V. КАСНМАRSKY: Oh, yes! Please do! Please take us out of here. There are two of us, me and my aunt.
ПЕРШИЙ НЕГР: Is she American citizen as wess?
V. КАСНМАRSKY: Nо, she's not, but I don't think you it matters. She's my aunt, you know.
ПЕРШИЙ НЕГР: I see. OK, ladies. Please, follow us.
V. КАСНМАRSKY: Тето Любо! Ходіть сюди! Будемо виходити.
Тітка підхоплює свою сумку і майже біжить до племінниці повз оторопілих урок. Другий негр широко відчиняє двері з вагона. Супроводжувані десантниками, жінки залишають потяг. Електричка знову рушае. Деякий час пануе пауза і сторопіння. Нарешті Штир трохи іще знетямлено підходить до переговорного пристрою, натискає кнопку.
ШТИР: Містер президент! Алло-о!
ГОЛОС: Ну чого надо? Чого нормально не їдеться? Сядь і сиди, як морду налив!..
МУЛЬТИК (істерично): Ну, хватить! Дасть закурить хто-небудь, чи нє? Замочу щас яку-нібудь падлу!.. (Бігом підбігає до Чоловіка з сумкою, штовхає його грубо, зненацька.) – Ну, ти даєш закурити, фраєр? Пока ще по-доброму!
Через лаву від них підводиться з сидіння Андрій. Відкладає книжку, підходить ззаду до Мультика, рукою торкає за плече. Той рвучко обертається.
АНДРІЙ: Ходімо, закуримо. В мене є. (Виймає з кишені й простягає Мультикові почату пачку "Польоту").
МУЛЬТИК (через його плече до своїх): Е-е, пашлі смалить. Тут лох найшовся з табакєркою!
Мультик з Андрієм, а за ними ще троє урок виходять до тамбура.
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ
ДІЯ ДРУГА
Тепер дія переноситься в тамбур – майже все буде відбуватися тут. А вагон і далі спить, дрімає — і так спатиме майже до самого кінця дороги.
Отже, Андрій і четвірка вийшли покурити. З четвірки усі, окрім Штиря, добряче вмазані і збуджені. Мультик одразу, вийшовши у тамбур, вихоплює в Андрія з руки пачку "Польоту", декілька сигарет перекладає майже непомітно собі в шапку, роздає друзям, які не гидують узяти по дві-три, одну дає Андрієві, а пачку ховає собі до кишені.
МУЛЬТИК (до Андрія, припалюючи цигарку Штиреві, собі, потім Толянові з Циганом): Шо, добрий? Зжалився, угостив сигаретками?.. А чо зразу не дав, коли я горлав на весь вагон?
АНДРІЙ: Я... читав. Я не дуже прислухався, що ви там робите.
МУЛЬТИК: Читав... Читав він. А чо не спиш? Далеко їдеш?
АНДРІЙ: До Здолбунова. А ви?
МУЛЬТИК: А ми тож до твого Задолбунова!..
Поїзд шарпнувся, зупинився. Розчинилися двері.
ГОЛОС: Станція Кривин! Наступна станція Могиляни! Платформу Бадівка прослідуємо без зупинок! Наступна – Могиляни!
В цей час, доки поїзд стоїть і двері відчинені, Толян, який досі мовчазно палив цигарку, раптом кидається на Андрія, миттєво заламує йому руку за спину і поштовхом нахиляє до дверей.
ТОЛЯН: Хочеш шагнуть?! Шагнуть хочеш, спрашую?
Андрій, не чекавши такого поводження з собою, налякано виривається, відступає на крок, притуляється спиною до дверей.
АНДРІЙ (зніяковіло, зі страхом): За що... ви так мене?..
ТОЛЯН (розлючено): За шо?.. За шо?.. Мовчи!.. Замочу, падла!..
ТОЛЯН (повертається різко до Штиря, майже кричить): А шо! Ти шо, тут у нас основной, да?! Ми уже не на зоні, ми домой уже їдем, ти забув? Да?!
ШТИР (спокійно): Ти всю жизнь так будеш їхать, мужик – домой з зони і з дому на зону. Це тобі тільки перший раз так кажеться, шо навсігда вертаєшся. І каждий раз над тобой бугор буде. Не я, так другий хто. Або разві шо пси конвойні, отоді, може, без пахана обійдеться. І не дьоргайся. І успокойся. Покури тихонько...
