Яке б ім'я не мав чи звичку,
Яку б ти не зробив дрібничку —
Тобі якусь причеплять кличку
Й згубить її, як рукавичку,
Не можна — хоч заплач.
Високий ти — то будеш "ТИЧКА".
Худенький — то продражнять "ШПИЧКА"
Блідий на личку — то "СИНИЧКА".
Дзюбатий носик — то вже "ПТИЧКА".
Хто хитрий, той у нас "ЛИСИЧКА".
Товстий хоч трохи — ти вже "ПІЧКА".
Не любиш — то пробач!
Покривджені аж плачуть,
А задираки скачуть.
Але знайшлись такі хоробрі,
Сказали: — Мало в цім добра.
Анумо краще станем добрі,
Приємні клички будем брать:
Іван не буде "БАРАБАН",
Хай краще зветься "ОТАМАН".
А Оля — "ВОЛЯ", не "КВАСОЛЯ".
Звучить недобре "ДАРКА-ШКВАРКА"
Хай буде "ДАРКА-ВОЛОДАРКА".
Отут не втерпіла і я:
— Змініть також моє ім'я!
Вже я не МІЛОЧКА-РЕВІЛОЧКА:
Я буду МІЛОЧКА-СОПІЛОЧКА.
Одне реве, а друге плаче!
Проте, усі сказали: "Згода!"
Хоч декому ставало шкода
Такої втіхи. Та громада
Постановила — вища влада...
А хто забуде й провиниться,
З тих брати цента до скарбниці.
Весь день про це ми забували
І все дражнитись починали.
Аж тридцять центів назбирали —
Приблизно все, що кожен мав,
І кари вже платить нема чим...
Ми вже з досади ледь не плачем,
Ні в кого настрою нема.
Тоді ми всі зібрались знову,
І за, і проти міркували,
І попередню постанову
Одноголосно скасували.
Бо ми, маленькі чоловічки,
Не можем обійтись без клички
Для наших ігор і забав.
Без того б гумор наш пропав.
Це наша зброя, це наш спис,
Який влучає просто в ніс.
І навіть без такої зброї
Із нас не виростуть герої!
Хай більше їсть худенька "ШПИЧКА",
А на дієту сяде "ПІЧКА",
Хай їсть "СУНИЧКА" полуничку,
Тоді покращає на личку.
Хай крутить вигадки "ЛИСИЧКА",
Хай носом дуб довбає "ПТИЧКА",
Нехай росте під стелю "ТИЧКА".
Нехай живе дотепна кличка.
11. РОЗКАЖИ ПРО УКРАЇНУ!
Нині мав мій любий тато
Вільного часу багато
(Мама десь пішла в гостину).
— Пди до мене у кімнату
Й розкажи про Україну
Все, що знаєш, любий тату,
Бо ні з мамою, ні з татом
Я ніколи не була там.
Можна місяць безупину,
Можна й більше ... Все, Людмило,
В Україні серцю миле.
Там в степах шовкові трави.
Талі тополі величаві.
Ріки талі такі співучі!
Горді гори, гострі кручі.
— Як талі тепло? Як в Тексасі?
Як в Флориді? Арканзасі?
— Ні, талі є також і зими,
Ще й з морозами міцними,
Та зате, як літо прийде —
Щедре сонце прийде з ним.
Є і в нас своя Флорида —
Чорноморський теплий Крим.
Де ростуть розкішні пальми...
— Там були мамуся й тато?
— Не були ще там, на жаль, ми —
Грошей так не мав багато...
— А будинки України
З чого роблять? З цегли? З глини?
— Різні є. В модернім місті,
В електричному налгасті,
Є високі кам'яниці
Із бетону або з криці.
А по селах, здовж долини,
Там хатки будують з глини.
Сад густий — ледь видно хату...
— В тих садках травичка, тату?
— Є й зелені люріжки,
І з пісочку доріжки ...
— По траві ходити вільно?
— Можна, як вважати пильно,
Щоб не стати де на квітку,
Що така пахуча влітку.
— Чи велика Україна?
Чи гориста, чи рівнинна?
— Ось іди,
Поглянь сюди:
Тут із півдня — Чорне люре,
Трохи вбік — Карпатські гори.
Ген на захід, аж по Татри
Розкладають лемки ватри.
В горах бойки та гуцули,
На рівнинах — подоляни.
Між озерами — Полісся,
Там, де ліс густий розрісся.
А на сході харків'яни,
І полтавці, і кияни,
А в стенах на ярім сонці
Хліб вирощують херсонці,
Ще й солодкі кавуни
От-такої товщини!
І була в достатку здавна
Україна пишна й славна.
Скрізь краса, багатство, світло,
Все росло, міцніло, квітло!
Ми з землі своєї мали
І вугілля, і руду,
І корисні мінерали,
Й рясно овочів в саду.
Хоч у складі України
Є відмінні племена,
Всі вони — народ єдиний,
Всі вони — сім'я одна.
Кожне має гарну ношу,
Звичаї й пісні хороші.
