Та все мовчало у вітчизні; святих поривань ніхто не підтримав; зате постаралися холуяки: виловили всіх бродячих собак, вікна на головних вулицях забили плакатами й гаслами; місяцями леліяли, голили скрізь, масажили і розминали, робили м’якими, мов напіврозплавлені цукерки, вчили манєрам, тижнями вимочували в парфумах, щоб можна було почути здалеку крізь вікна авта, прикучерявлювали й манікюрили юних сосульочок та педрилок, яких потім розсаджували в скверах і парках; нарешті то ти побачив їхні машини, перековані з наших возів, на яких до узбереж і станцій вивозили мішки з тридцять вічного року, та ще й набагато раніш, за директорії чи як там його; ти був малий тоді і ледь пригадуєш; однак, чуєш і досі, як скриплять колеса під горб, рипить на повороті розвора і чавкають по розгаслій грунтовці ваговози; да-а, блискучих машин наробили з наших підвід— вміють все таки, як захочуть, щось пристойне утнути! а то все війни і жрійни— і все на наших спиняках і головах! банкірила виходили з машин,— і прямо й незмигно дивились на розм’яклих, пахучих, юного віку особин у скверах— і думали: яка гостинна злидокраїна! жертвує найкращим; треба і їм щось дати; віддає свою еліту нам у руки! треба, треба їм помагати по батьківськи; ну йдіть сюди, сідайте; поїхали; (діти, насправді, були сиротами; їхні батьки або перевішались, або спилися на синьо; підібрані й виховані, викупані в парфумах вони обслуговували вельмиповажні переговори, вельмишановні зібрання, вельмидостойні дипломатичні збори, всяку сановну міжнародщину словом; ті ж, кабмінівські й припрезидентські діти скромно собі сорбонились, кембріджились, заводили корисні знайомства й сиділи за комп’ютерами, такі усміхнені по ковбойськи і демохряктичні, не посуваючись од столу, ледь ворухнувши комп’ютерною мишею, доспродували нашу останню столітню працю, те, що не подужали підняти й зрушити цілі вражі армії,— наші ракетні установки, шахти, з крилатими і безкрилими від тривалих засиджень, мироносними, ядерними ракетюгами, неозорі складиська зброї вагою в чверть земнокулі, ескадрильї стратегічної авіації, флотилії авіаносців, неіснуючу в природі червону ртуть,— а грошики обшвейцарювали, словом, як дзявкає преса, інвестували захід і зокрема банковірів, які оце раптом довідалися до нас: когось лапнути чи помацати, бо не краєвиди ж цікавлять їх; тут наші холуяки постаралися по розряду "то шо нада": примасонили на готелях ще по декілька зірочок, на головному майдані міста залатали бомбові ямери, залишені там після двох запеклих і одної холодної війн, нарешті познімали мішки з піском і кулеметні гнізда на головпошті, розвіяли попіл всенічних вогнищ, біля яких грілися патрулі на окраїнах, державною мовою зробили красиві позначки на туалетах, щоб не думали, ніби ми якась тут колонія; ми рівноправна євгробейська країна, ось хто ми! відімкнули нічні сирени, що реагуючи на кожен летючий звук, часом спрацьовували по пасажирському і звіріли до охрипу; відрізали підслуховування в кожному вокзальному туалеті й собачій будці в тюрягах, офіційним указом відмінили тривогу й безсоння, та ми все одно не вірили і боялись, що за нами прийдуть сьоночі; в кабмінівському бомбосховищі— це підкреслювало нашу роззброєність— організували еротичну сауну і в кожній кабінці лежали презервативи у вигляді протигазів; влада постаралась на славу! але з намічених банкірів приїхала ледь половина: одних шуганула радіація і вигляд нашого саркофага, ніби там їм замовили братську могиляку, а декого насторожили й відстрахали дані про те, мовляв, дехто в країні відчаю часом обурюється: де наше зерно? якісь гроші й проценти за нього? це зона підвищеного бізнесризику! отак вони викрутились! забзділи глянути історичній правді в очі; яка тут картина після трьох світових розтерзань і якихось там голодів, і реакторних вибухів; муляє очки? нащо мучити їх на старість; і, навіть, загодя їм передані відеокасети з нашими скверами і юною парослю їх не розчулили для приїзду; вони сахнулись від твоєї рішучості, що просторіла звідси, аж падали вуха в барометрів по всіх їхніх вілах; ти був рішуче настроєний задати їм декілька питань— хто? коли? й скільки?