А ще ж у великих залізних клітках на буряки привозили ниньки багато іншого чудного звіра, щоб заохотили до труда й отих, які люблять три дні заходу, а день празника, і вбоїща такі, що ти хоч йому що хоч, і оті, що люблять у неділю по шавлію, в понеділок по барвінок, а в вівторок снопів сорок, а в середу по череду, а в четвер по щавель, а в п'ятницю по дяглицю, а в суботу на роботу. Серед того звіра годилося б назвати довгошиїх жирафів, зебру Ґранта, коня Пржевальського, європейську лань, гуанако, лосів, бантенгів, антилопу Нільґау, слона, тапіра, дикобраза, осла, туркменського кулана, смугасту гієну, гепарда...
Та, либонь, найдужче сподобався Мартосі амурський тигр, еге ж, — отой тигр, якого занесено до Червоної книги, бо зосталось їх не так багато.
— Давай, Хомонько, поміркуємо, як ото тепер дбають за простого яблунівського колгоспника. Хоч той тигр і рідкісний, хоч його занесено до Червоної книги, а все ж таки знайшли прекрасного звіра, щоб привезти в "Барвінок". Мовляв, дивіться, жіночки, — і хай більшає ваше трудове завзяття, хай в охотку рветься бур'ян на буряках.
А хто з ланки хотів, то міг і погладити амурського тигра, авжеж, через залізні прути клітки доводилось простягувати руку. Тигр муркотів, мружився золотими очима, перевертався на спину й дриґав лапами. Але не кожен сподоблявся погладити тигра, лише передовики, лише ті, що найвправніше трудились на буряках. Скажімо, Мартоха погладила за шерстю й проти шерсті, тигр муркотів удоволено, а вже коли хотіла погладити Одарка Дармограїха, то агроном одшив, сказавши, що хоч вона тепер і з сумлінних колгоспниць, та з недавніх спекулянток і пройдисвіток. Та й, мовляв, у Одарки Дармограїхи батько з матір'ю не з бідняків-незаможників, того-то їй зась лізти до амурського тигра.
А ще ж бо в тому звіринці не обійшлось без рисі та ягуара, без лева і навіть без звичайнісінької лисиці, хоч, здавалося б, де тобі трудовий ентузіазм візьметься від лисиці, яких і по яблунівських байраках вистачає. Весело посміялась ланка із яванських макак, із мавпи гусара, чорного патлатого павіана, мандрила, горили та ще макаки лапундера. В декого прокинулась справжня любов до екзотичних птахів — рожевого пелікана і кучерявого пелікана, до африканського клювача й азіатського клювача, до американського фламінго й шоломоносного казуара, до ему, нанду й квакви. Були в звіринці чорний лебідь і лебідь-шипун, каролінська качка й кондор, беркут і стерв'ятник, вінценосний журавель і червоний ара, кубинський амазон і синьолобий амазон, білощокий бананоїд і берегові ластівки. Щоправда, берегові ластівки нічим не відрізнялись від яблунівських, так що пробудити трудове завзяття навряд чи могли. Зате китайський алігатор чи слонова черепаха, кавказька агама чи мідноголовий щитомордник, строкатий удав чи сірий варан, середньоазіатська кобра чи амурський полоз — від їхньої присутності кидались до буряків оті, що вони робили б, та в них рукава болять, й ота Гапка, що гарно жито жне — серпа і в руки не бере, й оті, що звертаються до Господа, щоб не побив плоскіні, а побив матки на шматки.
Поки ланка пріла на буряках, доти й возили на машинах звіринець за ланкою. А коли жінки посідали полуднати в лісопосадці, то коло лісопосадки полуднав і звіринець. Ну, жінки там їли хліб із салом та цибулею, хто взяв вареники з вишнями та сиром, пили молоко. А в звіринця свої харчі! Чорного чубатого павіана, макаку лапундера, мандрила та горилу годували молодими пагонами рослин, які й не ростуть у Яблунівці, якимись небаченими заморськими плодами, листям, корою, бульбочками, комахами, молюсками, черв'яками, дрібненькими тваринками, що жалібно пищали на зубах. Для амурського тигра та для лева різали овечок та баранчиків, до білого ведмедя кинули живісінької риби та живісінького тюленя. Азіатський дикобраз ласував корінцями, насінням, бульбами. Хижому беркуту кинули до клітки сірого зайчика — й де той зайчик скоро подівся!.. А всім отим гадам — мідноголовому щитоморднику, строкатому удаву, сірому варану, амурському полозу, середньоазіатській кобрі — давали всяких дрібненьких рептильок, пташечок там, пташиних яєчок, непоказних звіряток. І ті гади не відмовлялись, їли з добрячим апетитом, бо, либонь, вважали, що заслужили від колгоспу "Барвінок", раз їх цілісінький день показували в полі для жіночої ланки!
Звісно, їли за рахунок колгоспу не тільки лев, тигр, слон, ведмеді, кондор, кубинський амазон, макак лапундер чи гади, а й ті, що доглядали гадів, звірів та птахів. Апетити в наглядачів на свіжому польовому повітрі так розігрались, що куди проти них кучерявим пеліканам, шоломоносним казуарам чи стерв'ятникам! Голова колгоспу Дим уже постарався для гостей, що разом зі своїми звірами так надихали до праці ланку буряківниць. Там для тих, що доглядають гадів, було варене й парене, солоне й мариноване, смажене й печене, а про напої казати нічого. От наче доглядачі гадів та звірів пили на відстані від своїх підопічних, але ж градус який був у тих напоях! Той градус брав і на відстані, тому-то від самого духу захмеліли пугач, антилопа, червоний ара, бородач-ягнятник. А китайський алігатор від хмільних пахощів очамрів так, наче навсправжки хильнув оковитої, й заплакав справжніми крокодилячими сльозами. Мавпа гусар стала гусарити — бешкетувала й верещала в клітці, кафрський буйвол гупотів буйволячими ногами, наче намагався танцювати українського гопака, кінь Пржевальського сумно й довго іржав. Од хмелю, що носився в повітрі, гади міцно поснули — і строкатий удав, і мід-ноголовий щитомордник, і слонова черепаха, і вся-вся їхня компанія. От як-то далася взнаки гостинність вдячного колгоспного правління!
