Портфель з рипливої шкіри, з латунними замками, ніби у чиновника британського казначейства, галстуком автора віп, здається, не перекривав, але що галстук перед цією картиною суцільного благополуччя й добробуту!
— Сусід? — соковитим басом поспитав чоловік.
— Сусід,— промимрив автор.— Я, власне, випадково в цей вагон.
— А я — закономірно! Ніхто тут не їздить, бо не вірять, що е такі вагони, а я вірю в прогрес і знання. Сподіваюсь, ви теж?
— Так, так, я теж вірю. Але із загальним прогресом не завжди узгоджується бюджет окремої людини. На жаль.
— Ви про гроші? У справжніх людей грошей ніколи не було і не повинно бути!
Авторові приємно було це чути, бо він грошей удосталь ніколи не мав і в пайближчі сто років пе сподівався мати. Але автор змалку виховувався в дусі скептицизму, притамапного селянам, і тому з деякою недовірою зиркнув па дорогий сусідів костюм, па його черевики і на його рипливий, весь у бронзовім сяянні штудерних замків портфель.
— Цікавитесь, що в портфелі? — вмить перехопив авторів погляд чоловік.— Закономірно. Але спершу давайте познайомимось. Варфоломій Кнурець. Доктор срудичних наук.
— Яких, яких? — перепитав автор.— Юридичних?
— Но юридичних і не єрундичних, — зареготав Кнурець, — а ерудичних. Од слова "ерудиція". Чули таке?
— Доводилося. Але хіба є такі науки?
— Раз є доктор наук, то повипні бути також і науки. Згода? Але ви — хто ви?
Автор назвав себе і свою пе вельми популярну професію, яка, одпаче, Варфоломієві Кнурцю, виявляється, подобалася ВЯІЄ давно.
— Між памп є щось спільне,— роздумливо мовив він, розкриваючи свого портфеляку.— Ми взаємно доповнюємо один одного. Наші інтереси збігаються в безлічі точок. Йду в заклад, що й смаки наші... Скажімо, що ви любите в дорозі? Пропоную па вибір: коньяк, шахи, хропіння. Коньяк і шахп в мене в портфелі, а хропіння — самі бачите. Не ніс — аеродинамічна труба!
Автор поквапливо вибрав шахп.
— Мудро й передбачливо,— похвалив Варфоломій Кнурець.— Бо з коньяком, судячи з вашої комплекції, у вас діло б не пішло, а з хропінням, теж судячи з вашої комплекції, ще гірше. Я б і перепив вас, і перехропів. Як казав Просперо в "Бурі" Шекспіра: "І кінець мій безнадійний!" (Ці слова Кнурець вимовив по-англійськи і далі впродовж усіх подальших років знайомства з автором наводив усілякі цитати мовою оригіналу, бо знав, здається, всі існуючі і навіть неіснуючі мови!)
— То в шахп ви мене теж? — несміливо сказав автор.
— Шахп — гра, а в грі повно випадковостей.
Віп дістав з портфеля маленьку шахову дошку, зроблеиу з не відомих авторові порід дерева, висипав з пеї дивпого різьблення червоні й білі фігурки, від яких просто несила було відірвати погляд.
— — Слонова кістка! — вдоволено ноилямкав товстими губами Кпурець.— Сувенір з Індії, і — Ви там були?
— Я скрізь був! Для цього досить напружити уяву... , Грати з таким собі Хоттабичем двадцятого століття в шахи! (Автор несміливо переставив пішака е2 на е4, тобто зробив наяба-пальпішпй хід, який тільки можна зробити в цій мудрій грі, винайденій колись великим індійським народом. Варфоломії! Кнурець (довго думав (хоч над чим тут думати!) і походив пішаком а7. Гамбіт. Цс автор знав ще з школи, де вчитель математики Радуль-ський вів шаховий гурток і головпу увагу звертав на знання дебютів. Іспанська партія, ферзевий гамбіт, захист Філідора, староіндійський захист. Це звучало так романтично, як назви гір і річок на карті світу. Але з часом усі дебюти переплуталися в авторовій |голові, і зостався там тільки отой жалюгідний хід пішаком Ь2-е4.