— і присобачити їх до свого роману-послання; до вогнепису в передмить темризни; до нічного вітрильника, що так свічкоцвіто, прощальнісно так палахтить, напнутий вітрами поглядів; це було б справедливо: вислухати і протилежну сторону; а вони, страхопудиська, начувані про твою гнівну пристрасність, про твій художній стиль, замірений викувати мечі навіть з такого, як вони, гімна і смальцю— вони не правильно тебе зрозуміли, не правильно подумали, що ти візьмеш їх за барки, трохи потрусиш, трохи обіймеш їх за шиї долонями: і їхні голови цвиркнуть у стелю протухлим лівером; це не так; вони помилились, нажахані первозданністю і здикуненням краю— ти хотів цивілізовано їх запитати про перші транші, про компенсації, про відшкодування, про те, коли нам ждати статусу зникраїни, що вигибає від всепогибелі? про пенсії ветеранам і потерпілим від трьох їхніх побоїщ, не кажучи про дрібніші клопоти? коли і скільки? євреям вже виплатили, от і про нас згадайте; і просто обнімати їх за шиї; скільки? і обнімати за шиї ще переконливіше, щиріше, інтернаціонально, братськи, бо ж гроші всім рідні, от ми й зустрілися, і так одні одним раді; коли і скільки? невже б вони тобі відмовили? та ці холуяки наші тебе і народ, тобою увічнений, тобою представлений, взяли й не допустили до банкірил; не прислали запрошення; от так тобі; щоб ти сам попхавсь на рожен, пробивався на їхні фуршети— і тебе пристрелили гірш собаки, зрешетили як терориста; ти зразу вгадав цю примочку— чого нема запрошення? адміністраторам, конторським крисам є, а тобі, що всіх їх описав, вигадав, витесав, як буратінок, тобі немає! явно спецслужби зарапортувалися— і шакалять вкупі з їхніми чекістами, підбиваючи на варіант непроханого гостя; а скільки таких історичних можливостей втрачено! то перекриють крана, то вирвуть кисневу подушку, то, як на цей раз, пісок плебейства потрапляє в годинник, триби заклинює— і знов його заведе не рука вболіваючого, а рука холодного підмайстра; ти сидів у нажареній сонцем, дванадцятиметровій бетонній кімнаті, ставив по кутках каструляки з водою, щоб не так пекло в грудях— знов загострювалися сухоти— і перебирав свій архів: яка крадіїна! які типажі! які благородні звичаї; скільки гаманізму виказує тут кожна чиновна сопля з високим польотом мислі! скільки вболівань за народ!— куди таким вболівальникам, як ти навіть; да-а, архівчик; а зараз би терся з тими банкакулами, баракудами доброчестя— ну що там цікавого? ну випили, забутербродились, постояли, помовчали, цокнулись, тобі кортить допитати їх, а їм приспічило в скверики: історична правда слабша від інстинктивної, та ще й підбісеної збоченствами; ось він, ключ до історичних програшів! да-а, а так сидиш і гортаєш архівчика, вода в каструлях ледве зволожує повітря, ти намочуєш рушники і розвішуєш по кімнаті; дев’ятий поверх, сонячна сторона, і так помінявся клімат, гробальне звиродніння, доздихократія, а тут ще ці гієноп’явчаті організми так підірвали бюджет, що тобі не виплачують держстипендію, встановлену для діячів літератури й мистецтва; п’ятдесят один долар по курсу гривні; і не платять— купили шинки, задобрюють і підпоюють інвесторів; от