Та на край такий багатий
Заздрі вороги, мов круки,
Налітали, щоб забрати
Те добро у власні руки.
Ми на півночі з Москвою
Без природної межі.
Наші предки все до бою
Йшли на армії чужі,
Що вривались в землю нашу
Від Полісся до Сивашу.
— А татари, знаю теж,
Воювали з нами, тату!
— О, було від них пожеж!
Все палили — хліб і хату!
Козаки зібрались в Січі,
Що сміялись смерті в вічі.
В Чорне море крізь лимани
Запорізькі отамани
На татар вели до бою
Козаків-героїв!
— А бувало, що татари
Йшли на нас з Москвою в парі?
— Йшли вони із різних боків
Впродовж, довгих-довгих років.
З заходу ще й поляки
Нам давалися взнаки!
Важко битись на три боки!
Брови пролились потоки...
Ми в нерівному бою
Землю втратили свою,
А тепер кати червоні
Нас тримають у полоні.
— Як же буде, любий тату:
Хтось в твою вселився хату,
І тепер ти вже ніколи
Не побачиш свого поля?
— Ні, дитино дорога:
Всі стають народи вільні.
Прийде ще й на нас черга,
Тільки будьмо духом сильні!
Знай і ти, що землю власну,
Хоч покривджену й нещасну,
Треба над усе любити,
В серці глибоко носити!
Слава йде по світі цілім
Про змагання до свободи.
За свободу словом, ділом
Скрізь змагаються народи.
Правда кривду ще поборе,
Пропаде лихе свавілля —
И буде нашим Чорне море,
Крим, Карпати і Поділля.
12. ВИБИРАЮ СОБІ ПОДРУГУ
В нашій клясі
Новина:
Дівчинка нова одна.
Всі ми ласі На новинку,
Не даємо їй спочинку:
— Як тебе, новенька, звати?
Звідки ти? Чи маєш брата?
А сестер? А як багато?
Наша Неля, як завжди,
Крутиться туди-сюди:
— Будеш подруга мені!
Як ти, згідна? Так чи ні?
От така смішна ця Неля!
В голові її — пустеля!
Тільки стрінула людину,
Вже й запрошує в гостину.
Я з порадою матусі
Вже навчилась, як належно
Добирати добрих друзів:
Небагато й обережно.
В товаристві — жарти й сміх.
Тож привітна й я до всіх,
Але подругу, на далі,
Не міняла б щонеділі.
Є свої в нас таємниці —
Глибоченні, як криниці!
Як розкажеш їх десятку,
Скрізь про те почують згадку.
Бідні діти є й багаті.
Та не робить те різниці,
Чи цяцьок у них у хаті
Так багато, як в крамниці,
Чи зробили самотужки
Літачок чи хатку з карт.
Від розумної подружки
І цього навчитись варт.
Подругу я хочу жваву
І уважну, як сестриця,
Щоб, прийшовши на забаву,
Можна ще й добра навчиться.
Бо колись одне дівчисько,
Що живе від нас тут близько,
Закрутило кепську штуку
Й дало нам таку науку:
Щоб ми, вибігши з-за брами,
Обійняли стрічну даму,
Мало з ніг її не збили,
Галас, як на ґвалт, зчинили,
А тоді перепросили:
"Вибачте, що вас злякали,
Здалеку ми не пізнали,
Думали, що ви — тітуся,
(Якщо старша, то "бабуся").
Дехто сердивсь, дехто в сміх.
Ми скакали, як сороки,
И доскакалнсь до мороки,
А від того гуку й крику
Прикрість мали превелику,
Бо одна бабуся сива
Так злякалась, аж присіла
В неї серце заболіло,
Аж обличчя побіліло!
Ми сміятись перестали,
Вибачились, потішали
І принесли їй напиться
Склянку свіжої водиці.
Та бабуся, добра й мила,
Нам цю витівку простая
І пішла собі додому...
Та в той вечір вже нікому
Не були на думці жарти.
Отже, все вважати варто!
Я ту дівчинку з тих пір
Не пускаю навіть в двір!
Як з недобрим поведешся,
То добра не наберешся.
Часом вигадка дурна
Через те лиш, що смішна,
Спершу здасться знаменита.
А таке виходить з того,
Що лиш скажеш — Слава Богу,
Що не трапилось мені те!
З друзями такими краще,
Що росте з них щось путяще,
Що не лаються ніколи,
Що ідуть у вищі школи.
В них хвилина на пусте,
А на користь йде година —
Все з них квітка виросте,
А не дика бур'янина.
Мусить подруга приблизно
Бути рівною мені:
Буде це обом корисно
У забавах і в знанні.
Хочу, щоб нам жити в згоді,
Помагати при негоді,
Разом плакати й радіти,
Щоб дружили й наші діти
І щоб навіть наші внучки
Теж трималися за ручки.
13. КОЗАК ДЖІМ
У нас, в американській школі,
Вже українців є доволі,
Бо всі близенько мають хати.
Не легко, правда, розпізнати,
Хто із тутешніх — хто земляк.
