Їздив у відрядження і Арій Федорович Нещадим. Але й після того Стратон Стратонович, який не терпів Нещадима, казав йому:
— Може б, ото й ви, Арій Федоровичу, провітрилися? Гроші ж державні пропадають. На той рік нам стільки не виділять. Кого ж посилати? Цього ледачого Ховрашкевича з теоріями в голові? — любовно говорив він.— Воно ж таке, що зі своєю геніальністю в іншу область заїде. Потім його і з міліцією не знайдеш. Хіба вже такого не було?
— А для чого ж ви його пригріваєте коло себе? На вашому місці я його давно вигнав би.
— Ну, ну,— Ковбик підводився, підтягував штани і, не випускаючи з рота довгого мундштука з цигаркою, що разом нагадували горизонтальну антену від транзистора, міряв кроками вигнутий півкулею паркет.— Вам аби тільки звільняти, Арію Федоровичу. У вас що, після цього біцепси силою наливаються? — цікавився Ковбик.— Червоні тільця з'їдають білі, чи що? Звільняти — це не метод. Нас не цього вчать. Людей треба виховувати.— Ковбик зупинявся посеред кабінету, як агроном на власній присадибній ділянці, хитро примружував очі, як кіт на сонці, і, не спускаючи погляду з Нещадима, запитував: — А хіба цього нас з вами, Арію Федоровичу, учать? Га-а?
Арій Федорович знав усі без винятку постанови, а Ковбик — де сонячне сплетіння в Нещадима, і коли вже завдавав навіть, здавалося, безневинних ударів, Арій Федорович відчував легеньке запаморочення, тож завмирав перед Стратоном Стратоновичем, як статуя в райскверику.
— А ви — звільняти. Ховрашкевич наукою займається. Експерименти які проводить!
— З того нічого не вийде.
— Ви скептик, Арію Федоровичу. Свого часу й Мічуріну не вірили, що виведе на вербі грушу, а став кращим послідовником Симиренка і згодом навіть вивів.
— Ховрашкевич не виведе. Він не Мічурін, Стратоне Стратоновичу.— Нещадим брав цигарку і починав м'яти її з такою силою, що на ній виступали плями солоного поту і вилазила, як казав Ковбик, махра з упертістю харківської зубної пасти.— 3 його дослідів нічого не вийде.
— Ви йому просто заздрите. Нам треба, Арію Федоровичу, пробувати, шукати. Ми повинні дерзати і підтримувати ініціативу знизу. А особливо тоді, коли вона перша за десять останніх років. Чи не так? — Ковбик закипав і попихкував димом, як чайник парою.
— Так, але з цих експериментів Ховрашкевича нічогісінько не вийде,— вів своєї Нещадим.
— А як, по-вашому, вийде?
— Вийде навпаки.— Арій Федорович підводився і тягнувся до сірників. — Я вже вам у своїй доповідній писав.
— З цього приводу Ховрашкевичу вказівку спущено.
— Але чому саме Ховрашкевичу?
— Він керівник експериментальної групи "Шепеон". Це його, Арію Федоровичу, задум, і він повинен його втілювати в життя. Ви можете після повернення з відрядження приступити до паралельних експериментів. Кошти для цього у нас є. Я не заперечую.
Нещадим виходив задоволений. Він був певний, що Ховрашкевичу — цьому носію коридорних ідей, перед яким і рота не можна розтуляти, бо все, що почує, перехопить,— він, Нещадим, нарешті, носа утре. "Третя теорія" Ховрашкевича. Ти ба, Чарльз Дарвін. Вітчизняний Симиренко. Ні, дорогенький..."
Того ж самого дня Ковбик викликав до себе свого улюбленця Ховрашкевича й порадив зробити навпаки. Були негайно завезені самки-ондатри і самці-їжаки. Ховрашкевич торжествував і уявляв собі обличчя Нещадима, коли той повернеться з відрядження і дізнається, що його ідея уже фактично стала ідеєю Ховрашкевича.