Мартоха так славно розказувала про приїзд звіринця на бурякову плантацію, так змальовувала поснулих гадів, що Хома невірний і лукавий також захмелів, також йому замакітрилось у голові, наче на хвильку й він обернувся на якогось гада —полоза чи кобру.
— Ото бач, як водиться, Хомо, — гомоніла рідна жінка Мартоха, — хто пив ниньки в полі, а в амурського тигра має боліти голова! Гаразд, чоловік у місті завтра знайде похмелитись, а що діяти отій мавпі гусару, коли їй знову закортить погусарити?
— Або рисі? — згодився Хома. — Так, щоб потім про неї в зоопарку всі звірі казали, що рись сім літ похмелялась та з похмілля і вмерла.
— Е-е, правда, що нема де впитись двогорбому верблюду, щоб він і стежки не бачив.
— І не вп'ється бегемот, щоб йому море було по коліна.
Отак щиро, по-людському поспівчувавши звірам, Хома з Мартохою вголос помріяли про той день, коли на збирання буряків навідається в Яблунівку цирк, — ото славно копалися б цукрові, якби прямо в полі перед колгоспниками виступали циркачі, та з такими номерами, яких досі ще ніхто не бачив! Або хай би приїхав Ермітаж — хоч і не багато, а знайшлися б любителі в Яблунівці, котрі захотіли б подивитись Рембрандта, Веласкеса, Рафаеля чи Тропініна. А надивившись шедеврів, і в роботі неодмінно б пожвавилися: може, в передовики по району й не вийшли б, але задніх не пасли б, це вже точно, бо в магічному впливі мистецтва сумніватись не доводиться...
Хоч море їхніх мрій було ще більше, ніж справжнє, та зі справжнього вода не годиться, а з їхнього моря мрій ох і смачна водиця — легко нею впиться...
Коли нарешті поснули, то приснилось грибку маслючку, що бачить він на фермі крилатого Ікара з вилами-згрелями в руках. Крилатий Ікар так вправно орудував коло гною, що старший куди пошлють подумав не без заздрощів: "О, цей умілець коло річки не стане копати колодязя, він празників не питає і сорочки не латає. Такий і премії гребтиме, й додаткову оплату, й фотознімок його висітиме на Дошці пошани". Й грибок маслючок уві сні відчув, що йому за плечима свербить, бо там із-під лопаток виростають крила, й ті дужі пір'їсті крила ось-ось піднімуть його з ліжка, відірвуть од рідної жінки, але не розтопляться коло сонця, бо справжні, а не з воску...
А Мартосі снилась бурякова плантація за селом. І снилися звірі. Вони сиділи не в клітках, а ходили на волі — всякі там верблюди, лані, лосі, олені, кабани, білі носороги, слони. Загледівши Мартоху, витягнули до колгоспниці морди з розумними й веселими очима, й кожен звір озвався своїм голосом, а їхні голоси начебто складались у пісню, з якої можна було втямити лише окремі слова: "Довго Хима юлила, поки хлопця обдурила... На весіллі погуляєм: дядько до мами сватається... Не женився — не журився, оженився — зажурився... " Отак співали в Мартошиному сні всякі заморські й незаморські звірі, все про дівування й парубкування, про милування та цілування, про женихання і віддавання, про залицяння та упадання, та що ти з тих звірів озьмеш: вони й літо просвистять у полі, а робити самі не стануть, їм дріта-дріта серед літа, прийде зима — хліба нема. Та не біда: якийсь колгосп "Барвінок" їх нагодує...
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ,
у якому старший куди пошлють знайомиться з академіками Мастодонтовим-Рапальським, Йоною Ісайовичем Корогли, Козаком-Мамариго та іншими, демонструючи виняткову ерудицію та обізнаність в усіх галузях науки
Наївні діти родючої подільської землі, Хома з Мартохою не здогадувались, що, можливо, славетний театр опери та балету і знаменитий на Україні звіринець приїжджали в той день до Яблунівки задля них обох, що до того приїзду спричинились добра воля й терплячий геній голови колгоспу Михайла Григоровича Дима. Бо надумав перевиховати в труді Хому та Мартоху, бо замислив у натхненній праці зміцнити їхню мораль. Отож, щоб шанувались у праці, нате вам театр опери та балету прямо на корівник, нате вам звіринець прямо на бурякову плантацію!
Звісно, практичний і далекоглядний Дим не обмежився тільки театром опери та балету і звіринцем. Кудись там подзвонив по телефону, з кимось там погомонів — і не встигла ще рясна подільська курява влягтися за театром опери та балету й знаменитим звіринцем, як до Яблунівки вже їдуть зовсім інші шефи, із самої столиці, вже й приїхали! Еге ж, інші шефи, бо якби голова колгоспу Дим уповав тільки на одненьких шефів, то де б уже "Барвінок" зі своєю економікою й сидів, а за свої здобутки мав би, як свиня в городі — добре поліно.
До грибка маслючка на ферму в помічники не могли не виділити одного шефа.