Гарячі, розпалені думки.
Маріянна... Рут...
І Синай у синяві туману. Палає тамарисковий кущ, і сяють скелі, і трубно гремить голос крізь пломінь тамариску.
На землю опускаються кам'яні скрижалі.
Людина сходить із Синаю.
Погналися віки, як коні буйногриві!
— А де скрижалі?
— Закопали... — підказує гаряча думка.
Скроні Івана Петровича зрошуються потом.
— А може народилася нова справедливість? Глі!... Але що це справедливість: зміст одвічний чи порожній звук ? Чи існує вона, безпристрасна, задумано-мовчазна, з терезами в руках? Любов у її грудях чи помста? Любов?... Ні! Любов загубилася. Загубилася в туманних просторах віків, через які прямував добрий Бооз, поспішаючи до атомних блискавок.
Закопані скрижалі — загублена любов...
Настирлива думка павуком лазить по мозку:
— Мстива справедливість?... Абсурд! Такої не може бути.
І на устах з'являється гірка усмішка:
— Справедливість — це невловима відносність.
Спадають обважніло повіки, і стомленого чола торкається сон, легкий, пере— летний, наче дотик крила ластівки.
Колоски...
Маріянна, голодні діти...
Діти? Де вони? З якого села Маріянна? Де б довідатись ? Ага І... Секретар суду. Вранці піду, піду до нього. Секретно, тихенько, щоб суддя не знав.
Заопікуватися дітьми! Неодмінно! Але утримання ? Чим годуватиму ? Я ж без праці. Може на фабрику ? Ні, не дам ради — старий.
Журба снується тінню по обличчі.
Думає.
Довги думає Іван Петрович.
Нараз — в очах веселі огники. Прийшла чудова думка: в їхньому будинку нема двірника. Він стане двірником. Працюватиме, заробить деяку копійку, дещо продасть із залишків свого колишнього майна. Не пропадуть діти! Не дасть їм загинути! Не дасть...
Наліг грудьми на відкриту книжку, чоло безвладно осунулось на руки, волосся сріблом розсипалось на стіл.
Заснув.
Серце глухо віддавало ритми і гонило свіжу кров по клітинах стомленого мозку. Але душа не могла знайти спокою: борсалася скаліченою пташкою, намагаючись розпалити пригашені думки.
Думки спали. Лише хвилинами щось витискало з грудей здушений шепіт:
— Колоссс-ки... колоссе...
За вікном нависала ніч, на столі горіла електрична лямпа, по яблуневих листках скапувала роса, а десь по похилості дахів спливав шулі автомашини.