Думаю, пригадую й раптом згадав: та це ж "кіт у чоботях".
Ото штука!
— Ви секретар ком'ячейки?
— Я...
— Вас, здається, товариш Жучок?
— Так.
— Ну, так ми з вами знайомі. Пам'ятаєте?..
Вона, звичайно, все пам'ятає, але вперше зареєструвала мій партквиток, а потім уже говорила.
...Ясно: минуло стільки часу. Товариш Жучок дочитала — прочитала "Что такое коммунизм" (без автора)... Издание N-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии. І тільки.
А інше так просто: ходить "кіт у чоботях" по бур'янах революції і, може, й сам не знає, що він секретар ком'ячейки, а потім узнає й пише:
"Предлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться..."
Одне слово, я, мабуть, і не здивувався, тим паче що минуло так багато часу, а "кіт у чоботях" і тоді вже був —
— "паходной Ленін..."
І, треба щиро сказати, друге видання Леніна — "Паходной Ленін" — таке ж іноді було суворе й жахне.
От малюнок:
Я завинив.
Товариш Жучок очі драконом:
— Товаришу! І вам не соромно?
— Дозвольте... я ж... їй-право... я ж...
Товариш Жучок очі драконом:
— Ваш партквиток!.. Давайте!
Віддаю.
Пише:
"Товаріщ такой-то в таком-то мєсяцє пропустіл столько-то собраній. Получіл виговор от секретаря ком'ячейкі с предупрєждєнієм винєсті єго недісціплінірованность на обсуждєніє обществен-ного мнєнія партії посредством партійного суда на предмет перевода в кандідати ілі окончательного ісключєнія із нашіх коммуністічєскіх рядов.
Подпісь".
Точка.
Коротко.
Ясно.
І трішки того... ніяково.
...Звичайно, як і тоді (тоді — в дикім степу), на ній колір "хакі", бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором "хакі". Як і тоді: величезні чоботи не на ногу. Як і тоді.
— Дзуськи!
Як і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик — голівка від цвяшка: кирпатенький.
...Як і тоді, були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріяні — літні степові ночі.
Тільки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лісовики тривожили наш тил. А з півдня насідав розлютований, поранений (добивали) ведмідь з білого кубла великої Російської імперії.
А от дискусія (в печінках сидить!).
Є ходяча фраза: треба бути начеку і не забувати про чеку.
Зробили перефразовку.
— Дискусія — це бути начеку, щоб не попасти в секретарську чеку.
Товариш Жучок каже:
— Сьогодні вечір дискусії!
Ми:
— О-ох! У печінках вона сидить! (Це, звичайно, не вголос).
— Товаришу! Дайте мені на хвилину "Азбуку комунізма".
— Ах, нє мєшайтє, товаріщ. От я і забил: как ето? Фу, чорт. Значіт, капіталізм імєєт трі прізнака: найомний труд... найомний труд... найомний труд...
Хтось підказує:
— Монополізація стредств проізводства. І...
— І ідіте ви к чорту, сам прекрасно знаю.
...А от на другім краю:
— Комедія! Как все заволновалісь. Товаріщ Ларіков, неужелі ви нє волнуєтесь? Нє вєрю. Нє повєрю, чтоб ви всьо зналі. Це до одного з тих, що все знають:
— Ну от, єслі ви всьо знаєте, скажіте: когда Тьєр разбіл велікую французскую комуну — в 71 ілі в 48 году. А? От скажіте.
— А ви, товаріщ Молодочков, не хітрітє, нє випитивайтє, скажіте просто, что ви не знаєте. І тогда я вам скажу.
Молодчіков червоніє, і я червонію, і багато з нас червоніє, бо більшість із нас — це ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть.
— Це ж дурниці — ці дискусії, наче ми шкільники.
— І правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освіти. Не достає ще екзамена з інспектором. Іще чути:
— Да, наконєц, дайте мнє на мінуту "Азбуку комунізма").
— Фу, чорт, снова забил. Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація проізводства... монополізація проізводства...
— От бачите, все ж одно не знаєте.
— Ах, оставьтє мєня, товаріщ...
Нарешті вечір.
Так: за вікном, як і в інших моїх оповіданнях (не всіх),— громи гармат, а десь у травах, а потім на дорозі — кавалерія. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерія, може, рейд.
І хтось тихенько за травами — "може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папірці, ганчірки й дух порожнечі, дух побігу, дух крови".
Але те забувається.
...Доповідач скінчив.
Товариш Жучок:
— Ну, товаришу Бойко, все-таки я нічого не зрозуміла. При чому тут діалектика, коли сказано історичний матеріялізм? Ви як думаєте?
