Тому, як стверджують дослідники цієї історичної сторінки нашого міста, стіни Гагарінського палацу, а отже й стіни Літмузею, пам'ятають натхненні рядки поезій І. Буніна, заворожуючий голос славетної української актриси Марії Заньковецької, виступи корифеїв молодого українського театру П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, М. Старицького.
Не можна не згадати добрим словом й одного з засновників та першого директора Літмузею Микиту Бригіна, який чимало років присвятив створенню цього осередку культури, що й засвідчено було присвяченою йому меморіальною дошкою на фасаді даного закладу. До речі, символічно, що саме до ювілею музею побачила світ і дослідницька книжка Микити Бригіна "Время веры и больших надежд. (Некоторые даты к биографии К. Г. Паустовского)", упорядником якої стала донька дослідника Олена Бригіна.
Одначе до розмови про це видання ми ще повернемося в одному з наступних номерів газети, а тим часом зауважу, що в наші дні Одеський літмузей має три філії: Музей О. Пушкіна та Музей К. Паустовського в Одесі, а також музей відомого українського гумориста С. Олійника, заснований у селі Левадівка Миколаївського району, — кожен із яких теж став своєрідним культурним та дослідно-просвітницьким центром. Чималий інтерес у відвідувачів музею викликає і музейний "Сад скульптур", започаткований в "Італійському дворикові" музею, в якому вже зараз нараховується десять скульптурних композицій, присвячених літературним героям та персонажам одеського фольклору, зокрема, "Пам'ятник невідомому читачеві", "Герой одеських анекдотів Рабинович", "Сашко-музикант", "Одесит Мішка", "Зелений фургон"...
Виступаючи під час ювілейного вечора перед гостями музею, його директор Тетяна Ліптуга наголосила на тому, що в наші дні Одеський літмузей — це справді значний науково-дослідницький, видавничий та культурний центр Одеси і Південної України.У ньому зберігається понад 65 тисяч експонатів, серед яких — рідкісні книжкові видання, рукописи, документи та особисті речі відомих письменників. Щороку музей та "Сад скульптур" відвідує понад 100 тисяч екскурсантів; співробітниками музею опубліковано сотні дослідницьких статей, видано десятки книжок, літературних календарів та іншої друкованої продукції, яка засвідчує, що, крім усього іншого, музей став ще й поважним літературознавчим центром. До того ж, він давно здобув популярність серед одеситів своїми презентаціями, літературними та художніми виставками, культурологічними лекціями, науковими конференціями, а ще — концертами класичної музики, яка в прекрасній Золотій залі старовинного палацу-музею сприймається з особливою проникливістю та глибинністю.
Ясна річ, для музею такого масштабу, як Одеський літературний, тридцять років — не вік. Але вже зараз очевидно, що він став невід'ємним атрибутом історії, культури та громадського буття нашої славетної Одеси, нашої літературної Мекки.Тож, вітаючи його талановитий і працелюбний колектив зі скромним ювілеєм, побажаймо йому й надалі залишатися на висоті свого творчого та громадського покликання.
...І знову ГУМОРИСТИ ЯРМАРКУЮТЬ!
Колектив авторів. Ярмарок сміху. Вибрані твори учасників конкурсу літераторів 2005—2008 років. Одеса: Астропринт, 2008.
Коли п'ять років тому редакція газети "Одеські вісті" вирішила до 96-ї річниці від дня народження Степана Олійника провести обласний літературний конкурс "Ярмарок сміху", ніхто й припустити не міг, що він стане традиційним, що десятки самодіяльних літераторівгумористів потягнуться до нього, як до джерела натхнення, до реальної можливості заявити про себе, випробувати свої мистецькі сили, дебютувати на шпальтах обласної газети.
Ще впевненіше земляки визначного гумориста почали згуртовуватися навколо редакції і конкурсу, коли в 2005 році, з ініціативи газети та Громадського благодійного фонду імені С. Олійника, побачила світ збірка кращих творів учасників конкурсу, авторами якої стали також і літератори, твори яких з певних причин опубліковані в газеті не були. Й ось перед нами збірка, тепер уже вибраних творів, до якої увійшли і твори минулорічних конкурсантів, і кращі віршовані та прозові гуморески, які публікувалися у попередніх випусках "Ярмарку сміху".
Знайомлячись із гуморесками та фейлетонами цієї збірки, слід, звичайно ж, пам'ятати, що йдеться про творчість самодіяльних літераторів, переважна більшість яких не має ні відповідної літературно-філологічної підготовки, ні професійно відточеного мистецького хисту, ані досвіду роботи над Словом. Тож зрозуміло, що далеко не все з запропонованого ними на конкурс, а відтак і до рецензованої збірки, — рівнозначне, не все літературно вивершене чи хоча б, як кажуть письменники, належно "виписане", тобто самовідредаговане, за словниками та літературними канонами вивірене.
І все ж таки з'явилося кілька літераторів, твори яких засвідчують, що в мистецтві вони люди невипадкові. Переймаючи все те краще, що ви брунькувало ся у сатирико-гумористичному набутку вітчизняної літератури, вони вдало поєднують фольклорну основу українського народного гумору, збагачуючи її проявами національного характеру та менталітету своїх героїв, прагненням осмислити сучасне буття народу в усіх його проявах, здобутках та недоречностях, і звичайно ж, прагненням, виходячи з творчих настанов С. Олійника, "захистить від зла добро".
