Іван Петрович не назве тепер його Юрчиком, не погладить по голові, як то бувало раніш. Навіть під час ігор Іван Петрович звертатиметься до нього: "Суворовець Берестовий Юрій".
В розпачі Юрко схопив рака і пошпурив його в річку.
Іван Петрович може написати листа Юрковій матері. А тоді мати надішле Юркові листа, повного докорів. Мама писатиме, що держава робить для нього все, щоб його, сироту, вивести в люди. Вона нагадає йому про його батька, який загинув на фронті як герой...
Хлопчик озирнув зелень прибережного лісу. Зелене листя було зовсім звичайне, аж ніяк не схоже на листя тієї тополі, що росте біля вікна класу.
— Навіщо я все це зробив? — спитав він сам себе.
Картуз протряхав дуже помалу. Нервуючись, Юрко встав пошукати кращого місця для сушіння. Трава не лоскотала босої ноги, а неприємно колола. Все було не так, як учора і позавчора, коли тут лунав радісний гамір учнів класного відділення майора Антонова.
"Наряд поза чергою!" — знову майнуло в думці. Наряд не страшний! Винуватий, то терпи! Але погляд Івана Петровича... Коли б офіцер-вихователь кричав, загрожував, тоді можна було б особливо не переживати. Ні, він сумно подивиться і скаже: я не сподівався від вас, суворовець Берестовий Юрій. Не Юрчик, а суворовець Берестовий Юрій. А ще вчора Іван Петрович оголосив при всьому відділенні подяку Юркові за гарні малюнки до літературного журналу, що його видають в училищі. Місяць тому Юрко заявив, що хоче вчитися грати на роялі, і Іван Петрович відразу ж прикріпив до нього вчителя музики. Зовсім недавно сам генерал, начальник училища, потиснув йому руку за вправну їзду верхи. Вчителька танців завжди ставила Юрка за зразок для інших. В щотижневій радіогазеті училища Юрка не раз відзначали як зразкового суворовця. Всі люблять його в училищі, піклуються про нього, а він...
Ні, треба негайно бігти звідси і розповісти Івану Петровичу про все, про все... Хай зріжуть погони, але невдячним він не буде. Він заслужив кару і мужньо її перенесе, якою б важкою вона не була.
Юрко одягся, розправив, як зумів, свій картуз і бігом кинувся від річки. Не звертаючи уваги на прохожих, він швидко пройшов дві вулиці і вскочив до під'їзду училища. З двору пролунав радісний вигук Ігоря Бродова:
— Гол! Гол!
"Їм гарно",— промайнуло в думці у Юри, і він ввійшов у двір.
Іван Петрович стояв у холодку коло стіни і аплодував переможцям, захоплений грою не менше своїх вихованців.
Юрко рішучим кроком попрямував до офіцера-вихователя і, взявши під козирок, сказав:
— Товаришу майор, дозвольте звернутися.
Іван Петрович глянув на бліде, незвичайно стривожене обличчя суворовця і злякано промовив:
— Що сталося, мій хлопчику?
Юркові губи затремтіли. Щось гаряче підкотилося до горла. Так хотілося замість відповіді ткнутися головою в рукав офіцера-вихователя і... заплакати. Але хлопчик взяв себе в руки і трохи хрипким, але твердим голосом розповів про свою провину.
...Увечері суворовці сиділи в класі і готували уроки на завтра. Хто вирішував задачі, хто розглядав географічну карту або виписував на класній дошці англійські слова. Юрко вчив урок, і на серці в нього було легко, гарно і радісно.
А тополя зазирала в вікно і в електричному світлі була фантастично прекрасна, наче з кольорового кінофільму. Але тепер вона не заважала Юркові працювати, а, здається, допомагала...