"Витязь" і "Софі Сазерленд"

Тендюк Леонід

Кажуть: доля сліпа, вона обирає нас сама.

Якщо з цим можна погодитися не зовсім, то інше — те, що минуле, сьогоднішнє, майбутнє взаємопов'язані, — аж ніяк не викликає заперечення.

Ми навіть не здогадуємось, як часом тісно усе переплетено між собою, а відгомоніле, що нібито навіки поглинуто небуттям, виявляється поряд, на відстані дотику чи простягнутої руки.

Кораблі ж, як і люди, несуть естафету поколінь…

Далекосхідне літо закосичило місто й порт на берегах бухти Золотий Ріг туманами — то прозорими й ажурними, як шаль, то густими, принесеними з відкритого, завжди бурхливого океану.

Усе потонуло в молочно-білій повені. Лише іноді, коли з Босфору Східного[107] зненацька налітав вітер, скуйовджені пасма рідшали, й крізь них прозирали ребристі скелі. Вони здавалися рештками кораблів, яких, потрощивши, кинула на морське дно буря.

Поволі прояснялось, і я побачив схоже на велетень-корабель місто.

Стрімкі щогли, мереживо снастей, брязкіт якірних ланцюгів у клюзах[108].

Мимоволі спало на думку, що той корабель от-от зніметься з припону й вийде в море.

Я щойно повернувся з Командорських островів, із плавання в крижаному морі на звіробійній шхуні. Оспівана Джеком Лондоном краса півночі огорнула мою душу.

Земля лежала переді мною, мов розгорнута книга. За кожним поворотом звивистого берега угадувалася сповнена знадливих мандрів дорога.

Саме тоді я збирався в далекі південні моря. Вже згодом, коли їх відвідав, вони виявилися не такими й загадковими: людина всюди в поті чола добуває свій хліб. Він особливо гіркий для остров'ян, які конають під гнітом колонізаторів.

"Витязь" стояв, пришвартований до гранітного причалу, неподалік від Мальцевської переправи.

— Ах, який красень! — глянувши на білобокий кораблик, схвильовано мовив Василь Трохимович Кучерявенко.

Василь Трохимович — мій земляк. Переселившись із степового краю, він назавжди поєднав долю з Далеким Сходом, з його людьми та суворою природою.

Замолоду був моряком, плавав під багатьма широтами планети. Бачене, пережите нуртувало, просилося виповісти.

І Трохимович, підохочений самим Максимом Горьким, узявся за перо.

Книжки Василя Кучерявенка — "Перекоп" пішов на південь", "Полум'я над океаном", інші — відомі серед читачів. Остап Вишня переклав його "Корейські казки" на українську мову.

Ось хто був мій новий знайомий і провідник.

Знаючи про мою недавню одіссею — про те, що трапилося в північних морях та на віддалених островах (невдале полювання на моржів і тюленів, жорстока пурга на острові Берінга, під час якої я з товаришем мало не загинув), й намір знову вирушити в плавання, Василь Трохимович, сміючись, сказав:

— Погрієш, земляче, промерзлі кістки під пекучим тропічним сонцем. А, до речі, на Командорах, звідки ти вернувся, не раз бував "Витязь". Отож подружтесь, — додав він.

Пророцтво старого моряка збулося — верстаючи в морях-океанах золоті милі, я побратався з невтомним блукачем "Витязем".

Доріг було багато. Та суть не в цьому… Коли мене добре поносило по всіх усюдах, а шторми й урагани залишили на серці й тілі рясні синці-зарубки, — я кинув якір у надійній гавані — рідному степовому краю.

"Витязь" теж відморячив. Пройшовши голубими дорогами океанів понад мільйон миль, він назавжди зупинився в гирлі тихоплинної річечки Преголі.

Хоч і запізніло, все ж я вирішив розповісти історію мого корабля, на якому плавав не один рік.

Та історія почалася давно, коли в середині минулого століття було спущено на воду російський гвинтовий корвет "Витязь".

Морські архіви Москви й Ленінграда відчинили переді мною свої двері, і я, мов на крилах, полинув у давноминулу пору.