Проведення щорічних всеукраїнських днів гумору на Одещині переконує, що, мабуть, найбільша вада багатьох сучасних українських гумористів полягає в тому, що вони рідко підносяться до філософського осмислення сучасного будення в усіх його соціально-економічних та політичних складнощах і варіаціях, рідко вдаються до витонченого, елітарного гумору ситуації, гумору фрази, а здебільшого намагаються заримувати вже відомі нам, банальні анекдоти, народні бувальщини та оповідки, задовольняючись при цьому ефектом фольклорної вторинності.
Причому дехто з гумористів настільки захоплюється цим, що нехтує святим обов'язком сатирика та гумориста — аналітично діагностувати соціально-економічний, моральний та духовний стан суспільства, повставати на захист найсвятішого, що є в людині — це її людяності, порядності, відповідальності перед собою, перед громадою, народом, історією.
І приємно, що більшість авторів "Ярмарку сміху" такою фольклорною та літературною вторинністю не зловживають. У кращих своїх творах вони намагаються відходити від переспіву давно розкритих, "заїжджених" тем, від прямого наслідування класикам, від набридлої сімейно-побутової банальщини (хоча, ясна річ, теми родинного співжиття існуватимуть у гумористичній літературі вічно), від дріб'язковості та вульгарного несмаку. Саме так, вульгарного несмаку, з його українсько-російсько-пересипським суржиком, з нецензурщиною, тематичною вульгарщиною та всіма іншими ознаками такого собі "жанру з підворотні", який, на жаль, все частіше заполонює й нашу естраду, й періодичні видання.
До слова, читачі, мабуть, звернули увагу, що і ця збірка, і добірки творів в "Одеських вістях", як і сама газета, — двомовні. Тож, формуючи цю збірку, ми виходили з того постулату, що не так вже й важливо, якою саме мовою, важливо — що і як, на якому мистецькому рівні та з якою громадянською відповідальністю, ти пишеш.
І під цим кутом зору непогане враження справляють твори лауреатів "Ярмарку сміху" Володимира Вдовиченка, Наталії Палашевської, Миколи Гончарука, Миколи Калюжного, Віри Авдєєвої... У пошуках своєї теми та свого героя перебуває безсумнівно здібний літератор Василь Федоров, дві гуморески якого — "Однажды я вздумал писателем стать" та "Жарт" — можуть стати основою для своєрідного "навкололітературного" циклу. На кшталт циклу, який свого часу вимальовувався і в творчості С. Олійника. І хоча сам поет формально його не вибудував, готуючи до видання книжку вибраних творів (Степан Олійник. Вибрані твори. Одеса, 2001 та 2005 роки) я як упорядник, ідучи від логіки мистецького задуму, об'єднав їх, виокремлюючи в розділ з промовистою назвою "У мистецтві і поза ним". На мій погляд, щось подібне вимальовується і в задумі Василя Федорова.
Що ж стосується прозових гуморесок Наталії Шинкар "На правах ежедневной рекламы", "Происшествие с Петрыкиным", "Сладкие мечты" та інших, то написані вони настільки вдало, що здатні скласти репертуар гумористичної концертної програми чи самої авторки, чи будь-кого з відомих акторів. Манера її письма цілком дозволяє це: "Дворник Петрович в фуфайке и расстроенных чувствах вышел подметать двор дома № 35. Работа не спорилась, так как Петрович был без настроения и метлы. Состояние дворника резко улучшилось, когда во двор с огромным тазом в руках вышла Клавдия — девушка тщательно скрываемого возраста, необъятной души и фигуры..."
Своєрідною сюжетною та психологічною знахідкою відзначається гумореска Тетяни Шарникової на теми шкільного життя — "Метаморфозы". Шукають себе на педагогічно-виховній ниві Тетяна Шульдешова і Людмила Шиманська, які ще тільки пробують творчі сили у гуморі. Привертають увагу й поезії автора кількох книжок та лауреата кількох літературних конкурсів Віктора Мамонтова. Його віршовані фейлетони "Коли воду відключають", "Ратифікація", "Пільги", "Ту ж платівку грали" та інші відзначаються винятковою актуальністю.Треба мати достатньо таланту і мистецької мужності, щоб так рішуче втручатися у складні — політичні, мовні, соціальні та інші — проблеми нашого сьогодення. А таких поетів суворої і повчальної іронії у нас стає все більше. Про це свідчить хоча б психологічна замальовка Жанни Савицької "Торг":
Недорого за тисячу долярів Відлуння літ дитячих продається (Так, це воно, як сонечно з-за хмари, Несміливо у закутку сміється...) Переспіви над полем жайворині, За полем ліс в травневому розмаї, І запах полину в старезній скрині, А також річка й сині небокраї... Так, тисяча це зовсім небагато ...Хтось продає в селі батьківську хату.
Як уже мовилося, є в цій збірці учасників конкурсу "Ярмарок сміху" твори, написані на досить високому професійному рівні, є слабкіші, і навіть геть учнівські, але зрештою всі вони засвідчують, що народні сатирико-гумористичні традиції, на яких зростав і гартував своє перо наш визначний земляк Степан Олійник, продовжують жити, і що криниця істинно народного гумору невичерпна.
СИЛОЮ СЛОВА і духу
Нещодавно в Миколаївці, в приміщенні районної ради, відбулася презентація посмертного видання книжки віршів і прози місцевого літератора, фронтовика, багаторічного співробітника районної газети і керівника районного літоб'єднання "Степові світанки" Леоніда Чалюка "Сила духу".