До дев'ятого ходу автор так-сяк переставляв фігури, стежачи не так за становищем на дошці, як за рухами товстих, волохатих рук Варфоломія Кпурця. Десятий хід був цілком випадковий, але доктор ерудичних наук аж підскочив.
— Цей хід зробив Капабланка в дванадцятії! партії матчу з Альохіпнм!
— То, може, мені переходити? — спитав автор.
— Як переходити? У вас же тепер відкривається така атака! Ви ж пам'ятаєте, як далі грав Капаблапка?
Пам'ятати, як грав Капабланка в дванадцятій партії матчу з Альохіпим па звання чемпіона світу?
Ясна річ, автор грав не так, як Капабланка, але Варфоломій Кнурець згадував, де, коли й хто робив подібні ходи, так що партія В шахи нагадувала футбольне змагаїшя по радіо, коли по бачиш ні футболістів, ні гри, а чусш тільки балачки коментатора. Варфоломій Кнурець пам'ятав усе, що можна було пам'ятати про шахи, він приголомшив автора своєю шаховою ерудицією, буквально вбив його знанням предмета і просто нелюдською пам'яттю, а партію... програв. Зіграли ще й ще, і всі партії Кнурець не програв, а, як-то кажуть, "продув". Коментувати вмів, а грати — піяк.
— Як же це? — дивувався автор.
— Не практик,—зітхнув Кнурець.—Моя стихія—теорія. Чисті зпапня. Те, до чого не можна доторкнутися рукою. Та що рукою! Є речі, до яких навіть людський мозок ніколи не пристосується. [Наприклад, уявити собі гуголь.
, — Гуголь?
І — Не плутати з Гоголем і Гегслем! — добродушно засміявся доктор ерудичних паук.— Гуголь — це одиниця із ста нулями. От цифрочка!
— Але навіщо таке число?
— Все потрібне людям. І хтось повинен збирати в своїй голові всю цю всячину і тримати її там, щоб при нагоді.. Не повірите, а я працюю науковим консультантом у сорока трьох міністерствах і ста двадцяти двох науково-дослідних інститутах! Редакції, товариства, установи — цо вже як громадське доручення. Сумлінно виконую навантаження.
— Як же це можливо? — пе повірив автор.
— Дуясе просто. Людям потрібні знання, факти, дані, просто неймовірності. Мене питають — я відповідаю.
— У вас довідники? Спеціальна служба? Варфоломій Кнурець поляскав себе по лобі.
— Усе тут.
— Але ж яким чином?
— Дуже просто. Ще з дитинства. Хочу все знати. І уявіть: без ніякого напруження. Ніяких самозречень. Цілком нормальне життя. Навіть був одружений. Тричі. Всі жінки втекли. Кажуть: нудно. Видно, попадалися дурні жінки. Не вмію вибирати. Взагалі нічого не вмію робити, а знаю все.
— Все?
— У межах загальних зацікавлень. Можете попитати. Будь ласка.
Автор спробував питати — Варфоломій Кнурець відповідав. Це була ненаукова фантастика. Він справді знав усе на світі. Скільки слонів було в Ганнібала при його переході через Альпи, коли була битва при Лепанто, хто така Мюзидора, а хто такий Мелузин, що таке ептропія повідомлень, в чому полягає критерій стійкості Най-квіста, яка завдовжки річка Синюха, який середній надій на корову в колгоспах Полтавської області в 1974 році, яка різниця між коралом і сералем, гогами і магогами.
