– Свідки показали, що ти поводився підозріло – цілий вечір крутився навколо кіоску, видивлявся підходи, прикидав можливості… Словом, варіантів у тебе небагато: або одразу зізнаєшся, видаєш подільників і гуманне українське правосуддя враховує твоє щире каяття, або робиш те саме тільки трохи пізніше – десь так через годинку після перевиховання в нашому підвалі. Там ми трохи працюємо з упертюхами… У тебе скільки нирок, дві? Може залишитись одна – другу відіб'ємо!
Лука мало на коліна не впав, запевняючи сухорлявого капітана, що до пограбування не має ніякого стосунку, що в торгівельному центрі був і до ювелірки підходив, але виключно тому, що… ну чому підходять до ювелірки? – та щоб купити прикрасу… Так, купити… дівчині… обручку дівчині, так – у нього є дівчина й вони збираються одружитись! А крутився… бо довго не міг вибрати… Вагався… вагався, так!
Лука відчайдушно імпровізував. Молов перше що спадало на думку, бо розумів, що Женечка навряд чи підтвердить дійсну причину його підозрілих маневрів довкола кіоску, та й Пашку не хотів підставляти – не по товариському буде! Він не знав, що в цей самий час у іншому кабінеті всебічно бездоганна донька бездоганних рожищівських педагогів О. Калиниченко відчайдушно бреше іншому міліціонерові, бреше натхненно, бреше перше, що спадає на думку, але її брехня дивовижним чином збігається, ну – майже збігається з брехнею Луки: вони наречені й скоро одружаться, вони збиралися купити обручки й домовилися зійтись у Гермесі після роботи, вона спізнювалась, тому він її й чекав, ходив довкола тієї злощасної ювелірки, непокоївся…
Лука не знав, що зачувши про невдале нічне пограбування й про його затримання, Пашка вмить просік ситуацію, кинув роботу й стрімголов метнувся в Заготзерно до Оксани, посадив її в таксі та погнав у відділок. Потім кислолиций нащадок Лаврентія Павловича влаштував їм зводини, нудно й уперто намагався підловити на неточностях, а Лука з подивом і захватом спостерігав, як правдиво й переконливо розказує Оксана про їхні неіснуючі плани на вчорашній вечір, які нелукаві сльози котяться з її широко розплющених блакитних очей, як щиро вона присягається, що не бреше. Цьому неможливо було не повірити й капітан повірив. Втім, згодом Лука дізнався, що на час, коли його відпустили додому, десь у Василькові колеги кислолицого вже затримали справжніх грабіжників.
– Сьогодні кілька разів прозвучало, що ми з тобою збираємось одружитися! – сказав Лука, коли тримаючись за руки вони крокували до її дев'ятиповерхівки.
– Пригадую. І що?
– Мусимо триматися озвученої версії, інакше чотириокий капітан щось запідозрить!
– Мусимо! – погодилась Оксана й кинулась йому на шию.
Літо здиралось до маківки. В сітчастих клітках невтомно розмножувались і нагулювали вагу кролі, цвіла картопля, в'язалися перші огірочки, на зубах смачно хрумтіла свіжа редиска. Ледь перепочивши після акації, бджоли завзято заходилися біля липи, піднімаючи кришку вулика Лука аж точився від хмільного липового сопуху, але колишнього блаженства це йому чомусь не приносило.
Перед сном слухав по радіо розлогу оповідь якогось розумника про ефект правдобачення, про загрози які несла людству синя пандемія, про консолідовані зусилля світової спільноти, завдяки яким ці загрози було подолано, про неоціненний доробок, доданий до загальних зусиль високошановним Домнулом та його Собором Всесвітнього Спасіння.
– Природа з'яви Мгамба-вірусу – збудника так званого "синдрому Мгамби", він же ефект правдобачення, що спричинив синю пандемію, залишається нез'ясованою, – розтовкмачував фахівець. – Науковими колами досі гуляють цілі розсипища версій, від цілком прагматичних до найфантастичніших. Оскільки відомо, що вірус поширився з теренів Африки, більшість учених схильні звинувачувати в цьому традиційні фактори, які буцімто спричинили й ВІЛ та Еболу, себто брак чистої питної води, тотальну антисанітарію, ігнорування протиепідемічних заходів і навіть, перепрошую, скотолозтво, яке начебто популярне в деяких регіонах чорного континенту. Хоча погоджуються з таким "традиціоналізмом" не всі. Скажімо професор Колумбійського університету Герберт Неш припустив, що ланцюжок мутацій зумовило падіння на сході Африки астероїда. А от ексцентричний дослідник практичної космонавтики, щоправда аматор, австралієць Стенлі Ґерд пішов іще далі, стверджуючи, що це могли бути навіть залишки старого радянського супутника, який за інформацією Роскосмосу впав у дві тисячі п'ятнадцятому році в Індійський океан неподалік від Африканського узбережжя! Росіяни, мовляв, утаїли, що залишки до океану не дотягли й попадали десь на суходолі, втім, офіційного підтвердження дана версія не отримала.