сучі діти; а ті притягнули з собою пів сквера— і сидять, жирують на твої грошики; та якби на твої тільки; ті сцикухи, хоч і малі, а жараться, як вугриці на пательні; а потім хочеться гами, дорогого винця, а потім знов у лушко, і знов нажаритись, і знову жерти; та це ж якась прірва! та пів вітчизни з торбами піде після їхнього сексу; жили-жили там, як равлики, а тут хоч напоролись до смерті; ну, тепер підуть інвещиції; і твоя лєпта тут немало важить, бо на які ж грошенята вони комизились, аж ті вугриці рипіли і в охорони при дверях вставало так, що їм яйола пекли і підкочували під горла як гланди; ну, вже точно підуть інвещиції; сонце напражило твою клітку так, як і в пеклі напалюють тільки на велике свято— в легенях стає наждаково й сухо; коли вийти на вулицю, на відкритому сонці буде ще гірш: промені садять імунну систему і загострюють болячку; да-а, влипнув; тра було раніше в село собі їхати; тут і холодка нема ніде: новобудови, намивний пісок, бетонна мертв’ятина й асфальтовий сморід; на базарчику під автостоянкою торгують в’ялими, перелапаними огірками і прадавніми вареними ковбасами; на розі бочка з теплим помийним пивом— і що цікаво: немає черги; геть ожебрачіли; куди там до жебраків; жебрак за день назбирає десяток другий гривень; а нежебракам хто заплатить? да, краще сидіти в спекельнілій, задушній хаті й перештабельовувати свої архіви; скільки чеснот виказує тутай всяка чиновна сопля з високим польотом мислі! ось старші письменники надіслали президентові клопотання про поліпшення твоїх житлових умов, цілком законне поліпшення, ось довідки, а ось і відписка міського клєрка, якому те клопотання скинули: це викличе справедливий потік скарг громадян! от, нарешті, вона, справедливість! і підпис, заступник голови держадмінісрації; якийсь фоменко; підпис нерозбірливий, немов спірохета проповзла під мікроскопом; всправедливили, та ще й з народом стравили; на початку дев’яностих, коли дзявократики, вчорашні гебісти в своєму головному складі, вили, як суки в колючих сливках, вили і захлиналися, що є хароші комуніси (вони тепер переосмислили прошлоє і більш так не будуть, їм треба дати свободу, не треба їх чіпати, руки прочь! так ми можемо весь народ розсварити, досить чвар і провокацій! хароші комуніси стануть харошими дрімокрятами і збудують харошу дрімлюжну державу; он подивіться: і той, і той, і той були в партії— і їх шо, повісити? а де взять умні кадри? це непорядок! вони ж нічого поганого не зробили; вони просто платили внески і, так сказать, підривали партію зсередини; вони й пішли туди, щоб її розвалити! правильно! ти знав, як вони підривали, аж мало не надірвали пупи так тягнули, хто що міг, звідки міг, але, перешиті в чесних, усміхнених, демокрадів і депутякал, демохряків і декутатів, вони одірвались на повну силу і деякі, простіші, казали, що тепер і їм, і їхнім дітям, і правнукам, і прапрадемокраденятам на три віки хватить) тоді, на початку дев’яностих, від твого заклику немало залежало: чи перевішають їх вниз головами на стовпах вздовж головної вулиці міста? ти немало посумнівавсь тоді; ти не вірив— і не віриш досі— в свободу, як головний засіб зцілення: маньякові скільки не дай злободи, він все одне гвалтуватиме й різатиме; ти сумнівався немало, і вирішив— нехай живуть поки що; а там побачимо; принаймні, буде що описати: зміни характерів, доль; за всіма, справді малопровинними, за технарями, виробничниками, приховалися заправили, ідеологи,звірюги — і от вони тепер чиновнять, чавлять, давократять усенькою силою брехні і грошей; і ти нині пишеш про зміну температури в бетонному склепищі і про те, як розставляєш воду в каструлях