— Дозвольте, товаришу голова, я, собственно, слова не прохав.
Товариш Жучок очі драконом:
— Як голова нічого не дозволяю, а як товариш прошу вас сказати.
Ми говорили, ми плутались (з нами іноді бувало навіть дурно). А все це називалось дискусія. Товариш Жучок казала:
— Дзуськи! Не так. Ану ви, товаришу Молодчіков?
Вона рішуче входила в роль педагога.
А ми бісились, бо в нас було самолюбство. Ми обурювались на нашу бувшу кухарку, на сьогоднішнього секретаря ком'ячейки — на "кота в чоботях".
...Потім вона бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання, де говорили: про аборт, про кохання, про право куховарки (Ленін сказав).
Кричали:
— Геть сем'ю!
— Хай живе холоста женщина!
А для плодючої женщини казали:
— Хай буде інтернат, хай будуть спільні прачешні й т. д., й т. інш.
— ...Товаришу Жучок, можна двох любити?
— Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріалізм. Я його погано знаю, а тому й "воздержуюсь".
Так от —
— багато я написав би ще про товариша Жучка, і це заняття вельми цікаве. Та, бачите, зараз пів на п'яту, і мені треба вже спішити на партзібрання, бо там —
— товариш Жучок № 2, а це значить... проте коли ви партійний, то ви самі знаєте, що це значить.
Вона написала так:
"Товаришу Миколо (це до мене, Микола Хвильовий). Ви, здається, післязавтра будете вже в Таращанськім полку, а я зараз буду в резервній кінноті: там щось махновщина, треба поагітувати. Може, ніколи не побачимось, так я вас хочу попрохати: не гнівайтесь на мене за дискусію. Я знаю, у вас — самолюбство, але в нас — темнота. А поскільки диктатура наша... Словом, ви мене розумієте: нам треба за рік-два-три вирости не на вершок, а на весь сажень. З комуністичним привітом. Жучок".
Але вона сьогодні не поїхала, і ми ще побачимось.
Побачились от де.
Уявіть — порожня школа, політвідділ. По кутках, на столах сплять. Це муралі революції. Частина з них поїде в полки, подиви, частина ще буде тут, а потім теж поїде в полки, в подиви.
Це бурса революції.
...Було зоряно, а потім стало темно — пройшли хмари.
...Побігла мжичка.
Мжичило, мжичило, і чогось було сумно тоді. Хотів скоріш заснути.
Але в кутку часто підшморгували носом і не давали спати.
— Товаришу, не мішайте спати!
...Мовчанка.
Мжичка тихо, одноманітно била у вікно. Хотілось, щоб не було мжички й не торохкотіли підводи: нагадували важку дорогу на Москву — іти на Москву, на північ від ворожих рейдів.
— Товаришу, не мішайте спати.
Мовчанка.
...Ви, мабуть, уже знаєте, що то товариш Жучок підшморгувала.
Вона підійшла до мене.
— Ходімте!
Я здивовано подивився на неї.
...Вийшли на ґанок.
Була одна сіра дорога в нічний степ, і була мжичка.
— Ви плакали?
— Так!..
І засміялась:
— Мені трішки соромно... знаєте... буває.
І розказала.
Тоді я взнав, що товариш Жучок, хоч і жучок, і "кіт у чоботях", але і їй буває сумно й буває не буває:
— Дзуськи!
Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, що в неї вже було байстря і це невеличке байстря —
— повісив на ліхтарі козак.
Це було на Далекім Сході, але це й тепер тяжко. Це було на Далекім Сході, коли вона пішла по дорозі за отрядом. А то була козача помста.
...Я згадав сніговий степ.
...Ішла мжичка.
...Була одна сіра дорога й темні силуети будівель.
А втім, це не диво, що дитину на ліхтарі повісили: було ще й не таке.
Я не збираюсь у вас викликати сльозу.
А от маленький подвиг — це без сумніву. А чий? —
— Ви подумайте.
...Товариш Жучок № 2,
№ З,
№ 4,
і не знаю, ще скільки є.
Товариш Жучок № 1 нема.
Зник "кіт у чоботях" у глухих нетрях республіки.
Зник товариш Жучок.
...Ходить "кіт у чоботях" по бур'янах революції, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке — ви знаєте.
Так:
— піп охрестив Гапка (глухе слово, а от гаптувати — вишивати золотом або сріблом — це яскраво).
Ми назвали —
— товариш Жучок.
А історія назве —
— "кіт у чоботях".
Кіт у чоботях — тип. Точка. Коротко. Ясно.
Все.