Вся четвірка, і з ними Андрій, попахкують цигарками. Андрій потроху очуняв від ляку і врешті, затягнувшись, пробує поновити розмову, але знову, на жаль, невпопад.
АНДРІЙ: Хлопці, а ви... ви з зони їдете?
Четвірка переглядається, гмикають незадоволено.
ЦИГАН: Шо це за вопроси у тебе такі ментовські? Откуда їдете, да як звать, да за шо сиділи? Іще тобі шо розказать?.. (Погрозливо насувається на Андрія).
АНДРІЙ: Та я... я просто так спитався...
ТОЛЯН (теж ступає вперед, на підтримку Циганові): Ти своє "простотак" при собі держи, поняв?..
Штир за їхніми спинами стоїть спокійно, але спостерігає за ситуацією. Мультик вирішує втрутитися, розрядити напругу.
МУЛЬТИК: Да ладно, шо ви, Толян, оставте фраєра в покої. Він же вам закурить дав, мєжду прочим... (Толян і Циган повертаються до нього, і Мультик (намагається використати увагу друзів, якою раптом заволодів): От щас би випить ще, да? Пашлі, пошманаєм по вагону – невжелі ж ні в кого нема? А то ще трястись до того Здолбунова... (До Андрія) — Скіки ще туда їхать, зємеля?
АНДРІЙ: Ще... до Здолбунова... та хвилин сорок, мабуть...
МУЛЬТИК (до своїх): Поняв? Сорок мінут ще їхать. Ну ясно, шо нада випить. Отам бабци кімарять, дальше по вагону, у них точно должно буть, я зуб даю!.. Давай, докурюй, підем знакомиться. (Затягується сигаретою кілька разів підряд, дивлячись, як вона щоразу коротшає. Потім звертається до ватага.) – Ну шо, Штир, ми і вправду підем, попробуєм. Вдруг шось і обломиться. (Штир киває, сам повільно підносить цигарку до рота, збираючись нею ще довгенько диміти).
МУЛЬТИК (до Цигана зТоляном): Ну шо, пашлі? (Викидає сигарету і, шарпнувши двері, ступає у вагон. Толян і Циган притоптують свої бички, після чого Толян гостро зиркає на Андрія).
ТОЛЯН: Учті, фраєр, ми ще вернемся. (Удвох з Циганом заходятьу вагон).
З цієї хвилини дія немовби розділяється. Штир з Андрієм залишаються в тамбурі, а троє урок промишляють у вагоні. Вони підходять до жіночок, які сплять, притиснувшись до своїх сумок і навіть намотавши ремінці собі на руки.
Циган зупиняється над ними, Мультик і Толян позаду. Толян взагалі відійшов десь аж до своїх речей, щось там шукає, знаходить, потім підходить до товаришів.
ЦИГАН: Дівчата! Ей! Підйом! Проспите і царство небесне!..
ЖІНКИ (прокидаючись, налякано): Га? Шо? (Перезираються, дивляться то на Цигана, то за вікно.) – Яка станція? Шепетовка?..
ЦИГАН: А вам шо, до Шепетовки? То ви уже давно тю-тю!.. Слиш, дівчата, надо побазарить...
ПЕРША ЖІНКА: Нє, нам не в Шепетовку, нам дальше. А яка була станція?
ЦИГАН: Ладно вам: яка станція, яка станція? Їдете — і харе. Слиш, дівчата, а у вас випить не найдеться? Ми заплатим...
ПЕРША ЖІНКА: Випить? Де? Ми неп'ющиї, правда, Свєт? (Кокетливо перезирається з подругою.) – А яка станція, скажіть, хлопці?..
ЦИГАН: Неп'ющі... Ну то шо з вас толку?.. (Розчаровано перезирається з товаришами.) — Ну ладно, ми пашлє. Пардоньте, дамочкі... (Відходять).
В цей час у тамбурі Штир з Андрієм, перезираючись, пахкають цигарками. Андрій знову зважується заговорити.
АНДРІЙ: Пасха сьогодні. Он у селі церкву видно... хресний хід... (Вказує очима за вікно).
ШТИР: Да-а... Щас прийдуть домой, самогоночки вріжуть, крашанками розговіються. Великий празник!..
АНДРІЙ: Воскресіння Господнє. Найбільше свято християнське... Чуєш, а чого твої хлопці такі лихі? Особливо той, молодий...
