Зрозуміло, що різне датування на обкладинці і титулі — прикрий недогляд автора видання і друкарів.
Щоправда, у друкарів віддавна існує традиція: якщо твір виходить у світ наприкінці року — то треба датувати його роком наступним, щоб не ставалося так, що через місяць це видання уже слід вважати старим, минулорічним. Відтак , природно припустити, що Петрушевич подав твір до друку 1886 року, що й засвідчено датою на титулі. І вже без будь-якого припущення можу констатувати, що точну дату напи-сання свого розлогого "Введения" засвідчив сам автор, який, поруч зі своїм підписом "А.С. Петрушевич", зазначив: "В месяце мае в день св. Мефодія просветителя словен 1886 г."
Проте коректніше все ж таки вважати датою виходу той, 1887-й, рік, який зазначено на обкладинці, адже саме во-на завжди залишається офіційною, реєстраційною візитів-кою книги. На жаль, дат подання рукопису до типографії та підпису до друку, як це зазначається у сучасних вихідних книжкових даних, у ті часи не фіксували. Зазначу також, що на внутрішній і зовнішній сторонах задньої обкладинки цьо-го видання подається реклама творів, теж датованих 1887 ро-ком, а це вже аргумент!
Своїм вступом ("Введением") до публікації Петруше-вич одразу ж намагався ввести "Слово…" в культурницький обіг західноукраїнської громади, подаючи його в усьому комплексі проблематики.
Повідомивши, що "первое известие о "Слове" сообще-но было свету Н. М. Карамзиным в 1797 г., в октябрськой книге гамбургского журнала "Spectateur du Hord", автор ста-вропігійської публікації негайно прилучився до полеміки про цей твір, "проблематичне коло" якої узагальнено можна окреслити питаннями: чи є цей твір автентичним; де, хто, ко-ли і якою мовою творив його оригінал, і де сам цей оригінал; та чи збереглася хоча б якась його неопрацьована, непере-кладна, оригінальна копія? Нарешті, хто його автор і хто пе-рший володар?
Уже сам перелік цих питань свідчить, що в текстовій тканині "Слова" перед Петрушевичем, як і перед будь-яким іншим дослідником, повставав величезний обшир для розду-мів і пошуків. Відтак, запитаймо себе: чи все відшукав і на всі запитання відповів Петрушевич?
Відповідь проста: "ні", і, з огляду на реаліїї буття, не міг цього зробити; проте, будьмо справедливими: творчому покликанню своєму — стати пропагандистом і галицьким першотлумачем "Слова", він слугував гідно.
Констатувавши, що навіть відомий германський дослід-ник А. Шлецер, котрий тривалий час сумнівався в автентич-ності "Слова", врешті-решт змушений був визнати, що це творіння " в поетической прозе есть древнее и даже подлин-ное", Петрушевич цим авторитетним висновком не вдоволь-нився. Передусім, він подає коротку довідку про відкриття твору: " "Слово" было открыто графом Алексеем Івановичем Мусиным-Пушкиным в 1795 году, в старинном сборнике. Кроме сего списка, сгоревшего в 1812 году, до сих пор не знаем иного.
О последнем известном владельце единственной ру-кописи "Слова" и о приобретении от него сей рукописи пи-сал граф Мусин-Пушкин, в 1813 г, декабря 13, к К. Калайдо-вичу следующее:
"До обращения Спасо-Ярославского монастыря в ар-хиерейский дом, управлял оным архимандрит Иоил, муж с просвещением и любитель словесности; по уничтожении штата, остался он в том монастыре на обещании до смерти своей. В последние годы находился он в недостатке, а по то-му случаю комиссионер мой купил у него все русские книги, в числе коих, в одной, под номером 323, под названим "Хро-нограф", в конце найдено "Слово о полку Игореве"…
Подлинник "Слова" до его истребления видели: Н.Б. Каменский, А.Ф. Малиновский, А. И Ермолаев, Н.М. Карам-зин, Р.Ф. Тимковский и Г.М. Болтин. Императрица Екатери-на Великая была особенно заинтересована "Словом", чего свидетельством служит список "Слова", найденный в ее бу-магах, который она читала со вниманием, как доказывают сделанные в нем карандашем отметки против некоторых вы-ражений".
Саме у виносці до цього твердження Петрушевич по-дає уточнення, з якого випливає, що віднайдений був цей список "Слова" між паперами імператриці ад'юнктом П. Пе-карським. Й одразу ж прилучається до полеміки своїх попе-редників щодо автентичності й оригінальності твору. Зокре-ма, він рішуче відкидає нав'язувану Є. Барсовим смислову та сюжетну подібність "Слова" до повісті славетного Йосипа Флавія " Про полонення Єрусалима". Так само він вдається до полеміки з тими дослідниками, які датують появу оригі-налу "Слова" ХV століттям, а також тими, хто відшукує його коріння на схилі століття ХVI, ґрунтуючись при цьому на графічному відтворенні окремих букв.
Сам Петрушевич схильний датувати появу оригіналь-ного списку "Слова" початком ХVI століття. Втім, це вже тема окремої розмови, окремого порівняльного аналізу.
Слід наголосити й на тому, що в своїй публікації Пет-рушевич уже посилається на більш ранню публікацію "Сло-ва" в Україні, в Катеринославі (1879 рік). Ідеться про публі-кацію М. Андрієвського "Изследование текста песни Игорю Святославичу". Але шкода, що, користуючись нагодою, Пет-рушевич не подав бодай побіжного огляду публікацій самого тексту "Слова", його фрагментів і перекладів на тогочасних українських землях. Та це вже навіть не докір йому, а так, із серії нездійсненних побажань.
