Чарнецький.
Похід польського війська. Тимчасом в укріпленому польському таборі почався голод і пошесні недуги. Шляхта, очікуючи Хмельницького, роз'їжджувала по знищеній околиці і, не маючи вже нічого путнього здобувати, стала нападати на польські шляхетські двори та замки, руйнуючи їх наче своїх ворогів. Скрізь в околиці Сокаля відбувалися постійно малі битви, здобування укріплених замків, "заїзди" на шляхетські двори тощо. В самому таборі часто громилися взаємно різні польські хоругви. Кривавим сутичкам і порахункам не було кінця.
Король ніяк не міг опанувати цього хаосу, бо хоч формально мав владу начального вождя, то супроти своєвільности визначних польських панів не міг виконувати її як-слід.
Ніхто з маґнатів не слухав його наказів і заряджень. Щодня відбувалися різні наради й віча, військо відгрожувалося, що покине табір і розійдеться по домах.
Врешті забракло грошей на виплату жалування (жолду). Щоб недопустити до повного занепаду дисципліни й розбиття цілої сили, король, змушений домаганнями шляхти, дозволив пограбувати польський монастир і костел в Сокалі, де, згідно з чутками, довколишня шляхта заховала свої скарби.
"Це за порядних вождів у війську нечувана річ", — оповідає в своїм щоденнику Осьвєнцім.
Та грабунок не дав бажаного висліду. Грошей багато не було. Шляхта, дорікаючи королеві й панам, погрожувала, а врешті таки одинцем почала роз'їздитися додому.
Польський король Ян-Казимир (з ґравюри в "Theatrum Europaeum" VII, 1663)
Причиною невдоволення й хаосу була в першій мірі нерішучість короля. Не маючи ніяких відомостей про Хмельницького, король не знав, що робити. Рішення мінялися щодня, залежно від зловлених "язиків" і прерізних чуток про Хмельницького.
Раз рішали йти вглиб України, то знову залишатися на місці і чекати гетьмана тут, або знову рішали рушити під Берестечко й там отаборитися. Словом, в таборі панувала розбіжність думок, а в слід за тим безмежний нелад і хаос.
Врешті, коли було підтверджено вістку, що Хмельницький стоїть уже під Вишнівцем, король на воєнній нараді рішив таки перенести табір під Берестечко.
Та заки почався похід війська на нове місце, король повисилав численні під'їзди в сторону козацького табору для розвідки, а головно, щоб знищити запілля козацького війська. Ті відділи мали руйнувати "вогнем і мечем" українські села і змусити повстанців, що були при Хмельницькім, повернутися додому для оборони дітей і жінок.
Та більшість під'їздів безслідно пропадала, а ті, що поверталися, приносили здебільша невірні й дуже суперечні вістки.
Мотиви за тим, щоб перенести польський табір з-під Сокаля під Берестечко, були такі:
Табір під Сокалем
1. Для величезного війська з численним табором терен був надто малий і з бойового погляду за тісний та для поляків непригожий;
2. Довгим постоєм занечищено околицю, і це викликало серед війська пошесті;
3. Залишаючись у Сокалі, поляки віддавали Хмельницькому Волинь і Підляшшя, через що ставало можливим оточення польського табору з півночі козацькими полками та повстанцями з північно-західніх українських земель.
Табір під Берестечком
1. Поляки правильно міркували, що коли Хмельницький вирушив під Вишнівець, то лише з метою наступу, і тому вважали за доцільне скоріше зайняти стратегічні переправи на річці Стир під Берестечком.
2. Берестечко має поле бою, догідне для розгорнення польських сил, та догідні позиції, звернені до сходу. Для Хмельницького залишався вузький терен, оточений річкою й багнами.
3. Околиці Берестечка не були так дуже виснажені, як сокальські й давали змогу прожитку та паші польській збройній силі.
4. При можливому відвороті Хмельницького поляки матимуть коротший шлях в Україну, а українське військо теренову перепону — багнисту річку Ікву.
15-ого червня польський табір вирушив під Берестечко. Щоб улегшити переходи король поділив військо за новим західньо-европейським зразком на три "дивізії": Потоцького, Каліновського і королівську.
Військо поділялося на дев'ять великих полків кінних і один королівський, де й було зосереджено всю піхоту, драґунів, артилерію та ґвардії. Окремо угрупувалися панські, полки й хоругви. Табір рушив трьома шляхами. Правобічне крило від сторони українських військ становив полк короля; він виконував також численні розвідувальні під'їзди в сторону Вишнівця й Залозець.
Передня сторожа під проводом Конєцпольського в силі 4.000 кінноти вела розвідку в районі Дубна та обсадила переправи на Стирі. Та не зважаючи на докладне продумання цього флянкового маршу (визначено всім місця, черговість, шляхи походу, розділено табори тощо), зразу все пішло серед великого неладу. Оцих нових, "нечуваних досі" наказів короля ніхто й слухати не хотів; усе товпилося, щоб тільки не лишитися позаду. Супроти загрози козацьких наскоків ішли криваві бої за безпечніші місця й переправи. Із зразкового задуманого пляну походу не залишилося дослівно нічогісенько. Цілий цей шлях, яких 60–70 км, військо йшло п'ять днів, ще першого дня зробивши одну милю! Це було "добірне" військо, бо посполите рушення йшло окремо, як хто хотів, на одну милю позаду.
