Врешті перша вістка, яка нас зацікавила.
"Урядові кола затривожені труднощами, в яких опинився Радянський Союз. На пресовій конференції в Об'єднаних Націях секретар цієї установи відмовився відповісти на запит, що саме трапилося в Московській імперії. Уряди Заходу зберігають ці події в таємниці, щоб не поширювати зайвих вісток, проте студіюють у безперервних нарадах складне міжнародне положення. Дальші комунікати подамо за хвилину ".
Тепер ми всі згуртувалися біля радіо. Знову заграла музика, яку незабаром перебив голос коментатора подій:
"Труднощі, які переживає Радянський Союз, зберігаються поки що в таємниці. Наради з останньої хвилини не дали ще висліду щодо становища Заходу до цих подій ".
Після цього коментатор у довшій передачі з'ясував статті визначних політичних газет та журналів. З натяків виходило, що заіснувала можливість розвалу Московської імперії. Коментатор не подав причин такої можливости й зупинився тільки на міркуваннях преси. Більшість авторів висловлювала свої турботи з приводу захитаної політичної і господарської рівноваги у світі.
"Від двісті років світова політика, зокрема англосакських держав, спирається на відомій у дипломатії системі рівноваги сил. Наприклад, Франція мусить рівноважити сильну Німеччину, щоб стримувати її господарську експансію, звернену проти Англії. Німеччину шахує зі сходу СРСР, а його знову Японія. Тому з точки погляду такої системи Англія доклала всіх зусиль, щоб сторпедувати французько‑німецьке порозуміння з‑перед двадцяти кількох років, не допустила до переваги комунізму в Італії і так далі. Одним з найважливіших чинників цієї рівноваги, силою свого існування, є Радянський Союз.
Школа дипломатії Заходу, яка існує вже триста років, у своїй політиці не може змінити концепції рівноваги з цілком практичних мотивів. Така зміна викликала б хаос у способі мислення політиків, але важливішим є те, що іншої концепції досі не знайдено. Вона найкраще відповідає вимогам вдержати політичну позицію Заходу, хоч з постійними втратами впродовж століття. Вона зберігає теж економічний рівень, а господарські справи дуже вразливі на всякі зміни.
Тому, наприклад, Захід довів до співіснування з Радянським Союзом. І тому Захід постійно відкидав усі аргументи розподілу СРСР на національні держави. Коли б ми прийняли ідею визволення поневолених народів і почали переводити її в діло, ми насамперед створили б хаос на Сході і, замість одного господарського ринку, мали б десятки малих, з якими було б трудніше дійти до ладу. Крім цього, розвал Радянського Союзу довів би до захитання або і знищення політичної рівноваги, а з цим непридатност и цієї нашої методи. Така ситуація була б просто нашим національним нещастям, бо ми не мали б іншої бази, яка могла б вдержати наші держави Заходу на їхньому провідному становищі ".
– Ось хід думок! – не втерпів Семен.
– Розумієте, куди вони гнуть?
– Висновки такі, щоб удержати цілим Радянський Союз!
Ситуація була ясна. Дотеперішня політика Заходу обстоювала цілість Московської імперії, чи то з наведених мотивів рівноваги, чи зі страху перед комуністичною потугою. У дипломатичній грі зисків і втрат непорушною тезою було не реагувати на визвольні змагання поневолених Москвою народів.
Дядько закурив:
– Те, що сказав коментатор, насторожує мене! Мабуть, матимемо другий фронт. Гасю, звари нам кави!
Ми снували наші здогади. А може, в обличчі повного розвалу московської влади Захід усе таки опритомніє?
– Ні! – продовжував дядько. – Вони докладуть усіх зусиль, щоб до цього розвалу не допустити! Дай Боже, щоб я помилився.
Кава нам смакувала, дарма що над нами нависли нові непередбачені проблеми.
– Чому непередбачені? – заперечив дядько. – Адже ми їх сподівалися, і тому на самому початку…
– Увага, увага! – залунало з радіо.
Ми насторожилися, я включив магнетопис.
"Згідно з офіційним повідомленням, на закритому засіданні Спільноти Народів вирішено: з уваги на те, що уряд Росії тимчасово не є у спроможності виконувати свою владу і є небезпека, що поодинокі народи у стремлінні створити свої незалежні держави викличуть важкий у наслідках господарський і політичний хаос, Спільнота Народів є примушена для добра всіх держав світу вислати на загрожені території, зокрема в Україну, свої міжнародні війська. Завданням тих збройних сил буде вдержати порядок і спокій до часу, коли легальна влада зможе виконувати свої обов'язки ".
Слідували пояснення, закриті дипломатичними банальностями. Говорилося далі про ідеали людства, про свобідне вирішування політичних справ, про господарський рівень, одним словом, груба й нездарна пропаганда.
Дядько підвівся:
– Друзі, нас тут четверо, ми знаємо одне одного і спільно виконуємо наші обов'язки. Проте до нашої науково‑бойової групи належать ще дві особи: дівчина, що є зв'язковою між нами й Україною, і провідник великої визвольної організації в Україні, який є нашим безпосереднім шефом і якого накази я виконую. Члени організації – українські націоналісти. Це вибрані люди, віддані ідеї визволення нашої батьківщини. Це відома вам з оповідань батьків ОУН. Та сама організація, що перед сорок роками створила Українську Повстанську Армію, що опісля перейшла в підпілля і боролася іншими засобами, і що нині ліквідує Московську імперію!
