Загалом мені було важко якось означити словами свої почуття.
Це в мене з дитинства, не знаю, з якого віку, але дати окрему назву наприклад гніву, розгубленості, чи спокою, чи відкритості, чи вдячності завжди мені було важко і я не бачила в цьому сенсу. Яка різниця, що я відчуваю, головне, щоб ніхто цього не помітив. Про те, що можна уважніше ставитися до того, що відбувається в душі та тілі я дізнаюсь дуже згодом. А поки я в очікуванні чогось нового, якось іншого виміру в своєму житті, а чого саме, поки невідомо.
В родильному дому мені дають ліжко біля вікна, я ходжу на різні заплановані процедури і все відбувається дуже розмірено, не так, як в кіно і я була до цього не готова. Мені було б простіше знаходитись в епіцентрі дофаміно-адреналіно-кортизолово-окситоцинового океану своїх гормонів, де усі навкруги були б трохи на межі, бо ця атмосфера є для мене знайомою і прийнятною, але все спокійно і це породжує дивні відчуття. Я зовсім не розумію чого чекати. Після УЗі, заповнювання і підписання потрібних бланків та гоління моїх дверей у світ для нового громадянина планети Земля мене проводять в родильний зал з нетривалими переймами.
Через кілька годин все набирає обороти. Двері не хочуть розкриватися, лікар обережно, міліметр за міліметром намагається прискорити процес. Тепер є біль, є напруження, весь коридор моєї уваги звужується до розмірів моїх дверей у світ. 3 см, 3.5, 4. Мені неприємні доторки, я хочу, щоб мене залишили в спокої, але по протоколу я мушу народити протягом наступних кількох годин, інакше кесарево. Принесли чай і цукерки, потрібні сили, а я хочу спати. Ніколи не думала, що народжувати можна з барбарискою в роті. Біля восьмої чую в сусідньому родзалі стогін, який переростає в крик. По відчуттях це ще гірше ніж сидіти під кабінетом стоматолога в 90-ті під супровід старої бормашини та звуків болю. Але все закінчується доволі швидко і я чую плач дитини.
Це дарує мені надію, що я зможу повторити. 4.5 см, 5, 6 і на семи я з допомогою акушером пересідаю в родильне крісло. Воно знаходиться на підвищенні і нагадує сцену, де невдовзі хтось матиме свій дебют. З колонок чую голос Наді Дорофєєвої з хітом цього літа про те, що їй одночасно радісно і сумно. Мені , мабуть, теж. Уже коло дванадцятої. Сьогодні восьме серпня, моє день народження рівно через два місяці, вісімка завжди була моїм щасливим числом і я бачила у своїх пологах саме в цей день якийсь символізм. Між іншим, 7 років тому, саме восьмого серпня я вперше стала дружиною не батька моєї дитини.
Я не пам'ятаю біль, я просто знаю, що він був, сильний, безбережний, нестримний. І об 0.30 прийшов ти. Схожий на дідуся по батьковій лінії, з такими самими губами. Моє серце стискається зараз від усвідомлення твоєї важливості в моєму житті. В мене болить все тіло, але мене відправляють в туалет, а потім я своїми ногами іду в палату. Тебе кладуть поряд в ліжечко і вимикають світло і ти починаєш плакати. Мені дуже страшно взяти тебе на руки, мої ноги тремтять від напруги, а ти такий крихкий і довкола так темно. Боже, хоч би не вронити. Притримуючи голівку дістаю тебе з пластикової коробки і кладу поруч з собою, намагаюсь дати груди, але в нас нічого не виходить, а ти, керований першим інстинктом шукаєш джерело вспокоєння. Після чергової спроби я кладу тобі палець в твій маленький теплий беззубий рот і настає тиша. Така довгожданна тиша цього дивного дня. Зараз в темряві і спокої я розумію хто ти для мене. Хто ти. Через вісім років, чотири місяці і один день я писатиму твоєму батьку листа і дякуватиму, що він дав мені тебе.
Ти прийшов, щоб дати мені дітей
І це було найкраще, що було в моєму житті
Ти був дуже щедрим
А ще ти служив моїм дитячим та родовим програмам, де я мала пізнати досвід покинутості і проявити й прийняти досвід абюзивноі поведінки
Я знаю, ти мене щиро любив і я відчуваю, що втратила щось дуже важливе, коли ти пішов
Між нами було всяке і мені дуже складно прийняти твій вибір, в якому нам більше не по дорозі
Завжди відчувала твою любов до мене, і в своїй любові ти був таким красивим. Рівно настільки красивим в любові, наскільки потворним в своїй байдужості, яку я відчувала теж
Я сподіваюсь, що теж зробила для твоєї душі щось хороше за той час, який ми були разом.
З другим чоловіком ми познайомилися в листопаді, після святкування день народження мого дідуся. Один друг дуже наполегливо запрошував мене взяти участь в грі брейн ринг. Було мокро і холодно, я щойно приїхала з села і мені не хотілось нікуди йти, але цей друг подзвонив мені разів 8, і так як мені незручно було прямо сказати ні, я пішла. Там був заклад нового типу, де можна було самостійно робити собі чай чи каву. Я зробила чай, і коли повернулась, щоб донести його до столика, Біля мене стояв ти, сказавши, "о, дякую, що зробила мені чай, і забрав мою чашку".
