Від нього багато представниць слабкої половинки хотіли завагітніти. Але він не займався такими дрібницями. Сашко задовольняв жінок, виконуючи будь-які їхні сексуальні захцянки.
Але ця клієнтка була особливою. Він здогадувався, що працює під пильним оком ЇЇ охоронців, хоча їх і не було видно. Сашко навіть пікнути не встиг би, якби замислив зробити з НЕЮ щось зле. Але, бачить Бог, він отримував величезну насолоду від роботи з цією жінкою. Це не була політична прихильність до НЕЇ, як у більшості помаранчевих. Мова йшла про вишукану естетичну насолоду ЇЇ тілом – і Сашко вповні віддавався роботі.
Єдине, що стримувало його, — це слова, сказані охоронцем цієї чарівної жінки: "Кончишь в неё – убью". У молодика був квадратовий череп, безвиразне обличчя – і сумніватися в правдивості його слів не доводилося. Правда, зародилася крамольна думка: ану ж, це не ЇЇ бажання, це все видумав охоронець?
Сашко хотів зауважити, що, мовляв, є засоби контрацепції, але квадратовий череп випередив його: "ОНА не любит презервативов".
Доводилося гнати все побічне, не ризикуючи дружиною, дітьми, матір'ю, бо молодик виразно натякнув: "Ты ж не хочешь, чтобы им было больно?", маючи на увазі саме їх.
Ще напередодні Помаранчевої революції Сашко побачив ЇЇ на екрані телевізора й уявив, як би він звабив цю чарівну жіночку. У таких випадках він ніколи не думав про себе, лише про клієнток. Це, зрештою, було секретом його успіху. А тут він хотів ЇЇ, і відчував, що його прутень не дає йому спокою.
Мрії збуваються, чорт забирай! Тепер би він віддав багато грошей, аби їхні шляхи не перетиналися. Ні, Сашко ще хотів ЇЇ, але боявся отих квадратових охоронців з відсутністю інтелекту. З іншого боку, він пишався, що саме до нього можна застосувати оте сакраментальне: якщо переспати, то з королевою.
Коли його заповнювали хвилі сперми і здавалося, що вони ось-ось віллються в його клієнтку, Сашко змушував себе думати про похорон свого батька, який трапився в липні цього року, — і це минало.
Тата – веселого і відчайдушного Дон Жуана – банально збила машина. Смерть настала миттєво. Ще зранку бачив його, а в обід тобі телефонують, що батька нема.
Сашко якраз закінчив працювати зі старою клієнткою, яка, втім, щедро розрахувалася з ним. Нічого, крім огиди до її старечого тіла, в нього не було. Довідавшись про смерть його батька, вона з барського плеча кинула йому ще тисячу баксів: "Это вам на похороны, деточка".
Він хотів жбурнути їй в обличчя гроші, дані раніше, і цю тисячу, викрикнути якісь образливі для неї слова, але вона пригорнула його до себе, мов мати (ні, мати ніколи так його до себе не пригортала): "Крепитесь, мальчик мой" – і він усю ненависть затаїв у собі.
Сашко розумів, що це гріх: під час статевого акту думати про похорон батька, бачити рідне обличчя, яке вже ніколи не повернеш до життя, але нічого не міг вдіяти з собою. Це була єдина можливість виконати побажання ЇЇ охоронця, хоча саме з НЕЮ хотілося попрацювати на повну потужність.
ВОНА була далеко думками від Сашка. Якби Ющенко був рішучішим, всі проблеми можна було давно розв'язати. Чому вона повинна терпіти цього в'ялого чоловічка, з його вічними сумнівами, віддавати йому перемогу, яка цілковито належить їй? Янукович теж боягуз, але зі страху він може багато біди накоїти. Та й у її команді нема людей, на яких можна цілковито покластися. Всі тільки й заглядають їй у рот, чекають, що вона скаже. Баби в штанях! Слід розраховувати лише на себе. А як хочеться бути просто жінкою, віддатися цьому хлопчикові, відчути себе слабкою й ні про що не думати… Не може через кляту політику.
Сашко не відразу зрозумів, що наступна – четверта чи п 'ята – хвиля сперми, хоча й не така потужна, як попередні, народжується в ньому. Він відверто проспав її, думаючи про щось своє, зневірившись у тому, що ВОНА кінчить. Було вже пізно думати про похорон батька, та це й навряд би допомогло. Сашко намагався нічим себе не видати і, як міг, маскував свої дії.
— Ладно, Саша, извини, не получается. – ВОНА плеснула його долонею по спині. Удар був сильний. Стало боляче. Він приписав це ЇЇ роздратованістю собою.
— Получится в другой раз, — намагався пожартувати Сашко, але наштовхнувся на ЇЇ погляд мертвої риби.
Він ще не встиг ні про що подумати, як ВОНА дала йому чималу пачку доларів.
— Здесь много, — хотів заперечити Сашко.
— Другого раза может не быть, — жорстко сказала ВОНА і нахилилась до його вуха, імітуючи поцілунок. – Ты кончил в меня, сорванец, я могу забеременеть.
Він зрозумів, що останні слова були не для охоронців. Але ВОНА ще ніколи не розмовляла з ним таким тоном. Сашко відчув погрозу в ЇЇ словах.
Потім вона довго і ніжно його цілувала, бо любила робити це саме після процесу кохання, а не до чи під час цього. Але, радше, це були материнські поцілунки, ніж жага коханки.
Сашко, зворохоблений ЇЇ останніми словами, стояв ні живий, ні мертвий.
ВОНА ніби зрозуміла стан його душі. Знову нахилившись до вуха, аби не чули охоронці, прошепотіла чомусь із грузинським акцентом:
— Нэ боись, малчик, у мэня спирал, — і, як це в НЕЇ завжди виходило, задріботіла штучним сміхом.