– Та, що її так ненавидять москалі всіх мастей.
– Ненавидять і бояться! І врешті ми осягнули нашу мету, і ви, друзі, є свідками цієї історичної події! Та ще її співучасниками. Як бачите, ми тільки мала ланка в ОУН. Але ми виконуємо наші завдання, і за це я вам дякую в імені нашого провідника!
Коли дядько підійшов до мене, я прошепотів:
– Але я не є членом організації!
– Бути членом ОУН – це незвичайна почесть! На це треба заслужити особливими вчинками!
– Дівчина з нашої шістки, – продовжував дядько, – живе постійно в місці осідку Спільноти Народів. Зв'язок з краєм відбувається за допомогою апарату, схожого на радіовисильню. Різниця тільки в тому, що не висилаємо довгих речень. Наші розмови конденсуємо в одній сотій частині секунди, в одному ударі хвиль, і тому їх годі переловити. А той, хто відбирає, при своєму столі розтягує переслане до розмірів нормальних слів. Це так, як операції логаритмами в математиці. Трудні чи скомпліковані обчислення перекидаємо у світ інтегралів і диференціалів, там розв'язуємо їх уже простими математичними методами й вислід переносимо знову у нижчу математику. Зрозуміло?
– Зрозуміло! – поспішився я відповісти.
Про математику й логаритми я не мав найменшої уяви. Гаська глумливо глянула на мене.
Для відбору дальших вісток залишилася Гаська, а ми подались у кімнату дядька обговорити наші нові завдання.
24
Нас дивувало тільки, пощо це обмотування в таємницю, чому не сказати світові цілої правди? Ми ж не ховалися, коли починали нашу боротьбу, цілий світ знав про нас у першій фазі боротьби.
– Я думаю, – відповів дядько, – що ми заслухали офіційного повідомлення, а в ньому не давали пояснень ні аргументів за чи проти. Далі, люди сьогодні скоро забувають, і те, що діялося перед тижнем, уже засуджене на забуття новими й новими подіями. Врешті, преса. Ми її не маємо, а вона напевно пише про події в Радянському Союзі.
Проте всі ці питання не стримували нас від дії. Ми виготовили заяву, видрукували її на тоненькому пластиковому папері й вислали, як і раніше, в головні столиці світу. Одночасно дядько послав сконденсований шифр в Україну і до нашої зв'язкової в місті Спільноти Народів.
Наша заява мала такий зміст:
"Ще раз звертаємо увагу, що будь‑який політичний крок у користь колишньої Московської імперії буде суворо караний революційними силами України. Ми відкидаємо рішення Спільноти Народів вислати в Україну і на терен колишньої Московської імперії інтернаціональні війська. Звертаємо увагу, що кожна держава, яка вишле туди своїх вояків, знайдеться негайно у воєнному стані з нами, що рівняється її повному знищенню ".
Ми спостерігали на екрані, яке велетенське враження зробила на мешканців столиць поява наших ракет і розкинені летючки. Тепер навіть Спільнота Народів не зможе закрити правди про нас.
А другого дня прийшов дядько з радісним обличчям.
– Сідайте і слухайте! – сказав, розсівшися у фотелі.
У руках тримав кілька листків паперу.
– Отож, учора я переслав до нашої зв'язкової деякі накази. І сьогодні маю звіт. А саме я переслав їй зміст нашої летючки, який вона мала помножити електрично й розкинути в головній залі засідань Спільноти Народів.
Виявилося, що саме відбуваються головні збори делегатів з цілого світу, які обмірковують якісь там дрібні справи. Цікаво, що не було в залі представників Радянського Союзу, ні радянських республік, між цим і України, ні сателітних держав. Не знаю, чи вони самочинно не появилися, чи, може, виїхали, або дістали такий наказ з Москви? Та це не важне.
– А як зв'язкова дісталася у залу? – поцікавилася Гаська.
– О, звичайно, засідання було публічне, бо теми нарад не мали великого значення. Отож зв'язкова взяла з собою пропагандивну ракетку…
– Яку? – спитав я, зацікавлений появою нової зброї.
– Це невеличка ракетка, от так розмірів мізинного пальця. У наших акціях ми ставили її де‑небудь під стіною і йшли на свої місця. У відповідному моменті запалювали її електрично, от так, як вмикається телевізію на віддаль. Бувало, шукали тих, хто був близько ракетки, і арештовували іноді підозрілих, але успіху не мали ніколи. Отже, наша зв'язкова зробила те саме в залі Спільноти Народів. Ракетка піднялася вгору, спочатку безгомінно, а опісля почала кружляти під стелею з характеристичним свистом – ну, і розкинула наші летючки. А на кінець, як звичайно, згоріла дотла..
– І що далі? – не втерпіла Гаська, коли дядько замовк на хвилинку.
– Далі? Великий галас у залі й велика втеча делегатів. Було багато потоптаних і побитих. Кожний рвав до виходу, щоб рятувати життя. Відомо, що дипломати й політики не відзначаються мужністю. Воліють спиратися на силу інших. А що це завдання не було нашою акцією, тільки певного роду забавою, то зв'язкова, що є теж начальником психологічної війни, дозволила собі змінити стиль летючки на такий, щоб налякати дипломатів.