по кутках кімнати; вони, як сифіліс, що прикинувся насморком, стали хронічною хворобою суспільства: приймають банкірів, розславляють блудократію, поважніють, свинорилі, профукують твою нещасну стипендійку їм на готелі, одремотовані враз, на фуршети й на дєвочок; вони стурбовані— як там їхні шифри в далеких банках? скільки процентів там накапало? от і від тебе ждали хабаря; тоді б поміняли й розширили; і скільки їх плодиться непомірно, щоб ти мав кого описувати, вилюднювати, класти пінцетом під мікроскоп, бруднити душу, надриватися гнівом і роз’ятрювати легені; вони помстились за один твій сумнів— і тепер доконують садистично, повільно, одного за одним, тисячу за тисячею, мільйон за мільйоном, а поміж цієї, основної, роботи позують для телебачення попід ручки з банковірами; вони влада, а ви ніхто; вони насильство, а ви вічний сумнів і страх, за що дожити до завтра; вони сила, яка вичавлює з вас останнє— і до них приїздять брати по насильству; вони розважаються, а ви дохнете; ви просите хліба, а вони дають і змію, і камінь; вони, від імені вас,— законно, обрано, демосадистично, під контролем злободолюбних організацій,— створили таку живодерню, таку смертьгріхот бродильню, таку непроникну, прилизану, підєвгроблену, таку миловидну смертярню, що хоч вий, хоч кричи: стіна отупіння все притишує в комариній пискіт; кричіть, гавчіть, обурюйтеся скільки влізе, влазьте у чмопозицію— вони роблять гроші, їм помагають гроші, їм у кожному банкоматі аплодують гроші, їх, у кожній обкрадіїні, на руках гроші носять, вони процвітають, а ви дохнете; вони на спільному, здобреному грошолюбством, полі, розсікають на державних "мерсах", розсмічують дєвочкам напозичені держмільярдики, літають і перельотують, а ви не матимете на метро й автобус, щоб перескочити по передсмертні ліки; а потім по твоїх сторінках, найняті ними лібердякали, вчитимуть їхніх виблядків, як не треба жити; який ти був неправий! як ти заблуждався в своїх поглядах! вопшем-то, непоганий письменник, щось намагавсь прокричати, щось знайти, якийсь урожай, якесь зерно, якийсь слід справедливого в столітті— прекрасна ідєя!— але впав у відчай і погубив свій нескромний талант гнівом на недорік, натоптаних гнівом і смальцем; він так і не зміг із них викувати нічого— це рідко кому вдавалось, і то ненадовго; а в цю телездебілену еру, хіба хто вчитається в його книжки? в його романи-вітрильники, у стовітрильний вогнепис над гнилим, всмерть зболотілим! над смертосморідним дьогтеморем!— і скаже: це ж і про мене! це ж правда все! ця правда не буває чиясь; ця правда іншого виміру— вона нагадує: ми ще живі і дбаємо; ми куємо мечі; ми сповідуєм справжність; ми не врятуємо світ,— ми відгородимо свої душі.
Ти засинав на збитому з грубих дошок, сільському ліжку— в хаті порожньо й тихо, дитина давно поїхала— засинав, забуваючи гнітючу вовтузняву залітературених і замистеччених днів, років, здармованих на виправлення горбатих перед могилами та на підготовку вітчизни до потопу й очищення; вже завтра одягнеш сіросукняну форму, розтикаєш патрони по кишенях, виведеш із хліва і обіпреш на повітку велосипеда, підкачаєш заднє колесо, перекинеш рушницю на ліве плече і, застрибнувши на сідло, забобонно, хутко минеш провулок, минеш баюристу сошейку, переїзд через залізницю, вискочиш за село і подякуєш долі, що нікого не зустрів— ні з порожніми відрами, ні з заздрісним оком; щось первісне, щире було в забобонах мисливських— і це не могло не прилипнути до тебе; їхати повз посадками, їхати безцільно, зупинятись непоспіхом біля всякого, впечатаного в намул калюжок, сліда звірини, що зігрівалась сьоночі метким і радісним бігом.