Важливо, що в розділі, назва якого читається так: "Дре-вне-русский текст "Слова о полк Игореве", исправлен и раз-делен на стихи", Петрушевич, уже безпосередньо перед від-творенням тексту пам'ятки, подає ще один вступ, іменований "Древний текст "Слова о полку Игореве". Це переднє слово дослідника надзвичайно важливе для нас, оскільки воно по суті вводить сучасного читача до лабораторії самого пошуко-вця Петрушевича, а також відтворює принципи опрацювання ним твору під час підготовки до друку.
"… Здесь скажу только о том, — пише він, — что, печа-тая древний текст "Слова" кирилловскими буквами, придер-живаюсь, по возможности, первого печатного издания того же с 1800 года, с помещением внизу текста всех вариантов "Слова" из Екатерининского списка, изданного П. Пекарсь-ким (С.-Петербург, 1864 года). Буквальные исправления или дополнения, сделанные мною в самом тексте "Слова", суть в нем отмечены толстыми буквами. Варианты "Слова", кото-рое уцелело до наших времен в одном только, и то уже заги-бшом списку, имеют свое начало в разных чтениях того же, так составителем Екатерининского списка, как и первыми издателями "Слова" в 1800 году, кажется, или плохо читав-шими им доступный подлинник, или, быть может, напрасно старавшимися возстановити правописание текста "Слова" из ХII века".
А ще він повідомляє, що "докладні зауваження стосов-но окремих слів, власних назв, правопис і значення їх, будуть подані після завершення тексту "Слова" в моїх мовознавчих, історичних і географічних поясненнях "Слова о полку Ігорє-вє", з доданням родовідної таблиці князів, які згадуються у тому ж таки "Слові".
До речі, щодо родовідної таблиці, про яку говорить Пе-трушевич. Слід згадати, що її оприлюднив ще Мусін-Пушкін у своїй першій публікації "Слова" у Москві 1800 року. І там вона називалася "Поколенная роспись руских великих и уде-льных князей, в "Слове" поминаемых".
Принагідно нагадаю, що сам твір мав зовсім не таку назву, під якою він нам тепер відомий. Тоді він називався "Ироическая песнь о походе на половцов удельного князя Новгорода Северскаго Игоря Святославича, писанная старинным русским языком в исходе ХII столетия с пере-ложением на употребляемое ныне наречие".
Зверніть увагу, що навіть перша публікація "Слова", яка відтоді, за відсутності оригіналу, стала канонічною, вже була… перекладом на тодішнє московітське наріччя, а не від-творенням оригіналу!
2
Добре, що Петрушевич подає окремий розділ "Істори-чний опис походу Ігоря на половців", у якому стисло, але до-ступно, відтворює історичну канву княжого походу, що ліг в основу сюжету "Слова". Це потрактування історичних подій, безсумнівно, допомагає глибше пройнятися трагізмом зма-льовуваних автором "Слова" ситуацій.
Намагаючись з'ясувати походження автора цього тво-ру та середовище, в якому його писано, Петрушевич звертає увагу на те, що, подаю в перекладі:
Обкладинка "Слова…" ставропігійського друку
"Помітна двоякість мови "Слова" не лише в коренях слів, але також у граматичних закінченнях, викриває занадто мирського творця, який проспівав своє "Слово" в середови-щі, в якому не вживалися форми церковнослов'янської мови, лише, відповідно до сучасного смаку, для вагомості предме-та, було воно написане творцем, за його висловом, "старыми словесы". Мова "Слова" загалом є слов'яно-руською, якою писав Нестор і його продовжувачі руського літопису, як на півдні, так і на півночі Русі, з більшими домішками народно-руського наріччя".
Тобто, як бачимо, Петрушевич вважає, що, на догоду тогочасній моді, твір цей все ж таки було писано "під старо-вину", і це зумовлює відповідне ставлення до нього.
Зізнаюся, що зрадів, прочитавши запевнення Петруше-вича в тому, що він не вдавався до свавільного вторгнення у смисл тексту.
" Наконец изъявляю, — пише він, — что в моем издании "Слова", в отношении к первому изданию тогоже, не соизво-лил я себе ни малейших переставок, добавок или упущений слов в древне-русском тексте его, кроме усмотренного мною, для большей ясности, розделения всего "Слова" на три бо-льшие части и поменьшие статьи в тех-же, с соответным упо-треблением знаков препинания и писания собственных на-званий прописними буквами".
Проте досить швидко з'ясувалося, що радість моя ви-явилася завчасною.
Цілком очевидно, що формалістичний поділ Петруше-вичем усіх трьох частин "Слова о полку Ігоревім, Ігоря сина Святослава, внука Ольгова" на невеличкі розділи справляє двояке враження. З одного боку, ці розділи дозволяють не-підготовленому, пересічному читачеві концентрувати увагу на суттєвих моментах того чи іншого розділу та предметніше сприймати його зміст. З іншого — одразу кидається у вічі не-творчий, непоетичний, аж ніби канцелярський якийсь, підхід Петрушевича до формування цих назв.
Досить сказати, що чудовий, поетичний заспів, "Не лепо ли ны бяшеть, братие…", зроблений отим, істинним і, на жаль, досі не відомим нам, автором "Слова" до свого тво-ру; отой заспів, якого перекладено та інтерпретовано сотнями поетів чи не всіма цивілізованими мовами світу, у Петруше-вича раптом набуває назви "О пении Бояна и певца Игоря" (?!).