наша пісня повік не загине: от де, діти, наша слава, слава Украї­ни", хоч і соціяльні причини такої платформи були зовсім не однакові, ба навіть протилежні. Це той момент, що їх об'єд­нує. Це одночасно і той момент, що допускав існування нефабульної прози, "стіхотворєній у прозі" і такого іншого.

Треба сказати, що сучасна нова російська література, ста­нувши на стежку, Андреєм Білим протоптану, теж несе на своїм прапорі передусім язик, тільки тепер звільняючись не від французької мови, а від мови руських класиків із Тургенєвим у тім числі. Занадто щільно була зв'язана вся тургенєво-надсонівщина з язиком певної епохи, щоб можна було б відійти від неї, не зруйнувавши цей язик.

Звичайна річ, диктанти зробили своє діло. І досі широкі кола провінціяльної інтелігенції, до яких, на жаль, доводить­ся часто зараховувати також інтелігенцію вкраїнську, як на святотатство дивляться на всяку спробу показати, що Тур­генєв і Гончаров третьорядні письменники ^[33][33], а не "великие писатели", що російська проза взагалі починається з Толстого і Достоєвського, що вплив попередньої прози на гімна­зистів і провінціяльних письменників був страшенно шкідли­вий, що коли Тургенєв є стандарт, взірець, то чого ж можна ждати, окроме диктантів на прекраснодушні теми, від його наслідувачів. Перед українською прозою стоїть негайна за­дача — оволодіти фабульною архітектурою в прозі, навчи­тися організовувати матеріял. Аналіза попередньої україн­ської літератури повинна не замазувати й не виправдувати анальфабетизм у цій справі наших нечуїв, а викривати його і встановляти як загрозливий приклад. Не можна облишити тут мовчанкою передмови Ніковського до нового видання "Миколи Джері" Нечуя. Не кажучи тут про непевну оцінку Нечуєвої політичної позиції, так би мовити, його ідеології, ми знаходимо, і то зовсім несподівано, як на Ніковського, зазнаки невірну оцінку Нечуя як прозаїка-повістяра. Писана в блискучім стилі етюдів Айхенвальда прекрасною, іскрис­тою вкраїнською мовою, передмова Ніковського оцими свої­ми прикметами саме замазує перед очима читачевими убо­гість Нечуєвої техніки, неспроможність його опанувати ма­теріял.

Дуже знаменні слова Ніковського про фабульну вартість Нечуєвої повісти. Ніковський, уявляючи собі европейця-читача, погоджується з ним на "... малий і кволий драма­тизм ситуацій", на те, що сюжет у Нечуя "...мало розробле­ний, але все ж цікавий, що внутрішня діялектика повісти й зовсім слаба... і т. д.". І от на підставі цього Ніковський ра­дить "європейцеві" прочитати самому всю повість і ознайо­митися ширше з українською літературою, а означені вади пояснює темою самого твору та громадською тенден­цією автора. Тема ця — кріпацтво.

Звичайна річ, що нам треба радити європейців прочитати повість Нечуя і ознайомитися з українською літературою, бо без нашої поради європейці самі, певне, не візьмуться до чи­тання таких речей, як "Микола Джеря", а підождуть, поки вкраїнська література не почне скидатися на всяку іншу до­рослу літературу. Я тільки не розумію, з чого тут бити себе в перси й задаватися, кепкуючи з того "європейця". Чи не кра­ще було б звернути серйозну увагу на оці вади, не ховати по-стравсячому голови під "тему — тенденцію", що нібито не дозволяють пристойно опрацьовувати матеріял. Чи не більше було б користи для читачів від цього, ніж від дитирамбів, та ще й кому! Хоч би ж хоч Коцюбинському, Стефаникові чи Винниченкові, а то, бачите, Нечуєві! Нечуї наша біда, а Ніковський хоче з них зробити нашу гордість. І те, що Нечуєва повість дає чималий матеріял, те, що Нечуй її написав непоганою українською мовою, справи ніяк не направляє, бо ж тим більше шкода, що це все зосталося сировиною. Прода­вати таку сировину за фабрикат — значить, знижувати рівень вимог споживача, заганяти його в хлів, замість виводити його звідти.

Через гімназії і інститути благородних дівиць уплив тургенівської й гончаровської прози набув колосальних, загрозли­вих розмірів. Так само, хоч і в куди меншій мірі, впливають на нашу молодь Нечуї та Грінченки. для яких літературна техні­ка була ділом підрядним, а за головне правила чистота мови і месіянство. У свій час ці письменники були дуже потрібні й дуже корисні. Тепер їх були б добре забули, якби не спроби відмолодження на штиб статті Ніковського, що, з презирством трактуючи сучасні вимоги до прози, затримують природній розвиток української революційної літератури.

Нечуй становиться на п'єдестал, забувається його тимча­сове місцеве значіння, канонізується, як мало не класик, тре­тьорядний письменник. Ясна річ, які це може мати наслідки. Було б колосальним лицемірством на одній сторінці гукати про халтурну течію в сучасній літературі, а на другій сторінці вихваляти нечуїв.

Вертаюсь наприкінці до Тургенєва.