Вахтові, так звані шканечні, журнали "Витязя" та інших кораблів донесли дихання тієї епохи. Я ще раз, вочевидь, переконався, що все на світі взаємопов'язано. Ну, а долю ми вибираємо самі…

Поки оклендський відчайдуха Джек Лондон в компанії таких же паливод, як і сам, — Нікі Грека, Сатани Нельсона-молодшого, Джорджа Великого — літніми ночами, підкравшись до піщаного мілководдя Ловер Бей, робив набіги на устричні ділянки, а шхуна "Софі Сазерленд", щойно повернувшись теж із небезпечного промислу на морських котиків, стояла біля тамтешнього пірса, — на протилежному боці Тихого океану несли свою недремну вахту російські сторожові кораблі.

Було те далекого тисяча вісімсот дев'яносто другого року.

"Витязь", "Бобр", "Якут", "Забияка"…

Сімнадцятилітній "устричний пірат" Джек Лондон незабаром вирушить у своє перше океанське плавання на трищогловій шхуні "Софі Сазерленд", вітрила якої поки що дрімають над тихими водами бухти Сан-Франціско. Шлях її перетнеться із шляхами російских сторожовиків.

Тоді, в тисяча вісімсот дев'яносто другому році, наш Далекий Схід, як і раніше, охоронявся кораблями Тихоокеанської ескадри, що крейсерували вподовж російських берегів.

Був серед них і "Витязь".

Його попередник і тезко, "Витязь"-первісток, який тепер звався "Скобелев" (і, до речі, хоч і був молодший, на кілька років пережив "Витязя"-другого), вславився тим, що возив на Нову Гвінею легендарного М. М. Миклухо-Маклая.

"Витязя"-другого прославив адмірал Степан Осипович Макаров. Не грізними походами й звитягами, як то вславляється більшість бойових кораблів. Корвет став знаменитим завдяки океанографічним дослідженням. Праця С. О. Макарова "Витязь" і Тихий океан" й понині вважається класичною, а ім'я "Витязя" викарбувано на фронтоні відомого Океанографічного музею в Монако серед небагатьох імен інших славетних кораблів-дослідників.

Ось чим здавна багаті й славні наші співвітчизники та їхні кораблі.

Ті ж таки кораблі водночас охороняли недоторканість рубежів вітчизни, виганяли з морів жадібних до наживи браконьєрів-іноземців.

Мисливці-зайди під час нересту ловили лососевих, нищили дорогоцінних хутрових звірів — котиків та каланів.

Ареною їхніх піратських наскоків ставали узбережжя й води довкола Курильських і Командорських островів.

Те, що для молодого Джека Лондона, учасника плавання на американській звіробійній шхуні "Софії Сазерленд", — так вона звалася в офіційному торговому регістрі, — було лише романтичною пригодою й, звичайно, можливістю заробити сотню-другу доларів, — для Росії оберталося згубою: приблуди жорстоко нищили природу та її багатства.

Ось чому військові кораблі вздовж і впоперек "прасували" далекосхідні моря.

Серед архівних паперів, пожовклих від часу, увагу мою привернуло повідомлення Головного Морського штабу за тисяча вісімсот дев'яносто другий рік. У ньому було написано: "Крейсер І рангу "Витязь" другого серпня вийшов із Владивостока в Петропавловськ".

Звідти дорога лежала на Командорські острови. Нагляд за ними був розподілений так, що кораблі біля островів знаходилися постійно: на зміну одним приходили інші, й браконьєрам було "жарко".

Навесні там уже побував крейсер "Забияка". Тепер ось патрулював "Витязь", чекаючи собі заміни.

У рапорті командира канонірського човна "Бобр", капітана 2-го рангу Енквіста, зазначено: "Згідно з наказом молодшого флагмана Тихоокеанської ескадри від другого серпня знялися з якоря й пішли до Командорських островів.