Це була ніч запитапь і відповідей, автор ставив запитання ча-соп дурні, тоді доктор ерудичних наук гнівався, але однаково відповідав, бо ерудити добрі навіть тоді, коли гніваються. Знання вони призбирують з єдиною метою: віддавати людям. Зустріч з ерудитом приголомшує, породжує в тобі комплекс нижчості й тяжке почуття неповноцінності, але згодом ловиш себе на думці, що в ерудита є якийсь гандж. Слухаєш його далі і відчуваєш: він починає набридати своєю одноманітністю і, сказати б, неприродністю. Не чоловік, а пристрій для запам'ятовування. Його б віддати в іпститут Глушкова як додаток до одної з обчислювальних машин. Нудьга від ерудита з'являється, мабуть, тому, що знання його — мертві. Вони спрямовані тільки в минуле, належать дню вчорашньому. День нинішній наповнений для ерудита незбагненністю і таємничістю. Ерудит цілком безпорадний, наївний, губиться перед дрібницями, в усьому шукає аналогій і часто стає смішним через те. Бо яка аналогія, скажімо, може бути між римським імператором Веспасіаном, який наклав податок на римські нужники (його знаменитий вислів "гроші не пахнуть" наводить Маркс у першому томі "Капіталу"), щоб мати кошти для війни з Іудеєю, і товаришем Вивершеним, що звелів (проти всіх радянських законів!) колгоспам платити по дві з половиною копійки з кожного гектара бемлі для спорудження в райцентрі адміністративного будинку, (де б товариш Вивершений нарешті міг мати свій власний кабінет, якого йому не належало за посадою? Веспасіап, як відомо, війну з Іудеєю виграв, а товариша Вивершеного зняли з роботи "в зв'язку з пошатпувшимся...". От тобі й ерудиція, ось тобі й аналогії!
Ніч у вагоні промайнула, як у сучасних повістях,— "враз", "раптом", зпенацька", автор задрімав лиш перед світанком, і снилися йому гоги й магоги, гегелі й гуголі. В столиці шляхи автора і Варфоломія Кнурця розійшлися так, що й не знати було, чи зійдуться ще колись. До того ж автора вже за годину-дві став розбирати сумнів: а чи був справді Варфоломій Кнурець, чи, може, приснився? І чп може існувати чоловік, схожий на Варфоломія Кнурця, в наших умовах? І що скаже, довідавшись про це авторове знайомство, прискіпливий читач, якого в художпіх творах передовсім цікавить, що ж робить герой твору, "які державно-господарські чи етично-моральпі проблеми розв'язує"?
їому автор, не пошкодувавши своїх високоцінних зусиль, розшукав згодом Варфоломія Кнурця і навіть заприятелював з пим, щоб вивчити його діяльність. Ллє, відчуваючи все ж деяку нереальність і, сказати б, навіть містичність доктора ерудичних наук, він не наважився відводити йому в цін розповіді занадто багато місця, а обмежився поодинокими згадуваннями, та й то переважно в дужках, як і весь цей розділ.
Варфоломій Кнурець народився пе знати коли, він позбавлений віку, бо хіба можуть мати вік знання? їх по підточує навіть безжальний час, цей "кріт історії", як називав його Маркс, отож чоловік, який став мовби символом знання, стає над часом, а вже над простором ставлять його самі люди, внаслідок чого виникає вже й зовсім неймовірно твердження: Варфоломій Кнурець паро-дився в різних областях нашої республіки. Як цо могло статися? Дуже просто. Такого унікального чоловіка по можна віддавати якомусь одному місцю, він, бсзлсрсчш), повинен належати одразу всім!
І він належав, і не тількп місцевостям, але й людям, всім приходив па поміч, радо слугував своїми унікальними, невичерпними знаннями.
Справедливість вимагає сказати, що й розповідь ця не тільки прокоментована, а й інспірована Варфоломієм Кнурцсм, бо саме він по-дружньому порадив авторові поїхати слідом за молодим архітектором до Карпового Яру (про це автор уже казав, але якось пе-сміливо).
{ — А чого я там но бачив? — не дуже тактовно поцікавився автор, згадавши, скількох архітекторів, художників, скульпторів уже і посилали в своїх творах на село письменники, щоб ті понюхали Ідух пшеничної соломи, і що з того вийшло.
— Ти заклик про вивчення життя знаєш? — спитав Кнурець ,(він з автором був уже на "ти").
— Припустимо.
— Треба вміти читати заклики.