Чуєте? До цього часу ми гадали, що "Плуг" і "Гарт" різняться між собою територіями впливу, а за "енком" виходить "зовсім навпаки": головна різниця — це ідеологія. Другими словами, коли "Гарт" узяв за свою ідеологію постулати компанії, то "Плуг" — за "енком" — очевидно, має на увазі "просвітянську" ідеологію. Гадаємо, що це зовсім не так і напевне не так для тієї частини "Плугу", що зветься "молоддю", і для тієї, що має партквитки. Навіщо ж це "енко" так набріхує на свою організацію? Читайте далі — і зрозумієте його: — "Злиття "Плугу" з"Молотом" або "Гартом" чи якою іншою із пролетарських організацій буде помилкою, скривленням ленінської лінії, як аналогічно дуже хибним було б злиття, припустім, комнезамів з профспілками". От бачите, навіщо: "він страшенно боїться злиття "Плугу" з "Гартом" ("Молот" тут для красного слівця, бо це як всім відомо, — так би мовити, колоніальне володіння "енків"). Так, він страшенно боїться цього злиття, бо не хоче повертати на задрипанки. Відціля й ідеологічні розходження, і наклеп на свою організацію. Чуєте, як він клянеться "комуністичним Богом" — "ленінською лінією"? Висунувши такі основні "засади", далі "енко" розпалює страсті, так би мовити, обробляє "молодь": — "Гартованський з'їзд демонстративно покинули представники "ВАППу", "Забоя", "Плуг" приєднався до цих організацій". Чуєте? Гартованський з'їзд покинули всі організації. Чуєте? Всі! Але коли це було? Ніколи! Та бачите, для "просвітянина" ще не написано правил етики, а баталія між організаціями йому так потрібна, як "мутна "водичка"… для рибки. Недарма ж він далі аж "захльобується" "комсомольскою" революцією в "Гарті", вихваляючи на всі лади народонаселення зі своєї "молотівської" колонії. Але "енко" все-таки страшенний боягуз, і більш за все він боїться "олімпійців". І от, знаючи, що останніх найбільш всього в "Гарті", він, щоби нейтралізувати, хоч формально, своїх лютих ворогів, утворює "засаду" про доцільність одноразового входження "в дві співзгучні організації", веде наступ на "Гарт" і претендує на входження до нього. — "Гарт" не зумів і не хотів (скаржиться "просвітянин") поширювати свого впливу на низи, ніби боявся цих робітничих корявих письменників, обережно приймав до себе навіть таких, що вже виявили себе кваліфікованими письменниками". Чуєте, як співає? Але кого ж то він розуміє під "корявими"? Молодих робітничих кореспондентів чи молодих робітничих художників? Припустім, перших. Але на перших компартія і взагалі здоровий розум "впливати" не рекомендують, бо "впливати" на них за рецептом "енка" — значить організовувати їх у "плужанську" чи "гартованську" партію. Отже, припустім, других. Але, припустивши других, доводиться визнати, що художники "не вареники з гурдою" і на замовлення їх не наліпиш, це трохи не такий матеріал, як "просвітяни": що було — те забрали. Виходить, прийшли до порожнього корита? Ні! Тоді, може, це була спекуляція або йолопів вибрик? Теж ні! Що ж тоді? Бачите, за машкарою "робітничих корявих" нам видно похабну фізію "квіліфікованого письменника" із безсмертної "Просвіти". Це він хоче до "Гарту". Це ж безграмотний "енко" поривається закріпити за собою позиції, щоби відогравати не послідню роль в розвиткові пролетарської літератури. Він же так щедро — направо й наліво — буде роздавати ярлички "кваліфікації". Що йому до того, що якийсь Хвильовий, маючи про свою творчість десятки статей і рецензій, й досі не тільки не осмілиться говорити про свою кваліфікацію, але й не певний в тому, що він мав право називатись письменником. — Яке "енкові" до цього діло! Він зробить "жовтенят" кваліфікованими письменниками і буде мати гарний ґешефт. І залишається нам, "олімпійцям", сказати тільки: — Нещасна кваліфікація! Нещасна та молодь "із низів", що її "енко" зробив кваліфікованою! От відкіля йде порівняння мистецтва з комнезамами й профспілками. Саме відціля й пішли наші "розходження" з молодою молоддю та безглузда профанація пролетарської літератури. "Сатана", використавши сприятливий момент, виліз із "бочки" і, ставши на чолі сучасної літератури під прізвищами "ців" та "енків", подібно вигукнув: — "Спитають, чим скінчиться? Побачимо! В перспективі утворення Всеукраїнського центру пролеторганізацій на чолі з"Молотом" (знову нагадуємо: колонія "енків"). При таких перспективах нема нічого лихого в сучасній літературній полеміці. В суперечках народжується істина". Так кінчає свою статтю наш відважний "селозатор". Чуєте? В перспективах він нічого не бачить для себе лихого. Чуєте, "молода" молодь? "Енко" знає, що тільки в суперечках він буде "ловити рибку". Чуєте його істину? Він не хоче літературних фактів, що ними доказується прогрес мистецтва, бо це шпенглерівщина, а він "червоний". Він хоче "логічних доводів", суперечок, бо без них він залишиться обеззброєним і мусить виїхати до "задрипанської просвіти". Чуєте, "молода" молодь: рвіть рішуче з "олімпійцями", бийте "Гарт"!
