Я його випрактикував і пізнав добре. Та бачите, куме, у мене хоч нема своїх дітей, то є ціла копиця громадських справ, і я хочу з тими опіками, які мені зі суду накинули, поволи покінчити і одної за другою позбутися. І так вороги говорять, що я добром ма-лолітного богатію. Отож я оженю Андруся, та хай йде на своє своїм промишляти... Ви куме, як хочете з того користати, то добре, а ні, то я з моїм крамом не накидаюся, а Андруся таки буду женити...
Тачинський роздумав собі зараз, що шкода би не скористати, бо кращого зятя хиба що не знайде. За такого зятя варто і дещо заплатити, а Тучко за гроші все зробить. Тепер Тачинський нахилився Тучкови до вуха і шепнув:
— Висватайте, куме, за сього хлопця мою Зоську, а не пожалую вам сотки ринських самими сороківцями, з "маткою божою".
Тучко, хоч був добре хмельний, тямив на свою користь. Він підморгнув на Тачинського, начеб хотів сказати: "дешевенький з тебе купець" і каже:
— Подумайте, куме, Зося від його десятьма роками старша... То інтерес для вас мов цукорок... Хлопець добрий, статочний, роботячий і письменний.
Тачинський зрозумів відразу, о що Тучкови ходить.
Дам стопятьдесять,— каже. А Тучко говорив далі:
Не грає в карти, не п'є, а який господар! го го! під моєю рукою, моспане, вже тільки літ... вісім либонь, вже і забув. А ви знаєте, яка у мене тверда рука і голова не до позолоти, в добрій школі виріс.
Вже і двіста дам і можу зараз завдаткувати.
Ваше слово мені вистане... А який ви посаг для Зосі призначаєте? Мій Андрусь має свого поля двай-цять моргів опріч огорода. До того всі господарські будівлі, всі в добрім стані, ну — є також інвентар. То все у мене заховане добре, у великому пошанівку... бо то знаєте, у мене сиротинське то святе...
У вашім Зарічу є моїх пять торгів пшеничної землі, і я це призначую для Зосі.
То, куме, буде мало. Докиньте ще грішми на десять моргів і придане...
Тільки не можу,— говорив Тачинський і розвів руками.
Ви подумайте, що я, коли просити в суді дозволу на оженення малолітного, мушу виказати як на лопаті у сьому користь для малолітного. Вона старша від його о десять років, то вже з тої причини будуть в суді носом крутити. А тепер: він двайцять моргів, а вона лише п'ять. Якаж пропорція? Я боюся, що суд може відмовити дозволу. А ще одно поміркуйте: ми робимо початок, а з другою, то вже піде як по маслі. Ваша Гандзя старша від Зосі, правда?
Два роки.
Ви робите брилянтовий інтерес. Пара буде з них добра, бо вона дівчина статочна і розумна і поведе молодого хлопця як на шнурочку, куди схоче.
Кажу вам, куме, що більше не можу дати, бо у мене ще суть діти і я маю супроти них обовязки і не можу їх кривдити...
Тепер Тучко став побоюватися, щоби Тачинський не відскочив та щоб не пропав такий важкий хабар-чик.
— Гм! — каже.— Ми ще про се поговоримо, тай до війта не підемо. Ви зі мною щиро, то і я з вами щиро, але пять моргів, то таки замало, і люди сміялибися. Воно так все водиться, що молода повинна внести в хату більше чим молодий, бодай півтора раза тільки. Я так далеко, задля приязни з вами, не йду, але ви ще таки щось відступите...
Вони подали собі руки і поцілувалися.
Другі шляхтичі, що це бачили, то хоч не чули, про що вони говорили, догадувались, що між Тучком а Тачинським зробився якийсь інтерес. Тучко, хоч і по пяному, не любив надармо цілуватися, а Тачинський не ставив би надармо аж три кварти меду...
— Ну, куме,— каже Тучко,— нам хиба пора вже їхати...
Тачйнський не перечився, прикликав Хаімка і заплатив. Опісля стали оба з шляхтою пращатися і вийшли до сіней.
На хвилю в гостинній притих гамір, а як вже оба куми були в сінях, оден шляхтич станув на пальцях і, підносячи палець в гору, сказав півголосом:
— Заложуся і забожуся, що Тучко знова загнув на якесь шельмовство...
Усі стали сміятися.
Тим часом куми вийшли перед коршму на площу таки добре хмельні, і держались попід руки. Тучко червоний мов бурак пересунув свій кашкет геть аж на праве вухо дашком. На чорному лиці Тачинського не було сього знати, але його великий ніс був цілком малиновий, а велика бородавка, що мов суниця сиділа на кінчику носа, насторчилась немовби хотіла вискочити з поміж корчика грубих волосків, що її околяли.
Свіжий воздух, розігрітий сонцем ще більше їх порозбирав, і вони ледве на ногах стояли.
Андрію! сюди, до рапорту,— крикнув Тучко.— Ти гунцвоте оден, пси би тобі писки лизали.
Слухаю вуйку!
Я присяду з паном Тачинським, бо ми ще маємо поговорити, а ти їдь сам, а у Вербинцях підожди на мене... Махай, щоб тобі пси марша грали..., а вважай, щоб хто покривала з брички не стягнув, бо вуха не твої...
Можеби ми ще раз завернули, куме, та по чарці вишняку крвтнули,— каже Тачйнський.— Шельма Хаімко має пишний вишняк...
Ні, куме, хиба другим разом... Тепер досить, бо шляхта з нас буде сміятись...
Ми так, куме, до Хаіма до помешкання вскочимо...
Він узяв Тучка під руку і пішли у двері, де Хаім мешкав, та тут ще вицідили фляшку вишняку.