Ну, як же розпізнаєш, як?
Юрки, Юхими та Івани
Тут стали Джорджі, Джіми, Джани.
Яринка стала тут Айрін,
Малайка — Моллі, сміх один!
Я з Джімом вчусь уже два роки.
Між партами всього два кроки,
И не мала досі я уяви,
Що рід його іде з Полтави.
І лиш, як кілька "тат і мам"
Раз викликав директор сам,
Щоб пожалітися на збитки,
Що наробили їхні дітки,
То, я крутнувшись під дверима,
Побачила матусю Джіма.
Вона в Франкові роковини
Читала вірш про Україну:
Про чарівну її природу,
Про добрість нашого народу,
Про нещасливу нашу долю
Та боротьбу за правду й волю.
Та мама Джімова — артистка,
Але синок, як в горлі кістка:
Усе дарма йому й байдуже,
Щодня нову дурницю струже.
Я чула, як одна із мам
Сказала так: — Послухай, сину,
Березової каші дам,
Як будеш шкодить безупину!
Я думаю, що й Джіму слід
Такої кашки на обід,
Щоб ці покинув теревені,
Щоб добрий з нього був козак.
Я чула пісню раз на сцені
І я собі співаю так:
"З Івана я зробився Дясан,
Що й мама рідна не впізнає".
Цю пісню я співала Джіму,
Коли іще в минулу зиму
Приходила до нього в гості.
І Джім сміявсь, зовсім без злости.
Його удома вся сім'я
Теж кличе "Ясик" на ім'я.
По-українськи він читає,
Говорить, пише і співає,
Але, на жаль, коли він в школі,
Йому бракує сили волі.
У школі він — нечемний Джім,
Такі ж нечемні дружать з ним.
Проте, його я знаю маму —
Вона навчить його добра.
Вже вій в Суботній Школі з нами,
Він тут науки набира!
Не прийде зміна ця відразу,
На всяку справу треба часу.
Але я вірю: Ясик — Джім
В душі залишиться своїм.
14. АРИТМЕТИКА
З усіх наук, на завзяття,
Люблю я аритметику,
Бо жадний день твого життя
Без неї не мине таки.
Щоправда, легко так не всім,
Не всім є чим хвалиться —
Спитав вчитель: "Сім раз сім?"
То дехто каже: "Тридцять!"
А я, як вчу, то маю звичку
Співати множення табличку
На "коломийку" чи "гопак",
Аж поки вивчу так чи так.
"П'ять раз п'ять — двадцять п'ять,
Треба добре пам'ятать.
Шість раз шість — тридцять шість.
Як не вивчиш — вовк із'їсть!"
А інші діти нехороші
Недобру роблять штуку
І заробляють добрі гроші
Від тата за науку:
За кожний вивчений рядок
Бажають мати цента!
А я би їм дала пасок
І більше ні процента.
А є іще й такі, що в класі
Мовчать, як деревина,
А у крамниці краще каси
Рахують, як машина.
Я лиш дивуюся без краю.
Бувають різні діти!
А без рахунків, це я знаю,
Не можна в світі жити.
Люблю я цифри і таблиці
Не менш від рибки і від киці!
15. КУХОВАРКА
Як минуло дев'ять літ,
Я сказала: — Люба мамо,
Вже мені учитись слід
Куховарити!
— Ще рано, —
Мама каже, — вріжеш руку.
Пальці часом обпечеш.
Через рік почнеш науку.
Я заплакала: — Авжеж!
Он навчила мама Олю,
Як варити бараболю.
А Наталка вміє це
Й навіть смажити яйце.
Я ж, крім кави і крім чаю,
Нічогісінько не знаю.
— Що ж, — сказала мама згодом, —
Ось тобі зубатий ніж!
Тільки пальчика не вріж,
Бо впечу добренько йодом!
Чисть картопельку тоненько,
На шматочки ріж дрібненько,
Кинь у горщик, посоли.
Поклади цибульки, м'яса
І петрушки для прикраси,
І морквину на приправу —
Юшка це на першу страву.
А на друге — трохи каші,
А на третє — солоденьке,
Щоб хвалили гості наші
Куховарку молоденьку.
Закачала рукави —
Ну, до праці раз-два-три!
Заслужу собі похвали!
Всі поради з голови,
Як пташки, повилітали...
Я петрушечку зелену
До компоту посікла,
А картоплю здоровенну
В горщик силою втовкла.
Все робила самотужки:
Цукру всипала до юшки.
Ну, а в кашку солоденьку
Натрусила соли жменьку.
Каша знизу пригоріла,
Зверху на плиту скипіла...
Так із цілим роєм бід
Я зварила свій обід.
Любі гості, вас прошу
Скуштувати кулешу.
Песик витяг з юшки м'ясо,
З'їв і облизався ласо.
Миску юшки виїв котик
[Потім хворий мав животик].
Вдвох вони лизали кашу
Солоненько-солоденьку,
І хвалили гості наші
Куховарку молоденьку.
16.