ШТИР: Да того, шо молодий, х-ха!.. (Випускає цівку диму).
АНДРІЙ: Ви ж додому їдете. Радіти повинні... радуваться должни, що ж повертаєтеся. Рано-вранці... утром... жінок, дітей, матерів побачите... Чого ж злиться?..
ШТИР: Хто побачнть, а хто й нє... У кого їх нема... Я от, напрімєр, до вас їду на роботу устраюватися. На "Азот", знаєш таку фірму? (Андрій киває.) – І вообще, шо це ти начав? Я тобі так скажу – не лізь-но ти в душу. А то вони... (Киває у бік вагона) – вони тебе удєлають. І я нічим не поможу. Ти ж бачив, як вони з рук вириваються...
А у вагоні тим часом Циган, Мультик і Толян перейшли від жіночок, які виявилися "неп'ющі", до тієї лави, де спить Чоловік з сумкою, та ще той, що ми його умовно назвали Гармоністом. Зупинилися над сплячими, про шось перемовляються.
АНДРІЙ: Ану стій! Зажди! Зачекай! Якось ти не так говориш, як годилось би пахану. Ану давай-но заново, спочатку. (Відвернувшись до вікна, тихо, ліричним тоном.) — Воскресіння Господнє. Найбільше свято церковне...
ШТИР: А от слиш, братан. Я ще на первий свій срок ішов, десь у сємдесят яком-то там году. І на пересилкє одній, на распреділітєлі, в общем, погнали нас в баню миться. І був там один баптіст, ну, штунда, словом, загримів на два года, бо в армію йти отказався. І вже там, у бані, голяком (усміхається) сцепився той штунда з одним, як я поняв, нашим вєрующим, православним. А сцепився за то, шо коли Христа розп'яли, то рядом з ним ще ж двох розп'яли, знаєш? Разбойніків. Вроді нас, блатних, тіко тогдашніх. І вони вже на хрестах, знацця, розп'яті, начали з Христом базарить, да? І шось там один йому сказав, шось другий, а Христос потом одному з них і каже, як то, дай-но вспомню... Ага, значить, він і говорить: "Кажу тобі – сьогодні ще сидітимеш біля мене на небесах". Це наш так говорив, православний, знацця. А той штунда, він доказував, шо Христос, мол, сказав: "Кажу тобі сьогодні – ще сидітимеш ти зі мною на небесах". Ну, сьогодні, мол, кажу тобі, а сидітимеш на небесах десь у будущому... Понімаєш? От як ти собі думаєш, хто з них прав був, га?
Поїзд починає гальмувати, врешті зупиняється. Двері відчиняються.
ГОЛОС: Станція Могиляни! Наступна станція Остріг. Обережно, двері зачиняю!
Електричка рушає знову. Андрій допалив і повернувся обличчям до темного вікна у дверях, притулився чолом до нього.
АНДРІЙ: Кажу тобі сьогодні... Кажу тобі сьогодні...
ШТИР: Шо ти там шепчеш, зьома? Хто з них прав, по-твоєму?..
АНДРІЙ: Кажу тобі сьогодні... Кажутобісьогодні...
Двері вагона розчиняються. У дверях, розставивши широко ноги, стоїть Толян.
ШТИР: Ну, шо там?
ТОЛЯН (не вельми приязно): Да поки-шо нічо, но ще, може, шо і вломиться. (До Андрія.) – Ей, фраєр, сєкі! (Несподіваним швидким рухом звідкись з-під куртки виймає ножа, який синьо зблискує лезом у тьмяному освітленні.) – Опа-на! Пьоришко! ( Грається зброєю, перекидаючи її з руки в руку.) — Опа-на! Сєкі! І сквозь вахту проніс, і от шмона заникав! Це я для братішкі виточив, для Русліка. (Підходить на крок ближче до Андрія.) – Із чого, ти думаєш? Із напільнічка!..
ШТИР: Толян, йшов би ти...
ТОЛЯН: І піду!.. (Вже через плече.) — Учті, фраєр, нам ще єхать і єхать...
Заходить у вагон, зупиняється над тим, шо спить біля Чоловіка з сумкою, тобто над Гармоністом.
АНДРІЙ: І все-одно щось не так.
ШТИР: Шо – не так?
АНДРІЙ: Знову ти не так себе поводиш.