Вся справа в оцій гілці тополі з широким зеленим листям. Вона лізла просто в вікно, і, глянувши на неї, Юрко враз забував, що він сидить у класі. Перед очима з'являлася річка з теплою, тихою водою, очерет з того боку берега і круча — з цього.
Річка поставала в уяві так яскраво, що Юрко навіть поворушив великим пальцем ноги, ніби намацуючи раків, що живуть у норах під водою і яких він так любить ловити.
І саме в цю мить, коли він весь полинув у думки про раків, пролупав голос викладача:
— Суворовець Берестовий Юрій!
Юрко здригнувся від несподіваного оклику. Вій рвучко встав, зробив правою ногою крок з-за парти вбік, приставив, клацнувши закаблуком, ліву ногу і завмер струнко.
— Відповідайте на запитання,— сказав викладач, допитливо позираючи на хлопця.
Біля класної дошки стояв Саня Чуб і, зосереджено зморщивши лоба, дивився на географічну карту кудись на північ Сибіру, в район мису Челюскіна. Запитання викладача стосувалося, мабуть, північного узбережжя.
— Чого ж ви мовчите? Ви чули запитання?
Юрко почервонів.
— Чув,— сказав він в надії, що викладач поставить якесь навідне питання. Але той і не думав допомагати суворовцю.
Весь клас в напруженій мовчанці стежив очима за відмінником по географії Юрієм Берестовим.
Юрко набрав у груди повітря, прослідкував ще раз за поглядом Сані Чуба, спрямованим на Таймирський півострів, і навгад випалив:
— Мис Челюскін.
Клас вибухнув реготом.
Навіть Саня Чуб, хвилину тому такий засмучений, тепер сміявся — аж виступили сльози з очей.
— Бія і Катунь,— сказав викладач, коли регіт вщух.— Бія і Катунь утворюють ріку Об. Сором, суворовець Берестовий Юрій! Сором сидіти в класі і не слухати.
Суворовці, які вже перестали сміятися, тепер серйозно дивилися на свого розгубленого товариша.
— Суворовець Берестовий Юрій,— продовжував викладач,— ви майбутній офіцер. Про це ви ніколи не повинні забувати! Подумайте, чи гідна офіцера ваша поведінка? Ви, по-перше, були неуважні до своєї основної роботи — до навчання. Офіцер без серйозних знань — не офіцер. По-друге, ви сказали неправду, ніби чули моє запитання. Зрозумійте тільки! Офіцер — зразок для всіх, і... сказати неправду! По-третє, ви самі себе поставили в смішне становище. Ви сунулися в воду, не спитавши броду. Так?
Викладач зробив паузу і замислився. Юрко, червоний як варений рак, стояв, чекаючи продовження розмови.
— Гадаю, ви самі зрозумієте усю неприпустимість вашої сьогоднішньої поведінки. Я не розкажу про цей випадок вашому офіцеру-вихователю тільки тому, що надіюся на вас, як на серйозного хлопця, який сам усвідомить свою помилку.
- Іван Багмут — Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим
- Іван Багмут — Шматок пирога
- Іван Багмут — Пасічник
- Ще 14 творів →
Викладач був цілком правий. Але Юрко не міг же йому пояснити, що виною всьому ота зелена гілка, і стояв розгублений і знищений.
— Сідайте, суворовець Берестовий Юрій.
Хлопець зробив крок лівою ногою до парти, клацнув закаблуком правої і сів. До кінця уроку він ні разу не глянув у вікно, і як тільки викладач задавав питання, щоразу підводив руку. Але у викладачів дивна звичка: вони майже ніколи не питають тих, хто вивчив урок і уважний в класі. А варто хлопцеві тільки на хвилину замислитися і подумати, чи водяться раки, навіть не в нашій маленькій річці, а в тій же Бії чи Катуні, про яку йде мова на уроці, так відразу і чуєш своє прізвище.
На першому поверсі пролунав сигнал трубача, і довгі високі коридори училища наповнилися шумною юрбою хлопчаків з молодших рот та поважними постатями юнаків з першої і другої роти. Три уроки скінчилися, і зараз мав бути другий сніданок. Лунали голоси сержантів:
— П'ята рота, на сніданок лаштуйся!
— Третя рота, лаштуйся!
— Четверта рота, струнко!
— Рівняйсь! Струнко!
За якусь хвилину замість метушливої юрби по довгих коридорах стояли вишикувані в два ряди суворовці, а ще через хвилину пролунав карбований крок сотень ніг.
Після другого сніданку — ціла година перерви. Юрко охоче проміняв би сніданок на прогулянку до річки. Але нічого не поробиш, спочатку треба поснідати, а потім уже їхнє відділення шеренгою вийде з училища і на березі річки розсиплеться веселою юрбою. Він, звичайно, ловитиме раків. Ловитиме, не вилазячи з води, аж поки не пролунає команда "лаштуйсь!".
На прогулянці він сам скаже офіцеру-вихователю про все, що трапилося на уроці географії. Майор Антонов, якого в перерві між уроками і взагалі у вільний час можна називати просто Іваном Петровичем, зрозуміє суворовця Берестового. Юрко знав це напевно. Коли хлопець усвідомлює свою провину, офіцер-вихователь ніколи не провадитиме з ним довгих неприємних розмов, які так нудно слухати.
В їдальні класне відділення маііора Антонова спинилося біля свого столу. Білий хліб, свіже масло і гарячий кофе, звичайно, душе апетитні, але не треба гаяти багато часу на сніданок. Юркові здавалося, що майор страшенно зволікає з дозволом сісти до столу. Нарешті команда подана. Хлопчик сів і зразу ж простяг руку до тарілки з хлібом.
— Що з вами, суворовець Берестовий Юрій? — здивовано спитав майор.
