Нудно було йому в школі, не зуміли до нього підійти...
Кіра сама відчинила двері товаришам. Побачивши Марка, здивовано підняла брови і міцно потиснула йому руку. Повела всіх до себе в кімнату, але особливого захвату від появи гостей не виявила.
— Прошу одержати основний прилад для перемоги над крижаним простором — ковзани. Наша фірма не пошкодувала зусиль, щоб зробити з цих ковзанів самоходи,— урочисто подав ковзани Аркадій. Кіра подякувала і покрутила в руках свої "норвеги". З роботи вона залишилася задоволеною, але й це її не розважило. Запросила сідати, приймаючи з стола шитво, над яким морочила голову перед приходом хлопців. Взагалі Кіра допомагала дома бабі поратися, сама шила собі дрібниці, штопала панчохи, прибирала.
Товариші зразу помітили, що в Кіри настрій не зовсім добрий.
— Щось трапилося, Кіро? — запитав Аркадій.
— Посварилася з мамою,— похмуро відповіла Кіра.
— А, це буває. Особливо у таких лютих, як ти,— удавано грізно проказав Вова.
— Буває, буває,— перекривила його Кіра.— Зрозумійте, товариші... Повнолітня людина, виконує самостійну громадську роботу в комсомолі, а не може вийти з дому, не давши звіту, куди йдеш, до кого, за чим, чи надовго?.. Страшенно противно, а наші батьки цього не розуміють! — невдоволено відповіла Кіра.
— Що, бунт рабів починається? — крикнув Вова і додав зловісною октавою: —Дай вам волю, наберешся лиха...
— Мовчи ти, тюлень! — строго, але насмішкувато сказала, тупнувши ногою, Кіра. Вона вміла підмічати у своїх товаришів смішні риси і підкреслити їх не образливо, але ущипливо. Справді, Вова на цей раз нагадував чимось тюленя!
— Тюлень теж корисна тварина,— спромігся відбитись Вова, але таке пояснення викликало сміх.— Давай, пригноблена душе, зіграємо в шахи, я тобі покажу тюленя!
Аркадій і Марко запротестували, та й сама Кіра не хотіла сідати за шахи... Та чи помстився б Вова за прізвисько — невідомо, бо Кіра теж здорово грала, і всі добре знали, що Вова їй не раз програвав.
— Марку, я дуже рада, що ти до мене прийшов. Це, здається, вперше... Правда ж, мені приємно і за це почастую вас чаєм з цукерками. Ти, здається, відомий чаєпивця,— сказала Кіра.
— Дякую. Мене хлопці затягли сюди, одверто кажучи.
— Дякуй за це, поганцю! — басом промовив Вова, перегортаючи томик Бальзака, що лежав на столі.
— Хто з вас зробив на завтра задачі з стереометрії, товариші? Ніхто?.. Ой, я проглянула і злякалася, доведеться цілу ніч сидіти,— капризно сказала Кіра.
— А ми засядьмо зараз гуртом і розв'яжім,— запропонував Марко.
Всі погодилися. Кіра кинулась відшукувати книжки і зошити. їй таки пощастило, бо гуртом можна розв'язати задачі в одну мить, та ще коли Марко тут.
— Але я хочу з вами поговорити,— сказав Бубир.— Сьогодні був у мене Голубояр. Він дає мені ще одне навантаження, а потім я подам анкету в комсомол. Як ви про це думаєте, товариші?..
— Марку! — із усієї сили ляснув його по плечу Аркадій.
7
Останні дні перед зимовою перервою були заповнені роботою. Не було часу навіть на ковзанку піти, а про інші розваги годі й говорити.
Зате скільки надій покладали на перерву! Кіра влаштовувала ялинку і готувала урочисте святкування, бо їй третього січня тисяча дев'ятсот тридцять шостого року минало вісімнадцять літ. План святкування готувався дівчатами в суворому секреті. Тамара навіть Вікторові нічого не говорила, а Кіра і Руфа все радилися і щось записували... Вова збирався їхати в Москву до братів. Аркадій загрожував цілими днями не скидати лиж і ковзанів.