ВОНА довго стояла під душем, потім ретельно спринцувала піхву. Коли витиралася, відчула, як смертельно змучилась за ці дні. Аж тепер сон почав долати ЇЇ. Але на НЕЇ вже чекала дівчинка (так вона її називала, хоча це була доросла жінка), яка мала укладати косу. А потім – зустрічі, переговори, таємні рандеву. Все зараз залежить від того, як ВОНА, саме ВОНА, а не хтось інший, організує справу.
Сашко намагався якнайшвидше вирватися з цього кубла, але це було зробити не так просто. Він вбив собі в голову, що йому пустять кулю в лоб, чи задушать, чи скинуть із багатоповерхівки, імітуючи самогубство – ще й записочку посмертну змусять написати: мовляв, змучився жити. І він напише, лишень би не мордували!
Спочатку Сашко хотів віджартуватися. Помахуючи перед дебелим молодиком пачкою доларів, він сказав, що сьогодні сам добереться додому. Краще би він цього не робив! Вогники первісної людини заблищали в очах охоронця, але він сказав те, що мав сказати:
— Велено доставить домой.
Потім Сашка посадили на місце поруч з водієм, хоча зазвичай він вмощувався позаду й усю дорогу розповідав про кумедні випадки зі свого життя, викликаючи дикий регіт у присутніх. Але тепер на його місці сидів молодик з квадратовим черепом.
Всю дорогу до його будинку всі мовчали, і Сашко, паралізований страхом, думав, що ось зараз йому накинуть зашморг – і прощавай, життя. А він не міг поворухнути ні рукою, ні ногою, аби хоч якось натякнути, що готовий і може захищатися.
Йому дали можливість ще пожити. Коли приїхали, Сашко з добру хвилину ще сидів, як укопаний, очікуючи, що охоронець відчинить йому дверцята, бо зазвичай це робив. Але той злісно сказав:
— Чё сидишь, как мумия? Вали отсюда!
Сашко ладен був віддати всі долари, які заробив сьогодні, і ще з дому принести, аби остаточно відв'язатися від цієї компанії, навіть не згадувати про неї, як про жахливий сон, не треба йому таких дорогих заробітків. Руки в нього тремтіли, і він ледве намацав клямку дверцят. Ноги були ватними. Сашко доклав надзусиль, аби виповзти з машини і зробити декілька кроків.
Аж тут почув голос охоронця:
— А попрощаться?
Сашко подумав, що зараз йому встромлять ножа – і так банально закінчиться життя.
— Слушай меня внимательно, — казав квадратовий череп. – Если ещё раз кончишь в НЕЁ, тебя не соберут.
"Другого раза может не быть", — хотів він відповісти словами ЙОГО шефині, але не став спокушати долю, і лише з вдячністю, що йому великодушно подарували життя, замотав головою, мов коняка.
— Смотри, — охоронець боляче тицнув йому кулаком у груди і поволі почвалав до машини.
Автомобіля вже давно не було, а Сашко ще довго по-кінськи мотав головою. З його очей текли сльози.
Загальмована свідомість не дозволила йому скористатися ліфтом, і на свій дев'ятий поверх він чвалав сходами, розмазуючи сльози по обличчю. Мовчки ключем відчинив двері. Галинка й діти спали і ні про що не здогадувалися.
Нервовий напад заволодів Сашком. Він гучно плакав, мов мала дитина, у котрої відібрали улюблену іграшку.
— Саша, Саша, що сталося? – Стривожена дружина підскочила до нього.
— Вот, вот тебе, — викрикував він, розкидаючи долари по кімнаті, а Галя збирала банкноти, бо вони для неї були важливішими, ніж телячі ніжності її чоловіка.
"Ну, нарешті, стєнку купимо", — шепотіла вона.
Сашко, здається, заспокоївся, сів, обхопивши голову руками. Дружина примостилася біля нього, обійняла. Він не пручався. Від неї віяло теплом.
Вона роздягла його, насильно вклала у постіль і стала виробляти з ним усе, що хотіла. Сашко лежав, тупо дивився в стелю і бачив перед собою ЇЇ погляд мертвої риби.
Через тиждень дружина привезла свого чоловіка до психіатричної лікарні. Старий доктор, що, здавалося, зараз розсиплеться на її очах, уважно її вислухав і сказав:
— Це вже третій клієнт, який стверджує, ніби кохався з САМОЮ. Революційне захворювання, знаєте. Ще не таке вважатиметься людям…
43
Звечора в отця Романа піднявся тиск. Ніби не було причин для хвилювання, та й повечеряв він скромно. Кров бухкала у скронях, і отець Роман, розкусивши й проковтнувши таблетку (лікар нещодавно прописав), ліг у постіль. Діти уже спали, їмосць в'язала собі светр перед нічною лампою.
Він одразу намагався заснути, і це стало його помилкою. Треба було ще трохи полежати з розплющеними очима, подумати про щось приємне (так радив лікар), а потім уже поволі засинати.
Він навіть не помолився на ніч, бо не бачив у цьому потреби. Його думки були далеко від Бога, і отець Роман з жахом подумав, що молодість відійшла назавжди і непомітно насувається старість. Він не помітив цього переходу, ще до останнього поводив себе як молодий. Коли й виникали якісь болячки, не звертав на них уваги.
Одного разу йому стало зле під час богослужінь у церкві. Їмосць наполягла, щоби він звернувся до лікаря. Довго брикався, аж поки їмосць таємно від нього сама не привела лікаря. Був злий, але куди подінешся? Лікар, глянувши на нього, виміряв тиск і похитав головою:
— Отче, можете заробити інсульт.
Це було несподіваним. З інсультом він неодмінно порівнював смерть.