Опісля вже з бідою викараськались на тарадайку Тачинського. Обіцювали собі, що ще богато будуть говорити про своє діло, та обом повертались язики мов у постолах. Вони по кількох на силу пробурмочених словах стали дрімати хитаючись за кождим рухом тарадайки на всі боки. Тучкови злетів з голови кашкет і впав на ноги, а Тачинському зісунувся капелюх на очі.
Прокинулись аж за мостом у Вербинцях, де ждав Андрусь і задержав Тачинського фірмана.
Тучко з бідою переліз на свою бричку і Андрусь поьіз його додому.
II.
Яким Гринів Тучко, це така замітна не лише в За-річу, але в цілому повггі особа, що слід з ним блище познакомиться.
Ще змалку показував по собі, що він не сотворений по звичайному шляхетському шабльонови на звичайного шляхтича хлібороба. Від малого хлопця був непосидючий, та заєдно йому чогось нового невиданого забагалось. Від господарської праці тікав як міг, а тимчасом до чого другого показував не аби який хист та вдачу. Був дотепний і гострий на язик. На своїх ровесників дививсь як на людей вищої породи. Любив ними послугуватйся для своєї користи, вже тоді, як пас з ними коні та корови. У пятнайцятому році життя покинув батьківську хату і пішов на послугу до інженерів, що ставили цісарську дорогу і побув при них кілька літ. Відтак і їх покинув і вернув додому, ь. навчившись навіть письма. Батько не знав, що з ним робити, бо до нічого не хотів братися. В селі з його сміялися, бо одягався в панську одежу, яку приніс зі собою. Та.він не робив собі з сього нічого, дививсь на всіх з гори і відтинався своїм гострим язиком. Тай тепер не
всидів довго. Скоїлось тоді польське повстання 1831 і він пішов туди з иншими охотниками. Так піймали його Москалі в полон, іде заки зайшов на місце і везли в Сибір. Та йому поталанило втечи, як передягся за дівчину.
Вернув додому, та тут вже не застав ні батька ні матері... Остало їх четверо. Старший і наймолодший брат пішли до міста вчитися заробляючи самі на себе. Сестра віддалась за місцевого шляхтича. Остала батькова хата порожна. Тепер засів тут Яким і зачав хазяйнувати. Йому було тоді 21 років. Зачав від сього що оженився на другому селі з.молодшою шляхтянкою, котра принесла у віні кілька моргів поля, дві корови і пару коней. Се було конечно потрібне, щоб зачати як так господарити.
Та Тучкови і тепер не хотілося братись за роботу, не хотілось ні орати ні сіяти. Введення хазяйства перет дав на жінку і приняв наймита, а сам став промишляти, чим попало. Був баришівником при купні, давав людям поради і збирав зиски, де лише далось. Вертівся коло панів-дідичів, вислугувався дворам. Кож-де діло, колиб лише приносило йому користь, було добре, нічо не смерділо...
Молода жінка не могла собі з господарством дати ради. Ізза того виходили ріжні суперечки. Тучко сварив на жінку, лаяв її, а то і побивав.
Опісля став Тучко за економа в дворі в Вербинцях, та недовго там усидів. Він так знущався, так гнобив панщинний народ, що аж бецирк у те вмішався і пан мусів платити пошкодованим кари, аж поки начальник повіту не змусив пана — Тучка зі служби відправи. Але пан був дуже з Тучка вдоволений та, хоч під напором влади мусів його відправити, не зривав з зносин.
Так дотягнув Тучко 1848 р. Дітей у нього не було. Тоді він перебрався на Угорщину і вступив до польського легіону, що боровся проти Австрії по стороні Угрів. Служив там при артилерії. Колиж Москалі Мадяр присмирили, Тучко втік з другими в Туреччину і осів в болгарському місті Шумлі. Тут він став торгувати, чим попало. Його товариші Поляки, що враз з ним втекли, не знали, як собі дати раду і дуже бідували. В чужому краю, не маючи життєвого досвіду, не знаючи бесіди народа, серед якого прийшлось їм жити, вони були примушені звертатися о поміч до практичного Тучка. Пани стали продавати Тучкови дорогоцінности, які при собі мали: годинники, лан-цюшки, перстені. Тучко навчився за той час трохи по болгарськи та по турецьки. Зразу приймав усе те до продажі, поки не розробив на стільки грошей, що міг сам купувати або брати під застави, котрі невикуп-лені на час, пропадали.
Назбиравши того добра більше, він возив це у Ан-дріянопіль або Царгород і там продавав з добрим баришем.
Хоч усі бачили, як їх Тучко скубе, не могли без його обійтися. Він став їм дуже потрібний і через це поробив богато знакомств із знатними Поляками, котрі відтак добувши амнестію повернули домів.
З цеї загальної амнестії скористав і Тучко і вернув з другими додому.
Богато Поляків було у Тучка довжниками і тепер йому все поверталося.
За цей час хазяйство Тучка дуже підупало, та він собі дуже того до серця не брав. Привіз гроші і кілька дорогоцінностей, поплатив довги, докупив землі, худоби, коней і міг тепер поміритись з першими дуками в Зарічу. Приймив аж двох наймитів, дві наймички і хлопця поганяча. Сам не господарив і знова полишив все на жінчиній голові, а сам узявся як давніше за инші діла. Заходивсь з панами і всюди мав вступ. Не оден пан, що побував на еміграції в Туреччині,
мусів признати, що коли б не Тучко, не дав би собі був ради. Коштувало це богато, але таки діло було зроблене і поратунок знайшовся. Пани вживали Тучка до ріжних довірочних місій, а він вмів із всього брати для себе користь.