… О шостій вечора, досягнувши траверзи мису Лаверон, узяли курс на Тюленячий острів, куди й прибули двадцять восьмого о четвертій дня. Помітили судно, яке прямувало до Тюленячого острова від норду. Це виявився "Витязь" під контр-адміральським стягом. Я показав свої позивні, на що адмірал підняв сигнал: "Не салютувати". О восьмій п'ятнадцять крейсер "Витязь" знявся з якоря й пішов".

Дорогоцінні реліквії — записи у вахтових журналах тієї пори — свідчать, що плавання пройшло успішно: недремний дозорець вітчизни пильно охороняв її далекі кордони.

Не все, отже, підвладне забуттю й тліну. Голос про мужніх синів землі, моряків, доходить до нас і крізь завали років та десятиліть.

З побожністю гортаю сторінки вахтового журналу крейсера І рангу "Витязя". Вони стосуються його зарубіжного плавання взимку й навесні наступного, дев'яносто третього року.

"13 січня. Стали на рейді міста Нагасакі. 21 лютого. Знялися з якоря й пішли в Шанхай.

23 лютого. Під парами у Східно-Китайському морі.

21 березня. Знялися з якоря й попрямували в Нагасакі.

11 квітня. О шостій ранку пішли вподовж Корейського берега.

18 квітня. Біля острова Хадо…"

Цих дат крейсерування "Витязя" в далеких морях можна було б і не наводити, якби вони не збігалися з часом плавання шхуни "Софі Сазерленд".

Дванадцятого січня того-таки року Джеку Лондону виповнилося сімнадцять. А через кілька днів він уже був в океані.

Шлях шхуни стелився до Японії, звідти — на північ, до російських берегів, де американці збиралися полювати на котиків й куди ще раніше вирушило чимало їхніх відчайдушних, зажерливих земляків.

Про перехід через океан Джек Лондон розповів у своєму першому творі — нарисі "Тайфун біля японських берегів".

Коли після семимісячного плавання він повернеться додому, то відгукнеться на оголошення про літературний конкурс у газеті "Сан-Франціско кол" й надішле до редакції свого "Тайфуна".

Через кілька років у журналі Оклендської середньої школи "Іджіс" буде вміщено оповідання "Наскрізний рейс", твір, що теж навіяний чарами плавання в Тихому океані.

У нарисовій книжці "Мандрівка на "Снарку", написаній за кілька років до смерті, колишній матрос "Софі Сазерленд" знову звернеться до незабутнього враження, яке виніс із першого плавання.

"Подвиг, яким я, здається, найбільше пишаюся, подвиг, що дав мені неймовірно гостре відчуття життя, я звершив, коли мені було сімнадцять років. Я служив тоді на трищогловій шхуні, що плавала біля японського узбережжя. Ми потрапили в тайфун. Команда провела на палубі майже всю ніч. Мене розбудили о сьомій ранку і поставили до стерна. Вітрила було згорнуто до останнього клаптика. Ми йшли з голими реями, проте шхуна мчала здорово. Хвилі були завширшки як восьмушка милі, вітер зривав їхні піняві гребінці, й повітря так перенаситилося водою, що неможливо було розгледіти на морі більше двох хвиль підряд. Шхуною, власне, не можна уже було управляти…

Впродовж сорока хвилин я стояв біля стерна сам, тримаючи в руках шхуну, яка шалено мчала".

Але ці оповіді (як і збірка "Голландська мужність", куди ввійдуть його ранні твори — вона була надрукована аж у тисяча дев'ятсот двадцять другому році! — зокрема, оповідання про полювання на котиків понад узбережжям Японії та в Берінговому морі "Зниклий браконьєр" і "Кріс Фарінгтон — справжній моряк") будуть пізніше.

Поки що шхуна мчить на протилежний бік океану.

Коли "Витязь" переходив через Східно-Китайське море, прямуючи в Шанхай, неподалік від східних берегів власне Японії, біля островів Бонін (Огасавара), які розляглися під тропіком Рака, причалила шхуна "Софі Сазерленд".

Перед важким і тривалим промислом на півночі, куди браконьєри збиралися, слід було добре відпочити й поповнити запаси прісної води.

Жорстока Америка посилала своїх синів на заборонений і згубний промисел.

1 2 3