— То я собі так давно замислив, Стратоне Стратоновичу. То фактично мій задум. Я ж вам уже про це говорив. Нещадим його у мене перехопив. Я навіть знаю де. У курильні,— казав Ховрашкевич Ковбику, не випускаючи з рота мундштука.
Ховрашкевич в усьому наслідував Стратона Стратоновича: курив ті ж самі цигарки, носив такі ж краватки і навіть намагався колекціонувати запальнички. Це дратувало Ковбика, і він, не стримуючись, інколи запитував:
— А чого ото ви мене в усьому наслідуєте? Насміхаєтесь чи передражнюєте? Ніяк не пойму.
Ховрашкевич заперечував і казав, що то він переймає усе краще в старших.
Того ж тижня кілька пар їжаків та ондатр приступили до перших кроків перед великим відкриттям. Одній із найактивніших пар дали клички: ондатру назвали Сльози Чаніти, її партнера їжака — Поцілунок Кузьми. Ховрашкевич немов переродився. Він з'являвся у "Фіндіпоші" раніше за Нещадима (бо тут і ночував, про що Арій Федорович не знав, а то б не дозволив), але той все одно вважав, що Михайло Танасович запізнюється. А Ховрашкевич з раннього ранку просиджував, ховаючись, під кущем бузку і не спускав своїх заспаних очей з коритець і кліток. У коридорі "Фіндіпошу" з'являвся лише в обід, брав у буфеті бутерброд і пляшку свіжого молока чи пива й поспішав назад до лабораторії та вольєрів. Коли на небі висівалася "тиха українська ніч", саме така, якою її оспівав Пушкін у "Полтаві", Ховрашкевич, немов астроном, що мріяв першим побачити спалах нової зірки, чекав, коли ж настане та благословенна мить і Кузьма покохає Чаніту. Але вперта ондатра швидше почала звикати до Ховрашкевича, ніж до Кузьми, і вже лащилася до нього, як до старої діви кішечка, підібрана на вулиці. Це Ховрашкевича сердило, але він терпів. Вечорами його тягло на роздуми. "Їжак не сміливий, як старий холостяк",— думав Ховрашкевич, а оскільки піврічний ліміт на спирт у "Фіндіпоші" вичерпався ще в першому кварталі, Ховрашкевич приніс півлітру з домашніх запасів і через піпеточку, маленькими дозами, почав вливати spiritus, розведений на Н2О, своєму піддослідному Кузьмі. Кузьма спочатку на все це чхав і ображав цим самим Ховрашкевича, але згодом звик і через декілька днів історичний момент ледь не настав: Кузьма кинувся на Чаніту з такою любов'ю, що ондатра не встигла взяти себе в руки і відповісти їжаку взаємністю. Здавалося, їжак був не проти експерименту і готовий уже прислужитися науці та Ховрашкевичу, але консервативна ондатра несподівано завела експеримент в тупик. Та, незважаючи на це, у Ховрашкевича настрій поліпшився. Після двох-трьох десятків підживлень Кузя і Чиня, як скорочено любовно прозвав їжака й ондатру Панчішка, поступово почали звикати не тільки до спирту, а й до "Вінницької любительської". Ховрашкевич змащував спину ондатрі одним з цих напоїв, і Кузя ішов на нюх з такою пристрастю, що Ховрашкевич вірив: шепеони будуть, як і дисертація.
У ті ж дні (але вже вкотре) Ховрашкевич змінив і тему своєї майбутньої дисертації. Тепер вона називалася так: "Роль повітряної подушки шепеона для збереження волосяного покрову на голові клієнта та її позитивний вплив як один з факторів боротьби з атеросклерозом".
Тоді ж під вольєри та лабораторію була виділена величезна площа за рахунок шкільного саду, де колись юннати вирощували райські яблука і збиралися схрестити їх з відомим морозостійким саблуком. Тепер тут працювала експериментальна група на чолі з Ховрашкевичем. Розумовий центр сам по собі перенісся, як і курильня, з бухгалтерії до лабораторії, яка мала той недолік, що їй постійно не вистачало спирту. Через це ряд найважливіших дослідів передчасно згорталися, але ніхто з наукових працівників не падав духом...