Юрко відсмикнув руку, витяг з кільця серветку, звичним рухом заправив її за комір і почав сніданок.
Скінчивши їсти, він старанно зібгав серветку, засунув її в кільце і, поглядаючи, як Саня Чуб повільно п'є кофе, нетерпляче засовався на місці.
— Суворовці,— промовив майор,— сьогодні у нас прогулянки до річки не буде.
— Мм... — розчаровано мукнув Юрко.— Чому?
Майор не зробив йому ніякого зауваження, але Юркові було досить і того погляду, який кинув на нього офіцер-вихователь:
— Сьогодні ми почистимо ґудзики у себе на мундирах і попідшиваємо свіжі комірці. А після обіду аж на три години підемо до річки.
— Чудово! — вигукнув Ігор Бродов.— А після того як почистимо ґудзики, пограємо в футбола у дворі училища.
— Безперечно,— згодився Іван Петрович.
Юрко не бачив у всьому цьому нічого чудового. Футбол! Хіба можна рівняти футбол до ловіння раків? Після обіду! А може, після обіду почнеться вітер і річка неприємно посиніє і стане непривітною, холодною. Яка охота тоді купатися? А зараз в очереті пронизливо кричить водяний птах і вода тепла-тепла... А коли ступиш босою ногою на землю, як приємно лоскоче трава підошву ступні...
В класі відчинено вікна, повітря посвіжішало, і тополя стала зовсім неможливою. Вона простягала своє гілля аж у вікно, а листя видавало той міцний і неповторний запах, як це буває тільки у велику спеку.
Юрко не витримав. Він поклав під парту крейду для чистки ґудзиків і озирнувся. Іван Петрович сидів біля свого столика в кутку класу, заглибившись в зошит з якимись записами.
"Не помітить",— подумав Юрко і потихеньку вислизнув з класу.
Швидко взявши картуз, він збіг по сходах униз і вийшов на вулицю. За п'ятдесят хвилин він встигне покупатися, половити раків і повернутися в училище до початку четвертого уроку. А ґудзики він почистить увечері, перед тим як лягати спати.
Швидко пройшов він один квартал, тепер повернути праворуч, пройти ще квартал, і можна спускатися до річки. Він висунувся за ріг і раптом притишив ходу: спереду повільно йшов офіцер. Офіцер був незнайомий, але він має право поцікавитися, куди йде суворовець і чи має він записку про звільнення. До того ж не можна опережати старших, не спитавшись у них на це дозволу. А офіцер ішов так помалу, паче навмисне.
Що робити? Повернути назад? Це було б найкраще: на серці так чогось неприємно шкребе... Але річка була вже зовсім близько. Він встигне повернутися... Юрко обсмикнув гімнастьорку і рішуче прискорив крок.
— Товаришу старший лейтенант, дозвольте пройти вперед,— з внутрішнім тремтінням сказав Юрко, наздогнавши офіцера.
Той, зайнятий своїми думками, замислено кивнув головою.
Схвильований, боячись, що офіцер роздумає й спинить його, хлопець швидко проминув останні будинки. Внизу з заростей виблискувала річка. Тепер уже нічого не страшно. На ходу розстібаючи сорочку, Юрко знайомою стежкою пройшов через лісок і опинився на березі.
Через хвилину він уже був у воді і, схопившись рукою за кущ лози, намацував ногою нори. Але дивна річ. Тепер, коли його бажання було здійснено, він не відчував ніякої насолоди. Він витяг рака, великого, з товстими клешнями, але і це не викликало ніякої радості. Шукаючи ногою рачачі нори, він думав про товаришів, котрі зараз чистять ґудзики, і на серці стало враз так неспокійно.
Пронизливий крик водяного птаха, що сховався десь в очереті, тільки посилював цей тривожний, непевний настрій.
Ні, негаразд він зробив. Навіщо йому це купання? Невже не можна було почекати до кінця уроків і піти на річку з усім класом?
Вода в річці здалася холодною, ловіння раків — зовсім нецікавою вправою.
Годі! Треба швидше виправити свою помилку. Швидше повернутися назад!
Юрко випустив гілку, за яку тримався. Лозина цьвохнула і, зачепивши хлопця по голові, збила з нього картуз, що, вмить підхоплений течією, поплив на середину річки. Юрко кинувся за ним уплав і, вхопивши картуза рукою, повернув назад, з кожним змахом руки занурюючи його глибоко під воду.
Тільки на березі він помітив свою необачність. В якому стані був картуз! Треба було зразу, як він спіймав його, надіти на голову, а тоді вже пливти.
Як тепер він піде? Суворовець у мокрому, пом'ятому картузі не має права показатися на вулиці.
Хлопець вирішив викрутити картуза, від чого той зовсім втратив форму. Хвилюючись, гарячковими рухами він розправив його і повісив на гілку сушитися.
Оце так! Тепер він може спізнитися і на урок! Спізнитися на урок! За два роки свого перебування в училищі він пам'ятав тільки один випадок, коли хтось з суворовців спізнився на кілька хвилин на заняття. За це він дістав найсуворіше стягнення.
Коли висохне цей клятий картуз? Може, доведеться спізнитися і йому, та не на одну-дві хвилини, а може, на цілих десять або й двадцять? Юрко доторкнувся до матерії. Вона була зовсім мокра.
Наряд поза чергою! Який сором! Про це буде оголошено перед ротою, а може, і перед усім училищем. А що, коли зріжуть погони? Що тоді? Ходити без погонів і зустрічати презирливі, холодні погляди усіх. Кожен суворовець намагатиметься обходити його стороною.
А Іван Петрович? Він тепер не візьме його під руку і не ніде з ним після занять по довгому коридорові, розпитуючи про Юркові справи і розповідаючи про свої пригоди на війні.