Генуезька вежа

Дмитро Ткач

Сторінка 20 з 20

не закатуєте... я вже по-ми-ра-ю...

То були його останні слова. А може, тільки останній порух думки.


19

Чому хлопчик, а не справжній, дорослий солдат?.. Як він опинився у вежі?..

Може, він і не з вежі зовсім, а так звідкись прибився? А там, у вежі, як був, так і лишився гарнізон, готовий кожну мить знову відкрити вогонь?..

Мабуть, оці нерозгадані запитання й змусили гітлерівців якийсь час вичікувати та лише посилено стежити за тією таємничою спорудою, що височить он там, на скелі.

І все не настав вечір, коли фашисти великою кількістю знову атакували гору. Вони, мов навіжені, строчили з кулеметів та автоматів і навіть били з мінометів, повільно просуваючись уперед і дивуючись, що не зустрічають ніякого опору.

Вони вже добре знали той рубіж на найкрутішому схилі гори, якого досі не могли взяти, і залягли перед ним, ведучи й далі шалену стрілянину.

Але рубіж цього разу не озивався.

Гітлерівці підповзли ближче до нього, протягом години шматували його гранатами, руйнували мінами, поливали кулями.

У відповідь на все це не пролунало жодного пострілу.

Фашисти осміліли зовсім, звелися на повний зріст і з переможним галасом посунули до вежі.

І тоді раптом вежа знову ожила...

Велетенська штормова хвиля вогню вдарила ворогам у груди. Здавалося, всі громи неба розкололись над їхніми головами. Вежа косила гітлерівців густою зливою куль, знищувала їх гранатами.

Приголомшені, засліплені, охоплені панічним жахом, фашисти покотилися з гори, залишаючи убитих і поранених.

А вежа стріляла й стріляла...

14 15 16 17 18 19 20