Я певен, Зої нічого не станеться, як вона з рік-два посидить удома. Так саме й Юлія каже...
Е, якось воно буде!
О, я й забув! Ми ж із Юлією тепер великі друзі, вона часто тепер забігає, особливо, коли Зайчуга з'явився. Юлія часто говорить, що я їй якусь незабутню послугу зробив, хоч я не пам'ятаю, яку й коли.
В неї великий успіх. Прийняли до постави в балетній студії при опері її роботу. І сама вона виконуватиме там якусь ролю, — невеличку, але вже в тресті не працює. Схаменулася Юлія.
І як вона тепер знову заіскрилася, заграла своєю внутрішньою красою! Вся краса її — в очах. І не стільки в формі їх, чи там якихось особливих віях, як у виразі, — вдумливому й бистрому, мрійливому й іронічному, спостережливому й веселому. Певно, вона в когось закохалася, що так відмінилася. Але не признається...
І ще одна новина, неприємна. Вчора Сергія Михайловича забрали до "будинку відпочинку". Страшенно прикро! Заробив собі чоловік, — за свою щиру працю. Тепер ті самі, що найбільше охали та ахали, найголосніше його розпинають. "Ворог народу!" "Скажений пес!" "Контрреволюційна гадина!" "Організатор диверсій на цукроварнях!" і таке інше. Отаке спасибі!
Дуже шкода його! При такому здоров'ї, — йому три чисниці до смерти.
Дуже шкода його! То дарма, що я інколи на нього сердився, — я завжди цінив його високу порядність. Звичайно, він засушений, як трясця, сліпо вірив у букву закону, але все ж — хоч своя був людина. Цими днями ждемо нового начальства і нових подій. Пронеси, Господи, дай, Боже, сили !
Ну, оце й усі новини. Пити, а коли будеш знов у Києві, то не задумай нас обминати...
Привіт від Зої і від Зайця.
Твій Платон
Кінець