Почекайте аж Ви мене заступите, що в скорому часі станеться, і тоді будете розпоряджатись, як Вам буде любо. Я уважаю, що в демократичній пресі можна писати багато більше, ніж в якій іншій. Ви ж уважаєте, що так бути не сміє. Робіть, як Вам краще. Я ж зо всім тим, що стоїть і що робиться поза У.В., ніяк не солідаризуюся і подбаю довести це до публічного відома. Я ще не так далеко "збанкротував". З правдивою пошаною…"
На цьому, розуміється, не кінець, а тільки початок… Мої остереження перед бурею в склянці води, залишилися зігноровані. "Наша боротьба" розгортала крила. У таборі Авґсбург, появилася ще одна "ліва" газета, не конче тотожна з "У-вістями", "Наша мета", редагована старим моїм, ще з празьких часів, знайомим, за політичними переконаннями, соціял-демократом, П. Котовичем. Ця, також партія, на чолі з нашим відомим політичним діячем, істориком і професором Опанасом Феденком, проявила вже деяку також "боротьбу" (щоб це була за партія без боротьби?), на терені хоч би нашого МУРу, на його другому зібранні в Авґсбурзі, на що гостро реагував Ю. Шерех і навіть погрожував, з приводу цього, залишити саме наше об’єднання.
Отже, буря в склянці води і що його робити? Писати. Не "Ост"-а, а листи. До "партії" Феденка, до редакції "Нашого життя".
"Дорогий Приятелю!, – писав мені у відповідь редактор "Нашого життя". – Мені було дуже приємно одержати від Вас листа, особливо тому, що Ви, з властивим Вам тактом, ліквідуєте деяке непорозуміння, яке на Конференції МУРу сталось між окремими членами й нечленами МУРу. Для мене, як мешканця Авґсбургу, такий конфлікт особливо був неприємний. Одначе думаю, що він вже ліквідований. Листа Вашого передав п. проф. Феденкові і, як зачуваю, він Вам вже відповів…"
Далі той лист казав, що "Наше життя" намагалося зробити все, щоб конференція випала, як найкраще, що там сподівалися мого приїзду і були розчаровані, що цього не сталося, що вони задумують видавати "Бібліотеку МУРу" і як перше видання, йде новеля Косача, а також надіються дістати щось від мене.
Отже, здавалось, бурю зтишено, все добре, гарно світить сонце і співають пташечки…
Коли враз, почали надходити алярмуючі вістки: "На редакцію газети "Наше життя" зроблено напад!". "Редакцію "Нашого життя" перебрали бандерівці!" "Шаян оголосив голодівку!". "Група письменників протестує!" Новий "Відкритий лист до Управи Спілки Письменників МУР", писаний сторчовим письмом В. Державина і підписаний Багряним, Державиним, Чапленком, Шаяном, Перським, Лиманом, Яр Славутичем, Орестом, Чорним, Білецьким.
Його ж, тобто "відкритого листа", опубліковано в "Українських вістях" ч. 37… Увага, увага!
"За останніх часів відбулись усім відомі випадки брутального порушення свободи слова управами певних таборів, а саме:
1) заборона продажу часопису "Наше життя" в таборі Вальгайм та інших,
2) заборона продажу часопису "Українські вісті" в таборі Зомме-Казерне (Авґсбург) та інших;
3) протизаконне, бо суперечне демократичному вирокові українського суду і пропозиції ЦПУЕ – захоплення редакції часопису "Наше життя" поліцією табору Зомме-Казерне (Авґсбург), за наказом тамтешньої таборової управи.
Оскільки статус Спілки Письменників МУР виголошує принцип свободи слова, вважаємо за конче потрібне, щоб Управа Спілки Письменників МУР, або недвозначно виявила своє ставлення до зазначених вище подій, або ж негайно скликала термінову конференцію (пленум) членів МУРу для ухвалення відповідних рішень.
Невідкладність тих рішень є тим більшою через те, що незаперечний факт активної участи в зазначених вище протизаконних і імморальних діях тяжко компромітує почесного члена МУРу п. В. Блавацького. Ульм, 15.9.1946".
Крім цього, наспіли інші листи протестів просто до мене в тоні, ніби напад на "Наше життя" робив я. Вимагали протестів від мене. Але як його і куди його ті протести скеровувати, знаючи, що в цій "нашій боротьбі", всі за свободою слова, але тільки такою, яку потребуємо Ми, але не Вони. Це демократія, розумію… Але чи розуміє це й вона сама?
І що його робити, наприклад, з Авґсбургом? Це табір, де головствує і царствує з ласки ОУНб, сам наш славний корифей театрального мистецтва Володимир Блавацький, а його комендантом є не менше славний полковник УНР Олександер Черкасенко. Ми мали нагоду не раз переконатися, що ані корифей, ані полковник в тому таборі остаточного слова не мають і що вони лиш слухняно виконують волю "пославшого мя", в даному випадку, якогось члена, якогось "політбюра", який може жити тут непомітно, не займати ніякого становища, але який все має бачити, все чути, все знати, все рішати і якому годі перечити – інакше, це буде "Наше життя".
Такі порядки не імпонують мені ніде, а в таборах поготів. Це дрібне видання системи управління "батька народів", що сидить в Кремлі, але воно таке є і з ним треба нам так само рахуватися, як і з "демократією" "Нашої боротьби" Багряного, або з катаром мого шлунка. Найкраще б "відійти вон і сотворити благо" та стати "блаженним мужом, що не йде на совіт нечестивих", але з другого боку "людина творення соціяльне" і мусить, як каже Гоголь, лізти в кожну калюжу, аби тільки "зберегти своє достоїнство…"
Від мого достоїнства вимагають акції… Протестувати проти поведінки шановного корифея нашої сцени Блавацького. Добре. Пишу йому ось таке посланіє до авґсбурців:
"18.9.46. ВПан Голова Таборової Ради – Авґсбург. В. Блавацький, в Авґсбурзі. ВШановний Пане голово!