І от тепер фіндіпошівці у Кобилятині-Турбінному. Уже сюди привезли нову партію їжаків та ондатр з підшефного лісництва, і на подвір'ї філіалу того дня зчинився такий гармидер, який буває тільки під час новосілля. По коридору снували зі швидкістю кур'єрських поїздів лаборанти та молодші наукові співробітники. Перші мріяли стати молодшими, молодші — старшими. Михайло Ховрашкевич скидався на диригента цирку. Він стояв в усіх на виду, і його бліде й зморщене обличчя випромінювало останні залишки колишнього рум'янцю. З його рота сипалися якісь вказівки. Вони нікого не стосувалися, просто Ховрашкевич давав їх лише для того, щоб і лісники, які привезли їжаків та ондатр, чули, хто тут старший групи.
Настрій в усіх був, як у Стратона Стратоновича на початку кварталу: веселий, збуджений. Їжачки всім сподобалися. А ось ондатрам мало хто заздрив.
— Бродячий зоопарк! — ходив незадоволений Чигиренко-Рєпнінський і, зачиняючись у себе в майстерні, пив великими ковтками ароматну каву "Бонн", а потім, ніби закусюючи цвяхами, що тримав у роті, піднімався вище ластів'ячих гнізд і прибивав по літері нове знамените фіндіпошівське гасло, на яке боялись сідати кобилятинські горобці: "Не соціологією єдиною".
Один плакат Чигиренко-Рєпнінський на замовлення Ховрашкевича почепив і в його новому кабінеті, над диваном, де Ховрашкевич тепер збирався днювати й ночувати, висіло: "Під шепеоном вашим думкам не буде тісно!" Тепер тут Ховрашкевича, як і пляшку з-під молока чи кефіру, можна було бачити о шостій ранку і о дванадцятій вечора. Він у перші дні своїх досліджень не рахувався з собою і вважав, як науковець і холостяк, що наука, так само, як і жінка, вимагають жертв і грошей. Ховрашкевич забув навіть про сон, який любив не менше, ніж науку, про своїх колег, котрих він теж любив, але не любив, коли вони йому заперечували. До роботи після призначення старшим експериментально-дослідної групи Ховрашкевич став таким жадібним, як мільйонер до найдрібніших копійок, з яких починаються великі гроші.
В одних фіндіпошівців намагання Ховрашкевича висунутися будь-якою ціною викликало зловтішну посмішку, в декого й заздрість, а в Стратона Стратоновича — страх перед завтрашнім днем "Фіндіпошу". Такого завзяття й ентузіазму в Ховрашкевича ще не було. Він міг висувати теорії й гіпотези, але кожного разу Ковбик своєю могутньою десницею і словом, що нагадувало відро крижаної води місткістю сто декалітрів, охолоджував голову Михайла Танасовича. А цього разу Ховрашкевич настільки захопився вирощуванням шепеонів, що, здавалося, навіть забув про Стратона Стратоновича. Після несподіваного підвищення по службі Михайло Танасович дозволяв собі більше, ніж йому було дозволено Ковбиком, і носився зі своєю "третьою теорією", як курка з яйцем, але без гнізда.
На заклик оволодіти суміжною професією Ховрашкевич відгукнувся найактивніше і одразу оволодів кількома. Тепер він став столяром (сам ремонтував вольєри і клітки), електромеханіком (провів світло їжакам, забувши про те, що вони люблять темноту і найактивніші бувають тільки вночі), став фізиком (виводив формули), зоологом (виводив шепеонів) і виношував задум стати техніком по штучному заплідненню.
У зміні місця розташування "Фіндіпошу" Ховрашкевич вбачав позитивний вплив на розвиток організмів.