Це щось більше, ніж те,
Про що звикли казати:
Злиття.
Хто спроможний віднині
Зламати гартовану вдачу,
Якщо я тепер знаю:
Попереду Вічне Життя?
Та й не це мене тішило:
Хай егоїсти і сноби
Особисте безсмертя шукають.
У мене від іншого щем:
Кожна зірка й травиця —
Клітини моєї особи.
Я існую усюди —
Мов справді розлився дощем.
Птах у небі — це я.
Хвиля в морі —
Це хвиля на серці.
Білі хмари...
І сонце, і вітер, і грім...
І пшениця, і жито...
І навіть плотвиця в озерці —
Все це іскри життя,
Котре є особисто моїм.
І тягнулася думка туди —
В Галактичну Монаду.
То, по-вашому, Бог —
"Чорна дірка"?!.
Добродії-фізики, ні!
"Чорна дірка" — для вас,
Бо над нею ви втратили владу.
Але ж є ці "дірки"
В Сонці, Місяці —
В кожнім зерні.
Окрім "чорних дірок",
Виявляється, в світі немає
Порошинки найменшої.
Всюди вони — ці "дірки"...
Це — Субстанція, Дух.
Це — та Сила, що Всесвіт тримає.
Це ж Монада!
Малі та великі Монади —
Не вгаслі зірки!
Ієрогліф Природи
Невірно прочитаний вами,
Та ви правильно кажете:
Ось та остання межа,
Де ще фізика здатна
Числом і скупими словами
Повести нашу думку —
Неначе по лезу ножа.
А в глибинах Монади
Кінчається фізика — годі!
Там царює Душа Світова.
І ніякий Ейнштейн
З полум'яних глибин,
Що живуть в герметичній Природі,
Про ту Плазму, що Мислить,
Для нас не добуде вістей.
Там — Субстанція.
Там
Ті духовні підмурки живого,
Що зсередини Всесвіт будують —
Від точки, від Я.
Ані краю-кінця
В чорно-гаспидного,
Світового,
Бездуховного хаосу...
То не жива течія.
Справжній Всесвіт —
Лиш те,
Що обжито зсередини Духом.
Він — конечний...
Він — сфера у сфері...
Він — Бог...
...А тим часом
Життя на планеті
Безжалісним рухом
Мене крутить отам,
Де не ждати мені перемог.
Я простягую руки туди,
Де живе Галактична Монада.
Це — Столиця
Держави Христової,
Це —
Велетенська фортеця,
У котру Іудина зрада
Не вповзла, щоб і там
Потьмарити Христове лице.
Ген комети летять —
А мені видається:
То коні,
На яких виїжджають звитяжці
Із кованих брам.
Зорі в їхніх шоломах,
Свобода у їхнім Законі.
Всесвіт — поле для вільної праці,
Домівка і храм.
Поспішайте, звитяжці Монади,
Бо в Темряви є свої слуги.
Світла повні шоломи
Пролийте у наші краї.
Розпадуться колючі дроти,
На кордонах зростуть лісосмуги.
Солов'ї прикордонникам
Прийдуть на зміну —
Мої солов'ї.
Микола Руденко.
28 травня — 4 червня 1978,
Мордовія