У Тургенєва є одне оповідання, що справляє вражіння на читачів самим розвитком подій. Це новела "Стучит". Дарем­но було б, одначе, вбачати і в цій новелі щось більше від про­стої реєстрації авторової пригоди. Тим часом оця новела справляє велике вражіння на людей, що звикли до тургенівської маніри, саме в силу свого контрастування з цією манірою. На жаль, треба думати, що просто цей епізод так-таки й трапився з письменником на ділі, отже, література тут ні при чому, а ми мусимо дякувати, по-перше, фортуні, а по-друге, нервозності пана письменника, але ніяк не його бажан­ню організувати матеріял.

Романи Тургенєва щодо фабульної обробки куди вище стоять і від його оповідань, і від усіх творів Гончарова. Не­зважаючи на наївність фабульної структури і на цілі озера ліричного одекольону, вони все ж таки виглядають як літе­ратурні твори на тлі хоч би й гончаровських романів. Ми завжди будемо вдячні Тургенєву за те, що він зареєстрував для нас хоча б Базарова, незважаючи на свою антипатію до "нігілістів". Російська літературна мова ще довго буде жити тургенівськими зразками. Тим своєчасніше попередити за­раз молодих письменників, щоб вони боялися як зарази тургенівської маніри писання, тургенівського споглядального аполітизму, тургенівської зневаги до організації матеріялу.

___________________________________________

Примітки автора

1] отже, ці сльози (лат.)

2] Я не заперечую, шо мистецькі твори минулих часів становлять мате­ріал для пізнання, хоч і дуже непевний. Та це нічого не значить. Все на світі є матеріял!

3] Пояснюється це дуже просто. Письменники, як такі, не дурніші і не реакційніші від інших людей. Та справа в тім, шо всю увагу і все творче напруження мистця займають проблеми подачі матеріялу, а не винайдення його. Коли політика цікавить ЗМІСТ подій, письменника цікавить їхня ФОРМА. Письменник через те і бере тільки ходячі, вже винайдені кимсь ідеї, що вся енергія і увага його скеровані на ПОДАЧУ, на художню трактацію цих ідей.

Було б дуже дивно, коли б справжні, добрі письменники одночасно встигали б випереджати фахівців іншої справи у цій іншій справі. Це було б так само дивно, як коли б інженери робили винаходи в медицині, а вчителі латинської мови в машинобудівництві...

4] Мистецькі твори, звичайно ж, корисні, як МАТЕРІЯЛ пізнання історичного, там, де бракує інших даних. Та для нових часів вони начисто втратили своє значіння. Нашу епоху будуть колись досліджувати по газетах. Коли (дуже давно) всі надбудови становили один комплекс, мистецтво було важливим фактором. Ще сто років тому воно важило дещо більше, ніж зараз, а тепер це дрібна деталь на фасаді виробничого процесу громади.

5] Порівняти хоча б число мистецьких шкіл з усякими іншими.

6] Щоб сформувати коротко, повторимо: позитивне значіння (револю­ційне значіння) мистецтва не в тому, що воно організує пролетаріят, а в тому, що воно дезорганізує буржуазію, передусім буржуазну інтелігенцію. Організувати мистецтво не може взагалі.

7] Див. у Колріджа "Проза — слова в найкращому для них порядкові, поезія — найкращі слова в найкращому порядкові" ("Table Talk", 1827).

8] Про поновлення дуже хороше є в книжці В. Шкловського "Теорія прози".

9] Можливо, що ніхто не може бути поетом чи навіть мати втіху від поезії без деякої нездоровости розуму (Undsoundness of mind)". Маколей (Essays on Milton).

10] You know who the critics are? The men, who have failed in literature and art. Disraeli.

(Ви знаєте, хто критики? Люди, що не мали успіху в літера­турі та в мистецтві. Дізраелі.)

11] Ю. Яновський.

12] Кожному, певне, доводилося чувати отаке, що не тільки, скажемо, сло­во "цвірінькати" нагадує само відповідний йому пташачий гомін, але і що, скажемо, слово "роза" нагадує квітку троянди, а слово "фіялка" подібне чимсь до самої цієї квітки. Цей так званий мовний фетишизм особливо роз­винений у людей, що володіють однією тільки мовою. Український пись­менник мусить володіти принаймні російською та польською мовою. Цьо­го дуже легко досягти, і не зробити цього невеличкого зусилля — просто ганебно!

13] О. Копилснко. Див. оповідання "Мати".

14] Про ці дві лінії див. статтю в цій книзі "Новела з нічого".

15] Про те, як подаються натяки, див. аналізу оповідання "Вартовий на рифі" в цій-таки книзі.

16] Чомусь усі погоджуються, що театр є публічна розвага. Очевидно, ужиття слова "література" в багатьох значіннях призвело до того, що від белетристики вимагають учительної ролі. Можливо, що коли б у театрі ви­кладали геометрію, то його теж не вважали б за дім розваги.

17] Один робфаковсць на запит, шо значить слово "суб'єкт", відповів, шо це щось на штиб "дурня".

18] Endeavour — зусилля.

19] Комбо — прозвисько чорних австралійців.

20] "Let any man speak long enjugh, he will get believers" (Дайте комусь побалакати досить довго, і знайдуться такі, що поймуть йому віру). Так сказав дід Стівенсон (Master of Ballentrae)

21] … weak Cockney young men (лондонське міщанство).

22] Cock-and-bull tell... — неймовірна історія.

23] Та аналіза мас всяку рацію до існування.