В той вечір ти не провів мене додому, і я була здивована, бо явно відчувала зацікавлення в мою сторону і мені це імпонувало. Але через кілька днів той самий наполегливий друг покликав пограти в Мафію і там теж виявився ти. Коли ми сиділи з закритими очима в грі, ти рукою почав масажувати мені голову, цей рух був одночасно приємним і дуже зухвалим, мені фізично було приємно, але психологічно це переходило мої межі, які на той момент були не усвідомленими.
Далі ми зустрілися, щоб погуляти в центрі, було холодно, ми зайшли в кафе і ти не купив мені тістечко, а я подумала, що ти скупий як мій колишній чоловік і я точно не розглядатиму тебе, як потенційного кавалера, але потім ми гуляли і в якийсь момент я залізла на парапет, а ти спочатку вирішив мене налякати і штовхнути, а тоді обійняв і це знов викликало в мене подвійні почуття, з одного боку порушення меж і роздратування, з іншого мені було затишно в твоїх руках.
Після того, як ти пішов в мене довго тривала фаза заперечення, що цього просто не може бути, бо я так не хочу. В голові картинка, що за стосунки треба боротися і над ними треба працювати. Що не буває легко, що треба відшукувати шляхи. Голова не хтіла сприймати, що це не тимчасові труднощі, до яких ми дійшли і тепер маємо подолати, а, насправді, то постійна фонова ситуація, яка була завсігди . Мене завжди не влаштовувала агресія, яка з'явилась ще на початку стосунків. Добре пам'ятаю момент, коли прийшовши з роботи (ми тоді ще були неодружені, а в мене була зламана нога) і почав сильно кричати на мене через якусь дрібницю. Ще тоді в мене в душі дзвонили тривожні дзвіночки, але в інші моменти ти був таким добрим, турботливим і щедрим, що я радо все заховала під ковдрою своєї співзалежності, щоб не чути.
Потім був гнів. Я писала злі тексти, які виставляла в сторіз в інтернеті, не могла спати ночами, перевіряла телефон, чи нема повідомлення чи вибачення. Говорила про тебе погані речі собі та іншим. Знецінювала хороше, що в один момент привело до тотального почуття провини і я спробувала все повернути.
Почалася паніка і торг. Я писала, просила прийти і ти приходив. Через секс намагалася повернути втрачене між нами тепло, але після сексу зі мною чула, що почуттів нема і що я як будь-хто інший з оточення.
З одного боку, в мене є багато питань..
А з іншого, я потребувала цього і я була ініціатором таких зустрічей. Я справді не вірила, що все може так закінчитися і крім того, моя співзалежність вимагала того приниження, яке я отримувала.
Так тривало досить довго, але в якийсь момент торг змінився депресією, хоча, якщо чесно, то, мені здається, весь період розставання супроводжувався депресією. А може весь період мого життя це суцільна депресія?
Мені було соромно перед людьми, що я не змогла втримати чоловіка.
Було страшно лишитися самій.
Було страшно впасти в панічні пошуки нових стосунків, пізнавати іншого, закривати одну співзалежність другою.
Було страшно бути поганою. Залишитись поганою в пам'яті людини з якою десять років ділив і хороше і складне.
Тоді я вирішила сказати, що мене не влаштовують стосунки, в яких є лише секс і нема відповідальності переді мною. І почалась наступна фаза, яка поступово вела до прийняття.
Потім була певна ініціатива від тебе, ми проводили разом час, їздили з дітьми в парк розваг і інші місця. Було часом непогано, але чогось бракувало. Я почувалась поряд в постійній небезпеці. Ти ніколи не піднімав на мене руку, але морально постійна пасивна і активна агресія, ніколи не знала, коли станеться кульмінація гніву, який ти носив в середині, постійно відчувала, що в будь-який момент мене можуть покритикувати, збезцінити. Та й взагалі, що я дратую. І так само хотілось, що ти був десь поряд, щоб надовго не зникав, щоб віконечко з повідомленням зʼявлялось на моєму телефоні. Ця дуальність моїх почуттів до була найміцнішим клеєм в наших стосунках.
Жінка повинна себе поважати
Я плакала щодня, бігала за ним, принижувалась, щось просила, пропонувала себе. І він брав, треба віддати належне тому сексуальному потягу, який він завжди до мене мав. І мені потрібно було не втрачати надію, що я зможу повернути собі той зрозумілий не ідеальний світ, в якому ми дивимося серіали і їмо яєшню глазунью з паприкою на сніданок. Я не хотіла приймати той факт, що той світ був оманою, пренантальним періодом, де я шукала в ньому загублену любов своєї мами. Я хотіла стати тою маленькою дівчинкою, яку люблять просто за те, що вона є, що вона така чудова.
Рости дуже боляче.
Я спостерігаю, як це відбувається з моїми дітьми, навіть на рівні тіла вони починають дуже багато їсти. Щоб вирости психологічно теж потрібна їжа, тільки ментальна. І найкорисніше часто виявляється далеко не найсмачнішим. Наші стосунки, їх завершення – це те, чим нагодував мене всесвіт, щоб я виросла, а я до кінця намагалась непомітно виплюнути все в туалет, поки ніхто не бачить.
За десять років спільного життя ми дуже часто зʼясовували стосунки, це було схоже на війну, яку неможливо виграти нікому з нас. Але я завжди мала надію, що все зміниться. В ньому було багато хорошого і я не могла цього не бачити чи не цінувати.