Особливо квиваві бої зводилися за переправи на Стирі в днях 20–22 червня. В таких обставинах переправа тривала два дні і король, боячися наскоку козаків, зупинився для охорони переправи дві милі понижче, — на південь від Берестечка під Щурівцями.
Похід польського війська затримували ще й різні вістки про рухи українського табору. Хмельницький навмисне розпускав чутки, що він нібито повертає в Україну, то знову рішає наступати. Поляки — залежно від цих поголосок — то самі рішали завертати, то знову рушити далі, аж під Дубно. Врешті через власну ж безвладність і нерішучість таки залишилися при своєму пляні й почали укріплюватися під Берестечком.
Така нерішучість і острах перед Хмельницьким привели до того, що деякі частини збунтувалися й завернули додому. Другого дня після приходу під Берестечко поляки, змилені вістками про відступ Хмельницького, рішили знову ж негайно таки піти під Дубно. І справді зараз же вранці третього дня перші полки кинули табір і відійшли в сторону нового місця постою. Та ледви пройшли одну милю, а вже прибули рештки передових відділів під проводом Я. Вишневецького. Самі ж передові відділи були в нівець розгромлені над Горинню козаками Богунового полку. Там Богун обсадив також переправи.
Стало ясно, що Хмельницький навмисне зволікав і маневрував, розпускаючи фальшиві вістки про себе, щоб звести польське військо під Дубно і знищити його на переправах через Ікву. Та зустріч польських передових відділів із полком Богуна вирішила справу.
Поляки спішно завернули під Берестечко і, сильно окопавшися, чекали приходу українського війська.
Похід українського війська. Якими шляхами й які марші виконував Хмельницький, мабуть, назавжди залишиться невиясненим. Тогочасні українські джерела про те не згадують. Поляки, що їм особливо важливим було розвідати, що робить Хмельницький; — не мають ніяких певних відомостей.
Гетьман умів майстерно окривати свої наміри, а військова дисципліна й послух його війська були такі сильні, що навіть зловлені поляками козацькі "язики" на важких муках давали лише очевидно вигадані й неправдиві вістки.
Із деяких зізнань і реляцій польських під'їздів можна встановити такі правдоподібні події.
Вже 28-ого травня Хмельницький стоїть полками поміж Зборовом, Озірною, Тернополем і Залізцями. Його військо нараховує 20.000 козаків і 15.000 татар. Головні сили забезпечені передніми і бічними сторожами, що ввійшли: далеко вглиб галицької й волинської земель.
В реляції від 29-ого травня натрапляємо на згадку, що польські роз'їзди постійно розбиває передова козацька сторожа — черкаський полк. Та його не можна ніяк знайти. Вдень він сидить у лісі й багнах, оперує ж вночі.
4-ого червня поляки дістали відомість, що Хмельницький перенісся з головними силами в район Зборова-Тернополя-Збаража та що його табір розбудований вшир і вздовж на півтори милі. При гетьмані є около 5 — 6.000 татар, здебільша без коней і без зброї, а головна квартира знаходиться в польських окопах Збаража. Хмельницький очікує тут хана, — що знаходиться ще на віддалі кількадесятьох миль від козацьких військ.
В тому районі Хмельницький розділив полки так зручно, що утворив декілька окремих таборів, віддалених один від одного на декілька миль. Самі козаки не знали, хто й де стоїть та яким числом війська розпоряджає Хмельницький. Час-до-часу гетьман пересував табори на інші місця й так розв'язував важливе питання про укриття своїх намірів, сили, а далі питання прохарчування людей і достави паші для коней. Це був незвичайно цікавий і, здається, єдиний в історії воєн спосіб правильного й повного забезпечення війська.
Таке розташування таборів ще більше вводило в непевність польські під'їзди. Вони ніколи не знали, чи стрічають цілий табір, чи його частину передову сторожу, а чи, може, якийсь відділ, що саме долучує до місця зосередження. Навіть зловлені "язики" не могли нічого певного сказати.
Табори були обставлені густими чатами до того ж іще не допускали близько до себе польських під'їздів.
Справді район обраний Хмельницьким був з кожного погляду вибраний знаменито. Заслонений від поляків багнами й лісами, що були непрохідні для величезного польського війська; сам він міг їх скоріше перейти своїми дрібнішими й не так дуже обвантаженими зайвим добром таборами. Місце було вибране так, що за два дні Хмельницький міг станути під Сокалем, під Берестечком, чи під Дубном, мав отже добрий вгляд у всі рухи польського війська.
Прецизна справність і рухливість українського війська стоїть у різькому контрасті з хаосом, що панував у польському таборі. Та, не зважаючи на те, Хмельницький не може використати для себе догідних моментів і боєм знищити польського війська підчас його переходу з Сокаля під Берестечко та підчас переправи через Стир. Хмельницькому бракувало кінноти, а хан ішов помалу, не поспішаючи.