Мати, рідні та близькі ніколи не матимуть змоги прийти на могилу, взнати місце поховання.
Ще через деякий час у тому вбивстві зізнався інший чоловік, який теж дожидався кари в камері смертників. Втрачати йому було нічого, а на час нового слідства він продовжував собі життя.
Цей чоловік показав куди він сховав ножа, як убив дівчат, як підкинув до паркану Семенчича носову хустинку, аби відвести підозру од себе.
//---//
Радянське правосуддя дуже багато разів робило страшні й невиправні помилки. Навіть у справах, що набували великого розголосу, часто карали, або позбавляли життя безвинних людей, які ненароком попадали на очі слідчим і мали незначні підстави для підозри.
Так було у справах відомого серійного вбивці Михасевича та багатьох інших. По цих справах було засуджено й страчено багато безвинних людей. Таке означає, що слідство в цих випадках фальсифікувало докази, не маючи прямих підтверджень скоєних злочинів, а суд не перевіряв надані докази належним чином, або виносив вироки за сумнівними доказами, що є недопустимим.
У одній з найвідоміших справ – справі Андрія Чикотило – слідство не мало прямих доказів його вини. Тобто в жодному місці численних злочинів правоохоронці не знайшли ні слідів взуття, ні слідів рук, ні інших слідів, що, зазвичай, мають місце при вбивстві та зґвалтуванні, і які б прямо вказували на вбивцю.
Частину доказів слідство сфальсифікувало, тобто спеціально надало суду придумані й необ'єктивні докази. Щоб звинуватити підозрюваного, вдалися навіть до нечуваних до цього методів. Оскільки аналізи групи крові та інші аналізи не співпадали, то спеціально розробили теорію, яка допускала таке неспівпадання. Пізніше було визнано повну недолугість і абсурдність цієї теорії.
В останній день строку слідства підозрюваного відвідував психіатр, який володів гіпнозом. Після цієї зустрічі Чикотило признався в багатьох убивствах і в слідства формально з'явилися докази його вини, які базувалися на його признанні. Але на суді він відмовився від цих показів. Заявив, що його обманули.
Суди різних інстанцій частину його признань відкинули як безпідставні, хоча за кожним фактом слідством були надані чисельні докази вини підсудного. Виходить, що ці докази були сфальсифікованими. Таке ставить під сумнів все слідство. Там, де безпідставно йому "пришили" один злочин, могли так само "пришити" інші, тільки більш вправно, зібравши спеціально неправдиві докази, які перевірити судам було важко, або неможливо. Тому не має жодних гарантій того, що за таких обставин, все слідство не було сфальсифікованим.
Дуже цікавим є те, що Чикотила двічі прийняли на роботу до відділів постачання й забезпечення двох великих заводів. Ці посади давали змогу постійно бувати у відрядженнях по різних містах країни. Потрапити на такі посади можна було тільки маючи великий "блат". Вся попередня біографія Чикотила не давала підстав для того, аби потрапити на таку роботу. Слідство не встановило, хто його туди влаштував.
Цілком ймовірно, що Чикотило не мав відношення до тих злочинів, за які його засудили до смертної кари.
В середині дев'яностих років в Україні було відмінено смертну кару. Це стало вершиною гуманності, позбавило можливості такої помилки правосуддя, коли людину незаслужено позбавляють життя.