Чоловіки ледь не починають битися, але завірюха припиняється, і вони вискакують надвір, кожен у свій бік і зі своїми переконаннями.
Сперечальників розсудив час. Через кілька років господарем цього місця став той таки – "Буковель".
Іншим разом прийшлось їхати місцевим автобусом "Пазіком", що йшов між гірськими селами. Осінь, пасажири автобуса вертаються з базару, тримають біля себе порожні корзини, мабуть гриби їздили продавати. В автобусі переважно жінки, на передньому сидінні, лицем до жінок, дід із довгими сивими вусами, напевно, близько сімдесяти разів літо встрічав. Веселий, говіркий, і на мить не замовкає. Говорить про себе:
– Ви не дивіться, шо я такий зношений, я ше ого-го, багато чого можу!
– І шо ви там такого можете? – пробують суперечити дідові дві молодички, більше для того, аби подражнити діда й спонукати до відвертості. – Ваше вже давно пройшло та не вернеться!
– Шось пройшло, а шось не пройшло... Я ше, як на свої літа, здоров'я маю, багато з чим справляюся… Корову тримаю, овець двоє, сіна можу вкосити, дров нарубати, по хазяйстві справляюся, та й чарку ше можу перехилити, до баби своєї часом навідуюсь, коли не сваримся.
– То ви ше той дід! – зауважують молодички. – А до чужих жінок ходите?
– Немає ж до кого, самі живемо, високо, тепер поряд нікого немає, всі колишні сусіди вниз, у село, перебралися.
– А якби було до кого?
– Нема про шо говорити, бо то ж "якби". Якби-якби – в роті гриби росли, то в ліс не ходили б. Чули таке?
– Чули-чули... Але скажіть краще: шоб ви оце робили, коли б котрась із нас запросила до себе? Не боялися б, шо дуба вріжете коло молодої?
– Ви спочатку запросіть, а потім будем думати. Мені чого боятися, то з вас, молодих, будуть сміятися, шо діда заманили. А про дуба… Ну вріжу, однаково скоро туда йти (показує вказівним пальцем вгору)... А вас будуть тягати за мене, спитають, чи не спеціально рішили над старим позбиткуватися, не повірять шо з великого кохання.
– Гарно ви, діду, задній хід дали! Гарно! А тільки, знаєте, шось ви дуже вже правильним себе виставляєте, наче зовсім не маєте недоліків.
– Чого ж, маю… Є в мене геть все мужицьке, та одного не хватає. Гріх невеличкий за мною числиться.
– То кажіть, шо там у вас?
Дід мовчить, усміхається в вуса. Жінки згоряють від цікавості, десятий раз просять-напосідають, щоб дід сказав, які хиби має. На зупинці старий встає до виходу, молодички ледь не за штани його тримають, так хочуть свого добитися, почути дідову таємницю. Той змилостивлюється:
– Не курю я, люди! Не ку-рю!
Водій автобуса починає так реготати, що здається його "Пазік" зараз на дибки стане, мов кінь норовистий.
Молодички спльовують спересердя. Розчаровані.
Дорога продовжує петляти між гострими смереками, гладкими буками, дзвінкими потічками.
Карпати…