Тільки Марко метушився заклопотаний, зосереджений. Йому доручено перевірити стінгазети школи й допомогти редколегіям... Він попрохав Руфу переглянути художнє оформлення деяких газет. Вова написав кілька новорічних віршів. Після навчання Марко залишався в школі, ходив вимазаний фарбами, чорнилом. До нього весь день бігали в клас якісь малюки за порадою, носили матеріал, ілюстрації, тягли цілі газети... Розмовляв з ними Марко дуже терпляче і делікатно. А сам то радився з Аркадієм, то ловив Василя Голубояра. Марко з кожним днем змінювався. У нього не залишалося часу для своїх сумнівів. Та й смішними ЕОНИ здавалися тепер Маркові!.. Кіра вже не обходила його боязко, як раніше, а Руфа з великою охотою йшла назустріч, коли до неї звертався Марко. Друзі оточили Марка особливою увагою.
А тут ще письмові роботи мало не щодня! Відповідаючи усно, можна виплутатись, коли помилився, а до письмових доводиться серйозно готуватись, і таки боязко. Ось чому перед контрольною роботою з тригонометрії десятикласники зійшлися в школу завчасно. Ще ранок не зовсім розплющив очі, лише синювате зимове вранішнє світло вливалось у вікно, а Марко Бубир біля дошки розв'язував приклади для всього класу. Йому допомагав Аркадій, бо запитання сипалися без кінця, треба було багатьом пояснювати окремо.
Перед самим дзвінком у клас зайшов Яша Варкій — і всі остовпіли. Яша був у пенсне. Оздоблений такою прикрасою, Яша здавався ще дорослішим.
— Яша, спинись! — крикнув Віктор Мартинов.— Дай надивитись на тебе.— Підійшов ближче і трохи хитнувся назад.— Людиноподібна мавпа, правда, товариші?..
Учні засміялися, але Яша не розгубився.
— Ти теж, як відомо, походиш від мавпи,— спокійно відповів він.
Яша своєю появою розігнав учнів від дошки. Його обступили з усіх боків, зазирали в очі, жартували, допитували: далекозорий він чи короткозорий?
— Ах, короткозорий! — промовила Бася Райцина.— Товариші, наукою остаточно доведено, що слони короткозорі.
— Не будемо, товариші, все ж таки проводити непезпечні паралелі, бо слон тварина благородна,— солідно сказав Марко Бубир,— чого не можна сказати про цю мавпу в пенсне.
Нарешті Яша прорвався на своє місце, і питання про те, навіщо він начепив собі на ніс квадратні скельця, залишилося нез'ясованим. Бо ніколи ніхто не чув, щоб Яша скаржився на зір або хоч згадував про нього. Невже для фасону і для краси приладнав скельця?
Кіра потягла Марка Бубиря в куток. До неї приєдналися Тамара, Бася й Руфа, і всі вони разом несподівано накинулися на Марка. Дівчата жартівливо молотили кулаками Марка, сміялися і приказували, щоб більше він Тамару не лякав, не збирався йти свататись і на вулиці не чіплявся.
— Ой, рятуйте, ці люті дівчата мене вб'ють!
Аркадій, Вова, і Віктор кинулися рятувати товариша, але їм теж дісталося на горіхи. Помстившись за Тамару, дівчата втекли в коридор і зустріли там Марусю Рожко, що, заспана, поспішала в клас. її підганяв пронизливий дзвінок.
В клас зайшов Богдан Петрович, коли дівчата давали останні інструкції Басі Райциній відносно квітів і ще раз обдивилися великий букет, скований у Басі під партою. Справа в тому, що остаточно стало відомо про одруження Богдана Петровича з Маргаритою Генріхівною. В школу вони приходили під руку, дуже ніжно. Крім того, Богдан Петрович одягався так, ніби жив на північному полюсі: в дивовижну хутряну доху, шапку з вухами, шию замотував шарфами, замість калош — боти. Насилу пересувався бідний математик! В таке мальовниче вбрання могла нарядити його лише перелякана "королева Марго"...
