Його лозунг: "Ніколи не вішай носа, інакше не побачиш зірок". Зазвичай Літик дуже спритний і встигає бути першим у всьому. А його хоббі — парапланеризм у зоряному небі.
А Магник світиться червоним сяйвом, так само, як гаряча червона Комета. Він дуже уважний, добрий і надійний друг. Його улюблене заняття — онлайн мережева комп'ютерна гра, в якій змагаються гравці з різних планет, котрі так само полюбляють комп'ютерні ігри. Через своє хобі він часом і світу білого не бачить. Проте в гурті із друзями Магник одразу перетворюється на незамінного друзяку. Завдяки своїй чудовій реакції він часто виручає астропундиків у складних і непередбачуваних ситуаціях. А ще він полюбляє смаколики й нізащо у світі не відмовиться з'їсти щось смачненьке.
Частина 2.
Про кота Тимка і папугу Лірчика
Окрім астропундиків, у дядечка Олесика є вірні друзі на Землі, які ніколи не дають йому нудьгувати або почуватися самотнім.
Насамперед це його улюблений кіт Тимко. Коли дядечко Олесь уперше побачив і торкнувся цього крихітного пухнастого сірого клубочка, то одразу вирішив узяти його собі. Він навіть незчувся, як Тимко виріс і став для нього найголовнішим у світі котом. Раніше дядечко Олесь і гадки не мав, що бувають такі розумні, лагідні й турботливі коти.
Дядечко Олесь, як і більшість людей, не здогадується, що кіт Тимко потрапив до нього додому зовсім не випадково…
А початок цієї історії стався дуже давно: може, мільйон років тому, а може, й більше. Ще тоді, коли Верховний Жрець Котів відправляв космічним експресом із Місяця на Землю перших кошенят.
Щоб пухнастим переселенцям було добре на новій планеті, він давав кошенятам сувору настанову. Головна місія в житті будь-якого кота – це знайти собі надійного хазяїна! Якщо матимеш такого люблячого господаря, то котяче життя на Землі видасться раєм.
Котові Тимкові пощастило, адже дядечко Олесь полюбив його всім серцем! Він нічого для Тимка не жаліє — чи то свіженький карасик, чи то мисочка молока, чи шматочок сиру або ковбаски. Всім найсмачнішим дядечко Олесь залюбки ділиться зі своїм хвостатим і вусатим другом. Відтоді Тимкові не доводиться турбуватися про "хліб насущний". За їжу в домі відповідає дядечко Олесь. А Тимко віддячує дядечкові щоденною котячою ласкою, треться йому об ноги, нявкає і муркоче, розважає й заспокоює.
Тимко дуже спритний і грайливий, а ще — він кіт-самоучка. Дарма, що ніхто не вчив його стрибати у висоту чи робити акробатичні трюки. Він щодня тренується і, як вправний скелелаз, може легко вистрибнути на височезну шафу й так само стрімко зістрибнути з неї. Часом він влаштовує захопливі акробатичні вистави, виробляючи в повітрі неймовірно складні піруети.
Тимко охоче супроводжує дядечка Олесика на прогулянках, бадьоро чимчикуючи слідом за ним із задертим трубою хвостом. Він ходить разом із дядечком Олесиком навіть у ліс по гриби. Кіт — затятий грибник, тож не прогавив жодного грибного полювання.
Крім того, кіт Тимко — чудовий масажист і на всі лапи майстер. Він частенько залазить дядечкові Олесеві на поперек і старанно товчеться там лапами, супроводжуючи свій лікувальний сеанс приємним, заспокійливим муркотінням. От же ж пощастило дядечкові Олесику мати власного, персонального домашнього лікаря!
Вечорами котик Тимко зручно вмощується у дядечка Олеся на колінах і просить почитати йому якусь цікаву книжку, адже він – ще й великий книголюб. Тоді кіт згортається клубочком, нашорошує вуха, поволі пряде своїми довгими вусами й уважно слухає цікаві історії, які написані на сторінках книжок дядечка Олеся.
А сьогодні зранку до них у гості прилітав папуга Лірчик, добрий приятель дядечка Олесика.
Лірчик дуже веселий і непосидючий, він не всидить на одному місці ані хвилини. Папуга постійно підстрибує і повторює різні ритмічні рухи. Лірчик —невгамовний говорун і великий вигадник. Він натхненно розповідає чудернацькі історії, і часом не розбереш, чи це чиста правда, чи суцільна вигадка. Наприклад, папуга стверджує, що він — родич соловейка Тенора і що в дитинстві вони разом ходили в музичну школу. Щоравда, Лірчик трішечки недовчився. Він зізнався, що за погану поведінку його відрахували зі школи. Однак це було дуже давно, коли Лірчик був ще малим, балуваним і неслухняним. А тепер він подорослішав, узявся за розум і навіть почав писати вірші.
Привітавшись, папуга з порога почав декламувати свого нового вірша:
Я папуга — говорун, звати мене Лірчик,
Я повторюю весь день цей веселий віршик:
Лірчик – пташечка, a bird, parrot — це папуга,
В Лондоні колись я жив, маю звідти друга.
Папуга Лірчик любить розповідати історію про те, як він жив на острові. Так, на справжньому острові з назвою Велика Британія. Опинився папуга Лірчик там разом із групою п'ятьох інших папуг.
Уявляєте, папугам вдалося втекти із полону з морського судна, який захопили сомалійські пірати. Вони здолали важкий, довгий переліт через океан, насилу дісталися суші, а потім їм пощастило потрапити до великого зоопарку. В зоопарку їх урятували, нагодували та прихистили.
