А, сто чортів, пропадемо! Звірем стрибаю до сусіднього дерева, щоб наблизитися до ковальчука й поправити скоростріл. Пізно! Білі схоплюються на ура.
На мене біжать двоє. Як зробити, щоб хоч не водночас мене напали? Стрибаю ще вбік і вбік, щоб розтягти й скосити трикутник між нами. Тоді поодинці зустріну. Руки цупко вп'ялися в гвинтівку. Тепер по-стародавньому, як прадіди ходили ведмедів колоти. Очі вимірюють кожний крок, кожний рух. Бачу блискучі ґудзики на ворогові й загадую собі, під которий встромити багнет... Мерехтить у пам'яті учбове опудало, що ми його колись нещадно тельбушили...
Раптом збоку дикий, нелюдський крик. Так ірже жеребець, кидаючись на супротивника в садистичній люті. Так кричить жінка на пологах. Нестямно, жахливо, по-звірячому.
На одну мить забуваю про своїх ворогів і оглядаюсь. Мені потім оповіли, як це скоїлось. На беззбройного ковальчука — у нього, крім зіпсутого "Люїса", нічого не було — мчав із багнетом дебелий офіцер. Ковальчук пригнувсь і впав йому несподівано під ноги. Офіцер з розгону налетів і не вдержався: просто обличчям ницьнув і руки розкинув, а ковальчук кішкою опинився у нього на спині і, мов лазурями, вчепився в щоки. Коли я озирнувсь, він немов загнуздав ворога й розідрав йому рота, — звідти нісся той нелюдський рев...
Ніколи слухати. Дерево цього разу допомага мені дійсно сховатися від ворожого багнета, а за мить мій багнет стремить офіцерові в ребрах. Другому попадає в голову сусідська куля, тоді ж таки з боку тарахкотить рятівник "Люїс". Не діждавши знаку, самі обхідні вчасно вискочили на підмогу. Хоч і в лісі, а з кулеметом не жарти. Де було розглядіти, що з ним тільки п'яток люду? Паніка — завжди паніка, і сотня офіцерів накивала п'ятами, не здійснивши свого пляну, кидаючи побитих і поранених.
Нас лишилась теж тільки половина... Поховали тамо ж у бору...
Спитаєте: а що з Ковальчуком? Ой, не так, як у романах та повістях... Коли, нагнавши ворога, вернули ми на бойовище, лежав Ковальчук увесь поколотий, з розбитою на гамуз головою, в калюжі чорної загуслої крови. Офіцер із розідраним ротом щез. Кліщ зробив своє діло.
26/ІХ 1926 р.