим добром вона поділилася з Зеноном. Той сказав, що має ще багато роботи, тому йому бажано не пити. Правда, зробив це невпевнено, почуваючи себе незручно під диявольським поглядом Єлєни. Та обійшла його ззаду, обійняла, сперлася грудьми на спину і сказала, що дозволяє йому сьогодні випити з нею.
Зенон трохи пригубив віскі, але це не вдовольнило Єлєну. Вона долила йому ще трішки і, загадково посміхаючись, запропонувала випити за дружбу. Зенон підвівся з крісла і сказав, що йому треба виконати заплановану роботу, бо приїде власник фабрики і спитає з нього.
Це не сподобалось Єлєні, особливо нагадування про те, хто тут власник фабрики.
– Сядь! – крикнула вона – і так різко, що Зенон став переживати за свої барабанні перетинки.
Він читав ненависть у її погляді.