Дівчатам захотілося поздоровити подружжя. Зібравши гроші, по карбованцю з кожної, вони купили букет квітів і доручили Басі піднести їх Богданові Петровичу в кінці уроку. Гуртом склали промову, порадили, як підносити квіти — все обміркували, а Бася все ж таки хвилювалася і сиділа неначе на голках. Хлопці поставилися до цієї витівки іронічно і відмовилися брати участь.
Як завжди, перші хвилини уроку Богдан Петрович був млявий, ніби не виспався. В'ялими, в волохатих віях, сонними очима дивився на учнів, доки не записав, кого немає в класі. Спитав, чи підготувалися до контрольної роботи — математик не любив, коли під час уроку починали шукати чорнило, папір. Сказав кілька вступних слів про уміння самостійно поводитися з формулами.
Зашелестіли зошити, заскрипіли парти, учні приготувалися записувати задачі, які Богдан Петрович диктував і писав зразу на дошці.
— Всі записали? — повернувся він до класу і глянув на годинник. Став біля дверей, обіпершись об одвірок, і пильно водив очима по таких різноманітних головах, схилених над зошитами.
Часом Богдан Петрович проходив між рядами парт, спинявся біля якогось учня, стежив за розв'язанням і, якщо бачив випадкову помилку, від неуважності чи хвилювання, вказував пальцем або швидким рухом витягав, як списа, власного олівця і підкреслював.
В класі почувалася напружена робота. Хтось шепотів сам до себе, потім пильно починав закреслювати і переписувати, інші довго думали, вхопивши руками голову.
Деякі боязко позирали на вчителя і благальними поглядами зверталися до товаришів, прохаючи порятунку від катастрофи.
Так урок дотягся майже до кінця. Вже залишилося здати роботи кільком учням.
Богдан Петрович схилився до стола, проглядав аркушики, кидав оком на клас і на годинник, підганяючи таким чином тих, що спізнювалися. Стояла та насторожена тиша, коли останні хвилини вирішують все, бо впіймати двійку на контрольній — значить мати обов'язково погану оцінку в табелі.
Скоро закінчився урок.
Бася Райцина, розгубившись, підійшла до Богдана Петровича і, не знаючи, що говорити, мовчки віддала квіти.
Богдан Петрович спочатку не розумів, з якого приводу подаровано квіти, але розчулився, сказав:
— Дякую, товариші,— і поспішив з класу. Вже біля дверей він, ніби згадавши щось, зупинився і, обернувшись до учнів, які стояли біля своїх парт, ще раз сказав:
— Дякую! — і зник у дверях...
8
Кіт Гаврило Кирилович не знаходив собі місця, бо неймовірної величини рожевий бант на шиї бентежив його. Гаврило Кирилович — поважний солідний кіт — не розумів, навіщо його так причепурили Кіра з Басею. Ялинка нітрохи не дивувала і не цікавила його, зате метушня і заклопотаність у домі дуже йому подобалася. Він теж стурбовано ходив із кімнати в кімнату, стрибав на стільці, на столи й муркотів собі у вуса. Отож дівчата і звернули на нього увагу і замучили, приміряючи стрічки різних кольорів. Кіт змушений був підкоритися своїм мучителькам.
Дівчата збіглися завчасно, навішували на маленьку ялинку прикраси, поралися в кухні, крутилися перед дзеркалом, до найдрібніших деталей оглянули одна одну й обміркували туалети. Над столом розвішали гірлянди, ліхтарики, поставили квіти.
Кіра зробила собі пишну зачіску, надягла довге синє плаття з яскравим комірцем і химерними гудзиками.