До Правління нашої організації письменників, як також до мене особисто, вплинули листи з насвітленням подій, що відбулися у Вашому таборі, у зв’язку з газетою "Наше життя".
Маючи до Вас особисто повне довір’я, як мистця, громадянина і члена нашої організації і шануючи Ваші заслуги в розбудові національної культури, ми дозволяємо собі просити Вас подати нам вияснення в тій справі так, як це розумієте її Ви, бо ми маємо насвітлення її з іншого боку. Ми переконані, що у всіх справах Ви будете триматися так, як цього вимагає цілість нашої справи… Ми зі свого становища хотіли б, щоб між нашим громадянством домінуючими моментами були справедливість, толеранція та взаємне порозуміння без огляду на те, до кого це має відноситися. Прийміть, Пане Голово, вислів глибокої до Вас пошани, за правління МУРу, – Улас Самчук – голова…"
На це дістаю таку ось, мость пане, резолюцію:
"Високоповажаний Пане Голово! Сердечно дякую Вам за Вашого ласкавого листа і висловлене в ньому довір’я до мої особи.
Мушу заявити Вам, що в справі "Нашого життя" я діяв – як голова Таборової Ради – зовсім легально і законно. На протязі трьох місяців неоднократно на засіданнях Таборової Ради поодинокі її члени звертали увагу Редакції (Пп Которович і Орел), що газета є вузькопартійна і поміщує статті, які викликують хвилювання і розєднують а не консолідують громадську думку. В умовах нашого Табору, коли існує одинока Таборова газета, не слід їй займати вузькопартійного, тільки загальноукраїнське становище. Ті заклики одначе не мали впливу на Редакцію. До цього долучився ще спір між Президією Таборової Ради і секцією журналістів Супіжу, хто є власником газети? Чи газета є таборовою, чи ні?
Цей спір вирішив той чинник, який дав ліцензію на газету, а саме УНРРА. Компетентний представник цієї установи заявив, що ліцензія видана Таборові, а не секції журналістів і що Таборова Рада має повне право змінити редакцію, коли вважає, що теперішня не відповідає свойому завданню. Таборова Рада подавляючою більшістю ухвалила зміну редакції і доручила Президії перевести це в життя.
Ніякого ломання замків і поліції в редакції не було, я старався перевести справу як можна найбільш тактовно і спокійно.
Заявляю рівно ж, що я не видавав ніякої заборони продавати в таборі "Українські Вісті". Це доказано свідками і панове, підписані під "Відкритим листом" знають про це.
На всі наклепи і очевидні брехні, помішувані відносно моєї особи секцією журналістів у Авґсбурзі, п. Бараном і в "Українських Вістях", і "Неділі", не думаю реагувати і залишаю ведення такої шкідливої для нашої спільноти акції одній стороні.
Загальні збори мешканців табору, на яких було 1200 осіб, схвалили рівнож дії Таборової Ради. (Тільки 12 осіб демонстративно вийшло, 3 голосувало проти, 1 стримався).
Після зміни редакції з ініціятиви п. В. Мудрого, голови ЦПУЕ, дійшло до компромісу в тій формі: начальним редактором мав бути ставленик секції журналістів п. Липовецький, ще один член редколегії теж з рамени секції, два дальші члени редколегії з рамени Таборової Ради. Таборова Рада прийняла цей компроміс (застерігаючися тільки відносно особи п. Котовича, як члена редколегії), але секція журналістів відкинула компроміс.
Я думав і думаю далі, що вузько-партійна політика в газеті не повинна мати місця і що газета, яка стояла б на загальнонаціональних позиціях – не перечить розумінню справжнього демократизму і свободи слова. Не слід тільки, щоб цю свободу слова мала виключно маленька група людей, заперечуючи її іншим.
Тепер про МУР і "відкритий лист". Я ніколи не думав, що почесне членство МУРу, яким я так тішився і гордився, принесе мені такі неприємності. Не вважаю можливим і, здається, не личить "воювати" за вдержання його, коли хтонебудь із членів МУРу протестує проти нього. Особливо вразило мене, що під відкритим листом підписаний професор Білецький, якого я дуже шаную. Хоч я глибоко і щиро пересвідчений в правоті моєї поведінки, не бажаючи своєю особою викликати в МУРі роз’єднання – прошу прийняти мою резиґнацію з почесного членства МУРу.
Прошу прийняти вислови моєї глибокої пошани, В. Блавацький. Авґсбург, 28.ІХ.946…"
Отже, що його тепер? Признатися, логіка Блавацького до мене більше промовляє, ніж тих під "відкритим листом", бо справді годі зрозуміти таких "демократів" з такою "свободою слова", які резервують її лиш для себе, провокуючи велику більшість свого ж таки громадянства непотрібними фразами для нікого непотрібної і в таборах, невиправданої "нашої боротьби", про що я, свого часу, говорив при різних нагодах. Можливо, тактика тієї більшости не відповідала для кожного з нас, але демократія це більшість і боротьба з нею можлива тільки правом більшости, а не тактикою Леніна в боротьбі з "Учредітєльним собранієм".
Тому остаточне рішення відкладаю до першого засідання правління МУРу, де цю справу треба обговорити зо всіх боків і щойно тоді виносити якийсь присуд.
До речі, двоє наших членів, підписаних під "відкритим листом" – Білецький і Перський (Міяковський), прислали заяву, що їх підписи там є вислідом непорозуміння і вони їх знімають.