Наказав він, щоб по всіх його волостях, де тільки треба кого вибити різками, так щоб на сю справу кликали Товбича і за кожну сікуцію платили йому... Одно слово: Петро Товбич став на цілий "участок" земського начальника катом.
— Народ зове мене катом,— признався Петро,— але зове нишком, за очі, а в вічі ніхто так не посміє, в вічі величають мене: господин сікутор...
Петро трохи помовчав. Мовчав і я, мовчав і Павло мій. Правда, Павло разів зо три голосно сплюнув, але я запевне не скажу, чому він сплюнув. Він тоді саме люльку смоктав; 'може бути, що тютюн у нього був дуже міцний...
Перегодом Товбич знов:
— Должность сікутора — доложу вам, ваше високородіє — очинно (вельми) клопотлива: яка б не була на дворі негодь, а покличуть тебе, хоч би й за півсотні верстов — треба йти!
— Пішки? — спитав його Павло.
— Коли де поблизу та в добру погоду — так пішки, а коли дальше десяти верстов або в негодь — так підвода приїздить по мене...
— А різки чиї у тебе? — глумливо спитав Пазло.
— Різки? На різки мені дають окремо гроші: три карбованці на рік. На стільки не вийде, де трапиться зручно, так.я й так собі без грошей начухраю, а інколи за п'ятака цілий оберемок дадуть. От я нав'яжу пучечками і держу в льоху, щоб не сохли; а коли треба й — беру. Звісно, куди їду на сікуцію, різки в торбі везу... Клопотно... Та спасибіг богу і його високородію господину земському — як настановили мене сікутором, так зробили і полегкість: став я ніби сторожем тут, у сусідньому селі, на збірні. Діла там ніякого, а кватира добра, тепла, топливо дають; платять мені два карбованці на місяць... Люде тут добрі, до кого піду — кожне дасть пообідати...
— Добре, а з своєї сікуції що ж ти заробиш? Чи є яка вигода? — хитро глузує Павло.
— Вигода? Яка ж вигода! Коли сікуції доволі, так і вигода, а мало, так і заробітку мало...
— А все-таки, скільки за рік?
— Рік в рік не припадає: позаторік заробив тридцять шість карбованців, торік шістдесят, а от сього року ледві й на сорок зіб'ється, бо від нового року й досі тільки вісімнадцять карбованців перепало...
— Небагато...
Минуло хвилин з десять: усі мовчали, нарешті Павло спитав сікутора:
— І не гидко тобі, чоловіче, кров людську лити?
— Не я її ллю, не моя воля, начальство судить по закону; а наше діло справлять те, що начальство скаже!
— Та чи не гидко? — кажу.
— Чим там гидувать?! А на війні? Там хіба так ллють? Без сього вже не можна... Он Йілат Припонтійський 2 звелів — так і Христову кров пролили...
— Поїдьмо, пане! — мовив Павло до мене.
— Поїдьмо! Лаштуйся, йди!
Липень, 1899
1 .."паход на Каре"...— Під час російсько-турецької війни 1877— 1878 рр. російські війська здобули штурмом турецьку фортецю Каре.
2 Пілат Припонтійський — Понтій Пілат, римський прокуратор (намісник) Іудеї у 26—36 рр, н. е. За євангельською легендою, затвердив смертний вирок Ісусу Христу.