Хай там як, а явище виникло і з цим треба було щось робити, причому загроза вбачалася не так у медичному, як у морально-етичному аспекті проблеми, деякі філософи одразу заявили, що ефект правдобачення в разі його неконтрольованого поширення спроможний зруйнувати самі підвалини наявної світобудови! Чому? – запитає мене уважний слухач. А тому, шановний слухачу, що йдеться про зазіхання на такі очевидні для сучасної людини норми, як право на особисте життя й право не свідчити проти самого себе, право на нерозголошення персональних даних і на збереження лікарської таємниці, звичайне батьківське право ухилитися від деяких питань своїх дітей і право поліцейського не виказувати оперативних даних сторонньому. А ще ж існують таємниці державного рівня, функціонує усталена практика допуску до секретних документів, є таємниця усиновлення, заповіту, таємниця голосування врешті-решт! Людство не для того виборювало свої фундаментальні права, щоб їх у одну мить зруйнувала купка ніким не уповноважених синьошкірих суб'єктів, яких українці дотепно прозвали правдорізами! Погодьтеся – народні назвиська зазвичай дуже влучні: правдоріз – той, хто своєю недоречною правдою здатен зарізати чоловіка до смерті!
Отож, щойно синя загроза стала очевидною, більшість урядів світу тут таки заходилася розробляти програми з її нейтралізації й усунення. Звісно, ми зобов'язані осудити ту негуманну практику боротьби з синіми, яку продемонструвала Північна Корея, де бідаків банально розстрілювали, зате цивілізовані країни показали неабияку консолідацію зусиль, гнучкість підходів і ефективність результату. Сподіваюсь, слухачі пам'ятають масштабну кампанію по виявленню й взяттю на облік усіх так званих "правдовидців", коли спеціальні урядові уповноважені делікатно роз'яснювали синім шкідливість, а отже й небажаність правдознавчої практики, коли їм пропонувалась безкоштовна підтримка психологів, допомога в працевлаштуванні та в лікуванні задавнених недуг, видавались талони на пільгове зубопротезування та придбання деяких косметичних засобів.
– Так воно було та трохи не так! – сонно заперечив Лука розумникові в радіоефірі. – Не завжди ті уповноважені були "делікатними"! Гомоніли, що деяких непоспішливих синіх витягували з ліжок і волікли на знебарвлення прямо посеред ночі, деяких ловили на вулицях, дорослих волошкових виганяли з роботи, підлітків зі шкіл, а студентів – з вузів, у містах з'явилися молодіжні ватаги антиправдистів, які забивали бідолашних синяків, бувало що аж до смерті!
– Напевно слухачі пам'ятають і інше, – ніби відгукуючись на зауваження слухача продовжував розумник. – Далеко не всі носії синдрому Мгамби з вдячністю приймали державне піклування, деякі від нього категорично відмовлялись, наполягали на якійсь химерній "месійності" – правдорізи, буцімто, покликані врятувати світ від загибелі, вивести людство з глухого кута, підняти цивілізацію на новий виток… Про хибність і шкідливість таких, з дозволу сказати, порухів ми з вами вже говорили. Врешті Кайл Ватанен – американський школяр, який наклав на себе руки через убивчу діяльність одного з таких "месій" став можливо найвідомішою, але далеко не єдиною їх жертвою!
Як бачимо, не варто впадати в меншовартість і думати, що недисципліновані правдорізи траплялися лише в Україні. Друзі, світ іще пам'ятає так званий "заколот синіх" у Болівії, коли півсотні носіїв синдрому захопили президентський палац і оголосили про створення "Царства Правди", пам'ятаємо радикальні рухи синіх у Німеччині й Угорщині, спробу створення "партії правдофілів" у Ізраїлі, скандальні шоу правдорізів на норвезькому телебаченні.
Цивілізований світ змушений був удатися до стримування: так званим дітям правди заборонялися виступи в ЗМІ й узагалі будь яка публічна діяльність, обмежувалось їх пересування, синьошкірих зобов'язували ставати на облік у поліції. Звісно, хтось може закинути (й закидали!) владцям кричуще порушення прав людини, але нагадую – призвідниками таких радикальних обмежень були не уряди, а мізерна меншість, недисципліновані носії синдрому, які своїми неврівноваженими діями ставили під загрозу, увага – подальший стабільний розвиток цілого людства!
Невідомо як далі продовжувалося б це "кольорове" протистояння, якби своє вагоме слово не сказала наука. Спершу за правдорізами було помічено слабке випромінювання, які втім легко піддається пеленгуванню й це одразу полегшило контроль за наявними синіми та неабияк спростило виявлення нових носіїв синдрому. Ба більше, вчені встановили, що такий контроль можна здійснювати й з навколоземної орбіти, варто лишень запустити туди кілька супутників з відповідним обладнанням. Поки уряди спішно вишукували кошти та вносили зміни до бюджетів, неоціненна допомога загальній справі надійшла від високошановного Домнула: очолюваний ним Собор Всесвітнього Спасіння зібрав і передав на проект космічного стеження суму в понад мільярд доларів!
Але остаточний цвях у домовину синьої загрози було ввігнано дві тисячі двадцятого року, коли фахівці Центру антивірусних досліджень, що в американському місті Нешвілл, виділили й успішно випробували препарат, пізніше названий Трукіллером. Розпочалася кампанія з так званого "знебарвлення", кількість синіх у світі пішла на спад, випадки захворювань почали рахувати спершу сотнями, а згодом і десятками. За даними ВООЗ торік у світі з'явилося лише шість нових правдорізів, за перше півріччя біжучого року – не з'явилося жодного.
На основі ослабленого Трукіллером вірусу вчені розробили вакцину Трухантер і за короткий час "щеплення від правди", як назвали це деякі, не надто розумні як на мене, дотепники отримав практично кожен мешканець планети! Після цієї безпрецедентної кампанії Мгамба-вірус можна було вважати знищеним.