ІІІ
Але "енко" не 6'є, а прямо "жарить" дуплетом. Під одним прізвищем, щоби завоювати симпатії в "молодої" молоді й утворити для себе ґрунт і базу, він робить "жовтенят" кваліфікованими письменниками та нацьковує "молодих" та "старих". Під другим прізвищем він з "глубокомисленним вираженієм во взорє" береться говорити про критику, не проминувши й тут випадку спекульнути на хворому шанолюбстві молодих авторів та "лягнувши", між іншим, одного з "олімпійців", саме Хвильового. Отже, візьмімось за другого "енка" і подаймо й собі кілька засад про критику. Ахіллесовою п'ятою українського пролетарського письменства є не стільки брак відповідної критичної літератури й критики, скільки брак самої літератури, що її варто було б критикувати. Велику російську критичну плеяду — Бєлінського, Добролюбова, Чернишевського — в їх літературному розрізі — породила не менш велика плеяда письменників-художників. Коли б не було Островського, припустім, не було б і "Темного царства". Те ж саме й про Лессінга, Брандеса і т. д. Отже, зовсім не випадково, що навіть сьогоднішні критики-марксисти, соціологи і досі звертаються до минулого. Аналізуючи його, вони — в кращому разі — роблять ті чи інші загальні висновки, що так чи інакше і уже напевно торкаються продукції пролетарських митців. Візьмімо за приклад Коряка. Хоч одну статтю написав він про твори сучасних революційних письменників? — Жодної! Декому здається, що тут відіграє роль зайва обережність, сам Коряк, очевидно, з'ясовує тим, що він не критик, а історик літератури, а ми запевняємо: — Тут глибші причини, і одною з них є пустельний стан молодого письменства. І справді: про що писати? Десяток-два грамотних оповідань та 50-100 талановитих віршів? І все це протягом кількох років? Очевидно, скарги на те, хто на мої, мовляв, твори не звертають уваги, є белькотіння того чи іншого ґатунку. Думка в критика породжується, коли він в творові бачить теж думку, а не бездарні візерунки. Правда, з історії літератури ми знаємо й випадки, коли майбутніх корифеїв "замовчували", але — теж правда — таких корифеїв ми налічуємо одиницями і вони — до речі — нічого не мають спільного з "просвітянською" графоманією. Так стоїть справа з "замовчуванням". Але друга категорія графоманів, навпаки, скаржиться на велику кількість критиків, що не дають їй ходу. Тут і "сиві дідусі", і "олімпійці", і якісь навіть "бігунці". "Ідеологом" даної категорії на даний випадок буде другий із "енків", цебто яблучко з тієї самої яблуні. Отже, беремо це яблучко й кусаємо. Випадають два зернятка: це претензійні філософсько-просвітянські "засади". Перша: — "Критикою іменується здорове, на ґрунті вимог сьогоднішнього дня, обговорення твору з єдиною цілею встановлення вартості твору: тако художньої, яко й читабельної". От вам "перл" "молодого" філософа "енка", що — до речі — віком коли не старший за нас, то й не молодший, який ні в якім разі нічого не має спільного з тими "корявими" письменниками, що за них піклується другий "енко". Отже, слухайте, що таке критика, і повчайтесь, саме таке визначення дають у нас по задрипанках! І потім у нас художність протиставляють читабельності "тако яко". У вас не так? Шкода! Друге: — "Та літературна продукція, яка служить на користь будові життя, яка родить слідком за собою потрібні наслідки,(вчіться образної мови в "енка"), є, перш за все, потрібна й необхідна література". Чи не "перл"? Чи не визначення? А як воно могло витекти з першої "засади" — це ваша справа. Де логіка? Це теж не ваша справа! Але запитання "енкові." ми все-таки поставимо: — Бухарін, припустім, що його, очевидно, й філософи з "просвіти" вважають за людину, яка "до мозків просочилась вимогами часу" дає хвалебну статтю про Хуліо-Хуреніто, бо вважав, що ця "літературна продукція служить на користь 6удові життя і родить за собою потрібні наслідки". А от Родов — ідеолог "енків" — вважав зовсім інакше і називає цей твір контрреволюційним. От ми й питаємо: чи є Хуліо-Хуреніто "потрібною й необхідною літературою", чи зовсім навпаки? Га? Такі дві основні "засади" цієї висококваліфікованої статті. Решта в ній якесь белькотіння ображеного невдачника і скажена піна на голови "олімпійців", "сивих дідусів" etс. I хочеться нам поставити ще одне запитання, але вже до "молодої молоді". — Невже ви не бачите, що й це наше "розходження" з"енком" витікає, по суті, з того ж кардинального розходження: "Європа чи "Просвіта?" Невже ви з нами, "олімпійцями", не погоджуєтесь, що таке безграмотне в своїх основних "засадах" белькотіння треба надсилати без пересадки до редакційного кошика, що такі "твори", щоб вони не компрометували радянської преси, можна вміщати в часописах тільки як зразки графоманії й літературного хуліганства? Невже ви гадаєте, що автор таких "засад" може збагатити нашу пролетарську літературу? От вам уривок з "конкурсового" оповідання г-на "енка", цебто того, краще якого він протягом ближчих років, безперечно, не дасть, оповідання, що на ньому "сивий дідусь" Дорошкевич написав: "це не монах, якийсь Рокамболь. Друкувати не варто"; оповідання, що ним як документом похваляється автор, що його по-циганськи вихваляє перед молоддю він же, що про нього написав такими жалісливими словами той же "белетрист": "рецензія відіграла свою роль, і корисний для селянства твір (хвали себе, гречана кашо!) залишився недрукованим".