Нарешті все стало добре, життя налагодилося. За папугами доглядав турботливий персонал. Але попереду на всіх чекав несподіваний сюрприз. Одного літнього дня папуг уперше представили відвідувачам зоопарку. І отоді й сталася халепа.
В полоні папуги-втікачі мусили вивчити піратську мову, а вона, як відомо, не дуже чемна. Пірати навчили їх брудно лаятись, і папугам далася взнаки та нікчемна наука. Тож відвідувачі зоопарку були ошелешені, коли почули концерт із брутальної лайки, який їм влаштували голосисті говіркі птахи.
Отож-бо! І сміх і гріх!..
Директорові зоопарку довелося терміново виправляти ситуацію. Безсоромних папуг розселили по різних вольєрах на перевиховання до ввічливіших папуг. Ось тоді Лірчик і познайомився з англійським папугою. Його звали Чіккі, він був гарно вихованим і дуже чемним. Чіккі роз'яснив Лірчикові правила етикету і навчив гарним манерам. Лірчик з задоволенням переймав його науку і легко опановував правила хорошої поведінки. Недарма кажуть: "Із ким поведешся, від того й наберешся". Разом папуги вивчили декілька пісень англійською мовою і співали дуетом останні хіти з репертуару відомих поп-зірок. Папуги й досі приятелюють і неодмінно надсилають один одному привітання до різних свят.
Папуга Лірчик трішечки розчулився, пригадуючи ті буремні часи на піратському судні. Добре, що їм тоді вдалося врятуватись і знайти нових друзів в іншій країні. Все-таки чудово, якщо маєш хист до музики та іноземних мов.
Відтоді Лірчик вважає себе великим фахівцем із іноземних мов. Завдяки цьому він зумів швидко й легко порозумітися з малими космічними прибульцями і спершу був дядечкові Олесикові за перекладача. Лірчик охоче допомагав йому знайти спільну мову з астропундиками. Папуга годинами торохтів без упину, перекладаючи з космічної на земну мову і навпаки.
Звісно, що космічна мова відрізняється від мови землян. Космічна мова нагадує музику, вона дуже мелодійна, а зрозуміти її просто, якщо маєш музичний слух, знаєш ноти і вмієш співати. Лірчикові стали у пригоді навчання в музичній школі та гарна практика з вокалу й англійської мови в Лондоні. Відтоді він частенько із задоволенням хизується своїми вміннями і талантом.
— Папуга Лірчик, може говорити без перестанку, як заведений, аж поки язик не заболить! – жартома кепкує з нього дядечко Олесик. А Лірчик і не ображається, адже язик у нього ніколи не болить.
Частина 3.
Зустріч астропундиків і дядечка Олесика
У свій черговий приліт зоряні мандрівники прибули на Землю так само несподівано, як і завжди. За час знайомства астропундики встигли гарно потоваришувати з дядечком Олесем і зізналися, що навіть трішки скучили. Тож радість від зустрічі додала всім гарного настрою і приємних емоцій.
Зустріч розпочалася з їх традиційного, але трохи кумедного привітального ритуалу. Один за одним малюки вистрибнули із зореходу, який блимав усіма кольорами веселки, на посадковий майданчик. Одразу вишикувалися в одну лінію, тричі синхронно обернулись навколо своєї осі і хором вигукнули:
Космос! Всесвіт! Зорехід!
Зоряний палкий привіт!
А дядечко Олесик привітно усміхнувся й радісно відповів:
Зустрічаєм знов з небес
Дружній зоряний експрес!
Потім, гостинний хазяїн, як і годиться, запросив потомлених після далекої подорожі астропундиків до себе додому перепочити. Гості зручно вмостилися на м'якій канапі і пригощалися духмяним чаєм зі смачним абрикосовим варенням. У кімнаті було затишно і приємно. Вечірні сонячні промені лагідно лоскотали стіни та стелю, а за столом чувся веселий гомін. Зоряні малюки захоплено розповідали про свої нещодавні пригоди і грандіозні плани на майбутнє.
Лише кіт Тимко не приєднався до веселої компанії, а підозріло спостерігав за нею, причаївшись у потаємному закутку кімнати. Він крадькома позирав на несподіваних гостей і недовірливо прислухався до їхньої розмови. Йому було зовсім не до вподоби, що дядечкові Олесикові раптом довелося все лишити і зустрічати цих непроханих дивних створінь.
— Ну що ці нахабні малі прибульці тут забули? – сердито думав Тимко. — Мабуть вони — якісь шпигуни. Треба бути насторожі й ні на хвилину не зводити з них очей, — міркував, насупившись кіт.
— Пильнуватиму за ними зі своєї засідки, щоб нічого не проґавити. Дядечко Олесь надто довірливий. Краще я простежу за дивакуватими чужинцями, щоб, у разі чого, вчасно прийти йому на допомогу.
Проте ні Папуга Лірчик, ані дядечко Олесик не звертали жодної уваги на таємну котячу засідку. Зовсім не підозрюючи про якусь-там небезпеку, вони захоплено спілкувались і надзвичайно раділи зустрічі з астропундиками. Даремно котик Тимко насторожився і був готовий будь-якої миті задіяти свої, котячі, заходи безпеки. Насправді ж малі зоряні прибульці — мирні й доброзичливі, вони прилітають у гості із дуже дружніми намірами. Але Тимкові про це було не відомо.
Тільки-но в астропундиків скінчилися всі новини, вони почали завзято розпитувати дядечка Олесика про земні скарби природи. Цього разу зоряні непосиди замислили одну цікавезну подорож.