Відвідав батьківщину Джека Лондона — Окленд. Побував у його будинку, який притулився до високого пагорба в Саномській долині. Там познайомився і з Чарміан — дружиною письменника. І знаєш, що вона мені сказала? А ось що:
— Боже мій! Іде спустошлива війна, розв'язана наці. Хто тепер цікавиться творами? А ви, радянські люди, моряки, не полінувалися відвідати останню гавань Джека Лондона. Як би Джек зрадів, аби знав про це! Він не раз зустрічався з вашими земляками — звіробоями. Казав, сміючись, що вигляд у них суворий, навіть лютий, але серед решти мисливців вони вирізняються чуйністю й доброзичливістю. І — витривалістю та сміливістю. Я не пам'ятаю, щоб думку цю про них він коли-небудь змінив. Він любив вашу країну. За рік до смерті казав, що як тільки збере грошей, неодмінно поїде в Росію всією родиною. Спочатку в північні райони, де замолоду бував, потім спуститься на південь і докладно познайомиться з її людьми. Він мріяв написати про Росію.
— Ось так, земляче, — закінчив Трохимович. — Світ, як бачиш, тісний, і дороги людей часто між собою перехрещуються. До речі, в бібліотеці Джека Лондона серед інших довідкових книжок про море стоять два томи — наукова праця колишнього командира "Витязя", адмірала Степана Осиповича Макарова "Витязь" і Тихий океан".
Все у житті взаємозв'язано, переплетено…
Кілька років тому відомий американський письменник, автор художньої біографії про Джека Лондона "Моряк у сідлі" Ірвінг Стоун, відвідав Україну й, дізнавшись, що я — витязянин, зробив на своїй книжці такий напис: "Моєму українському другові, матросу з "Витязя".
107
Протока.
108
Металевий отвір у борту судна, крізь який пропускають якір-ланцюг.
109
Документ, що дає дозвіл на морські перевезення вантажів.