Черкнув огник, і разом з сухим тріском револьверного пострілу тов. Андрій хитнувсь на ногах і важко впав додолу.
Одна думка, швидко і з незвичайною ясністю майнула в голові: "До смерти лишилось менш ніж хвилина".
І слідом за цим, лежачи вже долі горілиць, тов. Андрій глянув під новим, безмежно-широким, простягненим у нерухомі й холодні простори кутом на своє життя. Образ Бели майнув розпачливою, заплаканою постаттю.
Раптом свідомість смерти, безповоротного – ні завтра, ні колись у віках – кінця здвигнула жахливий страх та божевільне бажання перебороти факт. Вирватись, щоб розплутати плутанину; дійти вершин, куди йшов!
А насподі чітко сформувалась фраза: про строгу додержаність і послідовність розв’язки: глупа смерть від руки поганця.
"Все".
Напруженим зусиллям, зціпивши зуби, тов. Андрій ще розплющив очи, задививсь на чорний дах вагона.
"Кепі" чомусь не квапився.
Потім мовчки підійшов, приставив револьвера до грудей і вистрілив просто в серце.
Потім одчинив дверці й скинув тов. Андрія з площадки.
Поїзд ішов твердо й рішуче.
"Кепі" повернувсь у вагон.